Вінницький торговельно-економічний інститут
Київського національного
торговельно-економічного університету, Україна
В сучасних умовах панівною тенденцією у
міжнародних економічних відносинах є інтеграція у світове господарство, однією
з форм якої виступає міжнародна міграція робочої сили. У світі все більшого
поширення набуває переміщення трудових ресурсів, зумовлене
соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними
чинниками.
Міжнародна
міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного
населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і
неекономічними причинами [3, с. 495].
Вагомий внесок у вивчення процесу інтернаціоналізації
робочої сили, теорії і практики міжнародної трудової міграції,
нормативно-правових аспектів регулювання міграційних процесів й удосконалення
організаційно-економічних механізмів їх регулювання за умов перехідної
економіки зробили провідні вітчизняні вчені Е. Лібанова, О. Малиновська, Н.
Марченко, А. Мокій, С. Пирожков, О. Позняк, Л. Семів [3].
Метою даної статті є: розгляд характерних особливостей
сучасної міжнародної міграції робочої сили; визначення основних причин, що
зумовлюють її виникнення; характеристика центрів тяжіння і напрямків міграції
робочої сили.
Однією з важливих передумов, яка
зумовлює трудову міграцію з країн, що розвиваються, як правило, в
економічно розвинені країни, є зростання попиту на дешеву робочу силу, економічні
кризи в країнах походження мігрантів, вищі стандарти
праці та якості життя. Загалом у світі близько 200 млн. осіб залучені до процесів міжнародної міграції трудових
ресурсів.
Міжнародна міграція
робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного
економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.
На думку провідних
вітчизяних вчених, основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію
робочої сили є наступні [1]:
- незадовільні
економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький
рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і
т.д.);
- стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних
імміграційних центрах (США, Західна Європа);
- порівняно вищий технічний
рівень умов праці в країнах імміграції;
- соціальні умови для більш
повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
- природні катаклізми в країнах
еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції;
- політичні, релігійні,
військові, національні, культурні причини.
Мета міждержавного переміщення
трудового потенціалу – прагнення до поліпшення матеріального стану –
залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Щодо форм
міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин.
Найзагальнішими є постійна і тимчасова форми міграції. Сучасна міграція набула
тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного
строку повернутися на батьківщину. Таким чином, істотною рисою сучасної
міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Дослідники цієї проблеми
відмічають, що ротація буває прискореною і уповільненою. У прискорену (до 3
років) пот- рапляє вся завербована і ретельно відібрана іноземна робоча сила,
уповільнена-триває довше і охоплює працівників, відібраних уже в процесі
виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більше як 30 % усієї
чисельності працівників-мігрантів [1, с. 139].
З точки зору економічної науки та
економічного аналізу, причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на
такі, що описуються властивими їм інструментарієм та логікою, та такі, що
зумовлені чимось іншим, тобто — ендогенні та екзогенні за природою [3, с. 499].
Відтак класифікація таких факторів має поділяти їх на економічні та
неекономічні.
Економічні фактори пов’язані з
відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної плати,
можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних»
мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше
спираються на соціальні і психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх
об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти
та описати.
Неекономічні фактори пов’язані з
подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не
описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні
лиха, війни, примусове висилання людей.
На думку вітчизяних вчених, можна виділити 5 напрямків міжнародної
міграції робочої сили [4]:
1) з країн, що розвиваються в
промислово розвинуті країни;
2) у рамках промислово розвинутих
країн (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з
Європи в США);
3) між країнами, що розвиваються (в
основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та
іншими країнами, що розвиваються. Економічні причини: більш високий рівень
життя та зарплати і недостача некваліфікованої робочої с в НІК);
4) з колишніх соціалістичних країн у промислово
розвинуті;
5) міграція науковців, кваліфікованих
фахівців із промислово розвинутих у країни, що розвиваються.
На нашу думку, можна виділити такі центри тяжіння
робочої сили:
1. Західна Європа (особливо Німеччина, Франція
(з Північної Африки), Англія, Бельгія (з Іспанії й Італії),
Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія). Тільки в країнах ЄС
нараховується 17 млн. іммігрантів. Найбільш розвинуті країни Західної
Європи принаджують робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських
країн, арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки до
півдня від Сахари, країн Східної Європи і СНД;
2. Близький Схід. Цей центр сформувався в 70-ті роки.
Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу
силу з Індії, Бангладешу, Пакистану,
Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. В ОАЕ
частка іммігрантів у загальній чисельності робітників – 97 відсотків, у Кувейті
– 86,5 відсотків, Саудівській Аравії – 40 відсотків;
3. США і Канада.
Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок
іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни
разом. Іноземці складають близько 5 відсотків робочої
сили країни. Низькокваліфікована робоча сила – із прилеглих
латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну.
Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн. Іммігранти - 740 тис.
чол. у рік, емігранти - 160 тис. чол;
4. Австралія. 250 тис. іноземних робітників. У країну в першу
чергу прийматися іммігранти, що роблять інвестиції в її економіку;
5. Країни
Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед, азіатські
НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, а також Японія,
Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої сили – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма,
Філіппіни, Індонезія, Бангладеш, Шрі-Ланка та ін. Загальне число
іноземних робітників – 2,5 – 4 млн. чол;
6. Латинська Америка.
В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі,
Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів – від 3 до 10 млн. чол., в
основному латиноамериканці, але цими країнами субсидуються програми по
залученню східноєвропейців, у тому числі із країн СНД (нафтовиків,
інженерів-хіміків, фермерів). Міграція відрізняється сезонністю і великим
відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не реєструється;
7. Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна
Лівія, на півдні – ПАР. Використовують іммігрантів з інших африканських
країн, але зацікавлені у фахівцях із СНД (на постійне місце проживання).
Міжкраїнна міграція – 2 млн. чол. У ПАР загальна кількість іноземної робочої
сили складає 1 млн. чол.
Отже, міжнародна міграція робочої
сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних
країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними
причинами.
Міжнародна міграція робочої сили є складним і
масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит
робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку
праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на
соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої
сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур,
а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як
іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє
вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно
кращої національної робочої сили.
1. Ткач В.Ю. Європейський ринок праці в системі міжнародної
міграції трудових ресурсів// Економіка АПК. – 2005, № 2. – С. 138-143.
2. Заклетка
О., Юрченко В. Трудова еміграція
як умова розвитку міжнародного ринку праці// Вісник КНТЕУ. – 2002, № 4. – С.
9-20.
3. Новицький В. Є. Міжнародна економічна
діяльність України: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 737 с.
4. www.vuzlib.net