Чаплак Ян, Резнік Віталій,
Солійчук Ірина, Бонарев Володимир,
Марчук Марина
ЕКОЛОГІЧНІСТЬ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ
Розвиток наукового знання сьогодення, революційний вплив науки на всі
сфери людського життя вимагає поглибленого
вивчення самого феномену науки не тільки з точки зору теорії пізнання, а і в
історичному, аксіологічному, культурологічному контекстах. Наука сьогодні
− це сукупність великої кількості дослідницьких інститутів, організацій,
які діють як у межах окремої країни, так і на міжнародному рівні. Сучасну науку
називають "великою наукою”. Так, В.Сергієнко зосереджує увагу на тому, що
в 1900 р. у світі налічувалось близько ста тисяч учених, а наприкінці XX ст.
− їх більше 5 млн. Близько 90%
всіх відкриттів припадають на ХХ ст., 90 %
вчених, які будь-коли жили на землі є нашими сучасниками[14].
Тобто, парадоксальність сприйняття людиною новітніх прогресивних
технологій полягає в тому, що вона не встигає проаналізувати їх за шкалою
екологічності. Екологічні протиріччя, які досягнули глобального рівня, призвели
до усвідомлення того, що майбутній розвиток суспільства буде залежати від рівня
екологічної культури людини. Тобто, сучасний етап взаємодії суспільства та
природного середовища характеризується навальним загостренням соціоприродних
протиріч. Людство знаходиться на межі екологічної катастрофи, усвідомлення якої
актуалізує необхідність зміни орієнтирів соціокультурного розвитку.
А.Приходченко та А.Іванченко зазначають: «Людина тисячі років боролася
за своє існування, виживала у війнах, які ж сама починала, епідеміях,
голодоморах, виживала та вірила в краще майбутнє. Заради цього вона розвивала
науку, техніку, культуру, медицину, формувала нові соціальні системи. І ось
через свої хибні моральні принципи, духовну бідність, деградацію екологічної
свідомості й етики сучасне суспільство і опинилося на порозі жахливої духовної
кризи. Одна з найнебезпечніших помилок людини – віддання переваги одномоментній
вигоді на шкоду природі»[11]. Як
зазначає В.Васильєва, потреба в екологізації свідомості викликана об’єктивними
факторами (небезпечною гостротою протиріч, реальністю екологічної кризи,
необхідністю боротьби з екологічним крахом, якісним станом оточуючого
природного середовища), що відображають потреби суспільства[3]. Наприклад,
Д.Разенкова вважає, що це спонукає до формування нової екологічної культури,
яка орієнтує людину на коеволюційний розвиток зі своїм природним оточенням[13].
Так як своєрідні гасла (наприклад, висловлювання Ф.Бекона: «Наука потрібна для
того, щоб покоряти природу і ставити її сили на службу людини»), які були
основою життєдіяльності людства, можуть стати причиною екологічної катастрофи
планетарного рівня. В.Панок констатує той факт, що умови життя людини – як
соціальні, так і природні – змінюються дуже швидко. Тому, на думку науковця,
досвід та звички, притаманні минулим поколінням, уже не працюють[10,с.48].
Зокрема, М.Осташук зауважує, що за допомогою раціоналістичних конструкцій ряд
учених приходить до висновку, що науково-пізнавальна діяльність кінця ХХст.
характеризується нелінійністю динаміки розвитку[9,с.129.].
Виділяють
такі принципи, які необхідно врахувати при проведенні в Україні культурної
революції та трансформувати економічну свідомість у екологічну: екологічна
освіта; об’єднання громадян, бізнесу та урядів – необхідний чинник проведення
культурної революції; засоби масової інформації як прискорювач культурної
революції; економічні механізми як важлива складова у формуванні екологічного
світогляду[4].
Для ефективної реалізації цих
принципів потрібно активізувати спрямування на екологічність сучасні тенденції
розвитку різних галузей наук, зокрема, сучасної психології та психологічної
допомоги особистості. Неабияку роль у досягненні цієї мети відіграє така галузь
психології як екологічна психологія. За визначенням Ю.Трофімова, екологічна
психологія вивчає психологічні проблеми взаємодії людини з матеріальним
предметно-природним середовищем свого життя. Це відносно нова галузь знань, яка
бурхливо розвивається останнім часом у зв'язку з глобальним погіршенням
екологічної ситуації, загостренням суперечностей між людиною, штучно створеним
нею середовищем і природою, - суперечностей, які дедалі більше набувають
антагоністичного характеру[12]. Як зауважує один із фундаторів психологічної служби
системи освіти України В.Панок, екологічна психологія – відносно новий напрям у
практичній психології. Головне її завдання – пошук психологічних можливостей
зміни способу життя людей у нових умовах проживання[10,с.48]. Науковець
зосереджує свою увагу на тому, що практикуючі психологи здійснюють терапію
ускладнень та травм, що виникають у цьому процесі, сприяють формуванню
відповідальної та свідомої поведінки людей[10].
В.Васильєва
акцентує також увагу на тому, що у сучасних умовах необхідно сформувати нову
світоглядну парадигму, спрямовану на заперечення традиційного прагнення людини
до активного оволодіння природою та її пристосуванню до людських потреб. Метою
нової освітньої парадигми, на думку авторки, повинно бути відтворення людини як
органічної істоти, як цілісного феномену природи в єдності її визначень
(космічного, біологічного, соціального, духовного), який володіє не егоїстично
гуманістичним світоглядом, а свідомістю коеволюції природи та суспільства[3].
В.Васильєва рекомендує починати екологізацію освіти
із використання форм проблемного навчання в процесі загальноосвітньої
підготовки. На її думку, цей підхід буде стимулювати використання чотирьох
основних освітніх принципів майбутнього, сформульованих ЮНЕСКО: вчитися жити
разом, вчитися пізнавати, вчитися робити (працювати), вчитися робити[3]. Реалізація цих принципів неможлива без
психологічного супроводу навчально-виховного процесу. Тому необхідно звернути увагу на екологічність процедур і
технік надання психологічної допомоги особистості. В першу чергу, потрібно
почати з екологізації психологічної служби системи освіти України тому, що
інститут освіти - найбільш значуща компонента в системі суспільного
відтворення: від рівня його відповідності соціальним реаліям і цілям розвитку
соціуму залежить як якість майбутніх поколінь, так і життєздатність та
ефективність майбутнього розвитку самого суспільства.
З приводу цього, на міжнародному конгресі в
Ріо-де-Жанейро (1992 рік) була сформульована позиція планетарного масштабу щодо
напряму та динаміки цивілізованого розвитку з урахуванням майбутніх поколінь,
яка отримала назву «стійкий розвиток». Н.Моїсеєв називає цей «стійкий розвиток»
терміном «коеволюція людини та біосфери», так як екологічною нішою людства є
вся біосфера[7]. Господарювання раціонально-механістичної парадигми призвело не
тільки до обмеженого бачення природи, але й до втрати цілісності самої людини.
Екологічна свідомість стає невід’ємною частиною світоосмислення філософської
картини світу. На базі екоцентричного типу екологічної свідомості стає можливим
формування екологічної культури суспільства засобами нормативно-правового
регулювання[13]. О.Лагутін вказує на те, що сьогодні необхідна науково-обумовлена
стратегія в системі «людина-суспільство-природа (біосфера)», спрямована на
подолання небезпечного положення, коли створюється реальна загроза
біогенетичних умов буття людини[5].
Екологічність психотерапевтичного впливу в процесі надання психологічної
допомоги потрібно досліджувати у всіх сучасних тенденціях розвитку сучасної
психології та психотерапії. За словами О.Андрєєва, все активніше розвиваються
напрями психотерапії, що роблять основний акцент саме на розвитку
усвідомленості, наприклад, гештальт-підхід та процесуальна робота. На думку
автора, розвиваються методи екологічної взаємодії з клієнтом, взірцем яких може
бути клієнт-центрована терапія К.Роджерса[1; 2]. На сьогоднішньому етапі становлення суспільства раціоналістичні
наукові пошуки все частіше стали будуватись на синергетичних уявленнях про
світ. Проблемне поле синергетики централізується навколо поняття «складність»,
орієнтуючись на осягнення природи, її принципів в організації та еволюції[8].
О.Андрєєв розглядає тенденції розвитку сучасної психології та психотерапії:
інтегративні тенденції (тенденція до інтеграції психологічної науки та
психотерапевтичної практики, тенденція до інтеграції особистості клієнта за
допомогою психотерапії чи до формування цілісності соціальної системи (наприклад,
організації, підприємства, спільноти) із застосуванням методів групової
психотерапії чи соціально-психологічних тренінгів, тенденція до інтеграції між
собою різноманітних психологічних концепцій і напрямів, тенденція до інтеграції
прийомів різноманітних психотерапевтичних напрямів, тенденція до інтеграції в
психотерапевтичний процес елементів духовних практик, тенденція до теоретичного
розгляду духовних аспектів психіки, тенденція до інтеграції психологічної науки
з іншими науками), холістичність, процесуальність, домінування розвиваючої
психотерапії, утилітарність, екологічність, розгляд духовного компонента
психіки, гуманізм, феноменологічність[2].
На нашу думку, екологічність та розгляд духовного
компоненту на сьогоднішньому етапі становлення суспільства мають виступати
домінантою у спрямуванні психотерапевтичної взаємодії в процесі надання
психологічної допомоги. Але за якою ж схемою досліджувати екологічність
сучасних тенденцій розвитку психотерапії? Досить ефективною схемою проведення
еколого-психологічної експертизи щодо екологічності напрямів і методів
психотерапії є типологізація поняття «оточуючого середовища» за Ю.Швалбом. Як зазначає Ю.Швалб, можна
конкретизувати базове поняття «оточуюче середовище» за кількома напрямками, і
визначити типи систем, що виникають у процесі взаємодії людини та
середовища. Один з можливих варіантів
типологізації – це виділення рівнів систем. Очевидним є той факт, що окремі
індивіди вступають у взаємодію з однією категорією факторів середовища, а
держава – з іншою. У зв’язку з цим Ю.Швалбом запропоновано наступний підхід.
Він виходить з того, що у біології стійкі екосистеми прийнято називати
«ценозами». Отже, виходячи з цього, щоб підкреслити природну складову систем та
не конструювати нові терміни, він запропонував використовувати поняття «ценозу»
з відповідною конкретизацією. Так, стійкі системи «індивід – оточуюче
середовище» отримали назву «антропоценозу». Стійкі системи «спільнота –
оточуюче середовище» називаються «групоценозом». Стійкі системи «держава –
оточуюче середовище» називаються «соціоценозом»[6]. Дослідження екологічності
тих чи інших тенденцій розвитку сучасної психологічної допомоги за цією
типологізацією дозволить профільтрувати методи та прийоми на всіх стійких
системах: «антропоценозу», «групоценозу» та «соціоценозу».
ЛІТЕРАТУРА
1.
Андреев А.С. Современные
тенденции развития психологи и психотерапии. Интегративный тенденции /
А.С.Андреев // Горизонты образования. –Севастополь: Рибэст. – 2011. – №2 (32).
– С. 68-74.
2.
Андреев А.С. Современные тенденции развития психологии и психотерапии [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Go/2012_2/Andreev.pdf
3.
Васильева В.Н.
Формирование экологического мышления в процессе образования /
В.Н.Васильева // Сборник материалов конференции. Инновации
и образование. Серия “Symposium”. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. –– Выпуск 29. –С. 273-287.
4.
Глобальний План Маршалла – еко-соціальна альтернатива –
інтерв’ю «Всеукраїнській технічній газеті». – 25 листопада 2004. – № 98-99.
5.
Лагутин А. О. Экологическая культура как фактор
устойчивого развития общества: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд.
культурологи: спец. 24.00.01 – „Теория
культуры” / А.О.Лагутин. – Краснодар, 2001. – 22 с.
6.
Льовочкіна А.М. Основи екологічної психології: Навч.
посібник / А.М.Льовочкіна. – К.: МАУП. – 2004. – 136 с.
7.
Моисеев Н.Н. Судьба
цивилизации. Путь Разума. / Н. Н. Моисеев. – М.: Изд-во МНЭПУ. – 1998. – 23 с.
8.
Новейший философский
словарь / [сост. А.А.Грицанов]. – Минск: Изд. В.М.Скакун, 1998. – 896 с.
9.
Осташук М. Еволюція
екологічного мислення в теоретичних засадах живої етики / М.Осташук // Збірник
наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: В-во
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2011. –
Вип.16. – Ч.1. – С. 128-136.
10.
Панок В.Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні
засади розвитку [Текс]: Монографія / В.Г.Панок. – Чернівці: Технодрук, 2010. –
486 с.
11.
Приходченко А.А., Іванченко А.В. Екологічна психологія –
проблеми та перспективи / А.А. Приходченко, А.В. Іванченко // Збірник
матеріалів МНПК “Перший Всеукраїнський з’їзд екологів” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до збірника: http://eco.com.ua/sites/eco.com.ua/files/lib1/konf/1vze/zb_m/0044_zb_m_1VZE.pdf
12.
Психологія:
Підручник / [Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.]; за ред.
Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2008. – 560 с.
13.
Разенкова Д.
Ф. Экологическая
культура: социально-философские аспекты формирования: дис. … канд. филос. наук:
24.00.01. / Разенкова Диана Федоровна. – М.,
2001. – 162 с.
15.
Сергієнко В.В. Філософські проблеми наукового пізнання: навчальний
посібник. / В.В. Сергієнко − Кременчук: Кременчуцький національний
університет імені Михайла Остроградського, 2011. − 103 с.