Економічні науки / 1. Банки і банківська система

 

к.е.н., доц. Смоляк В.А., Савченко І.С.

              Харківський національний економічний університет, Україна

                                                               

Проблеми удосконалення оцінки кредитоспроможності

позичальника банку

 

Банківське кредитування є важливим джерелом одержання прибутку комерційними банками, а також головним джерелом фінансування діяльності підприємств. На сучасному етапі все більшу актуальність здобуває правильна й ефективна організація кредитних взаємин банків і підприємств.

Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій, можливо, досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банку, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням границь використання кредиту. Оцінка кредитоспроможності є основним етапом процесу кредитування, від правильності якої залежить успішність кредитного процесу.

Найбільш ґрунтовно досліджували проблеми управління кредитним ризиком та шляхи вдосконалення його методів такі відомі науковці, як В.В. Галасюк, О.В. Дзюблюк, М.М. Мороз, М.І. Савлук, Р.І. Тиркало. Проте на сьогодні не має єдиного тлумачення поняття кредитоспроможності та уніфікованої методики оцінки кредитоспроможності позичальників.

Але ж навіщо тоді у методиках оцінки кредитоспроможності сучасними банками більш ніж 60% займають саме якісні показники, тобто оцінюється не лише наявність грошей для погашення позики та відсотків, а й власне надійність та бажання позичальника  виконати свої забов’язання [3]. Таке бажання вимірюється якісними характеристиками, зокрема, кредитною історією та репутацією позичальника [5]. Клієнт може й є на даному етапі платоспроможним, але при цьому він має погану кредитну історію, а отже банк може відмовити йому у наданні кредиту, відповідно, його кредитоспроможність для банку знаходиться на низькому рівні.

Також в літературних джерелах оцінку кредитоспроможності часто зводять до оцінки фінансового стану. Такий підхід, як нам вбачається, не зовсім правильний. Як не можна стверджувати про те, що оцінка кредитоспроможності обмежується тільки оцінкою фінансового стану, так і про те, що оцінка фінансового стану — це більш широке поняття. Є спільні показники, які використовуються як для оцінки фінансового стану, так і для оцінки кредитоспроможності, а є показники, які характеризують або тільки кредитоспроможність, або тільки фінансовий стан. [5].

Так, підприємство може мати не найкращий фінансовий стан та воно має у своїй власності добре реалізуємі активи (будівлі чи устаткування, що користуються великим попитом на ринку), що значно підвищує шанси отримання кредиту, а відповідно підвищує кредитоспроможність підприємства. Відповідно кредитоспроможність також визначається спроможністю позичальника погасити свої боргові зобов'язання за рахунок вторинного джерела — реалізації застави. [5].

Відповідно до вищесказаного кредитоспроможність – це сукупність матеріальних і фінансових можливостей отримання кредиту у рамках певної суми та надійність й здатність позичальника оплатити та повернути кредит у строк і в повному обсязі. На сьогодні серед українських банків не має єдиної методики оцінки кредитоспроможності своїх позичальників. Кожен банк самостійно розробляє підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ [1].

Зазначене положення передбачає оцінку кредитоспроможності шляхом визначення рейтингу позичальника, який визначається в балах. За результатами рейтингової оцінки, банки класифікують позичальників за класами: А, Б, В, Г, Д.

Положення визначає обов'язковим врахування таких показників: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки і суми кредиту, наявність рахунків у інших банках); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Згідно з положенням також можуть бути враховані наступні суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація.

У той же час банки мають право самостійно: визначати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника; встановлювати нормативні значення та відповідні бали для кожного показника; визначати вагомість кожного показника залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо [1]. Проте визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке [4]:

– за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника;

– класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

Але деякі з цих кількісних показників не є тими на які можна стовідсотково покластися. Існує думка, що "значення показника швидкої ліквідності, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [2]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то и тисячі разів. Водночас баланс, на основі даних якого розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально. Це може призвести до формування неадекватних економічних оцінок.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і почасти коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Слід завжди пам'ятати, що наявність прибутку ще не означає надходження грошових коштів і що зобов'язання позичальника перед банком погашаються не прибутком, а винятково грошовими коштами, що спонукає зробити висновок про недоцільність використання у багатьох випадках коефіцієнта покриття процентних виплат для оцінки кредитоспроможності позичальників. Такий висновок справедливий також щодо коефіцієнта покриття боргових зобов'язань, коефіцієнтів рентабельності та інших аналогічних коефіцієнтів, при обчисленні яких враховується прибуток.

Обчисливши всі коефіцієнти, необхідно зіставити отримані значення із нормативними. Тут виникає проблема: значення одних коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших – ні. За такої ситуації він не зможе одно­значно відповісти, кредитоспроможний позичальник, чи навпаки.

З увагою на це банками використовується єдиний зведений показник, який поєднує у собі усі отримані значення  окремих коефіцієнтів. Частіше за все він визначається як сума добутків коефіцієнтів, які характеризують кредитоспроможність, та відповідних їм вагових коефіцієнтів. Порівнюючи значення цього показника з певним нормативним значенням, можна судити, кредитоспроможний позичальник чи ні. Але не варто забувати, що вибір вагових коефіцієнтів для коефіцієнтів, які характеризують кредитоспроможність, і нормативного значення єдиного показника кредитоспроможності, з огляду на високу міру суб'єктивності оцінок, позбавляє результати оцінки достовірності [3], через те що хоча й ці вагові коефіцієнти були отримані емпіричним методом та при різній економічній ситуації та різних видах діяльності існують свої чинники, що впливають на їх змінність.

Здійснюючи якісну оцінку позичальника, пропонуємо звернути особливу увагу на контрагентів позичальника, оскільки від успішності іх справ, залежить й майбутнє власне позичальника. Також для посилення якісної сторони оцінки, ми вважаємо, позичальник повинен надати інформацію, щодо усіх укладених суттєвих контрактах, особливо інформацію про плануємі витрати та прибутки за ними, оскільки один проект, ураховуючи сучасну нестабільність, може потягнути на дно усе підприємство.

Отже, необхідні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника з метою надання кредиту, які, на нашу необхідно додати, при вдосконаленні методики оцінки, є вивчення репутації контрагентів позичальника; оцінка не лише цілей кредитування, а й інших існуючих проектів підприємства; оцінка наявних та майбутніх грошових потоків підприємства;

Також треба зауважити, що для адекватної оцінки кредитоспроможності позичальника, оцінюючи кількісні показники, не варто стовідсотково спиратися на ті показники, що розраховуються виходячи з прибутку підприємства, оскільки погашення та сплата кредиту відбувається за рахунок його доходів, а не прибутку, і на коефіцієнти ліквідності, які за лічені секунди можуть буди легко знижені, тобто підприємство може ними маневрувати.

 

Література:

 

1.   . Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління НБУ від 06.07.2000р. № 279 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 32.

2.   Основи банковского дела / Под ред. А.Н. Мороза. – К.: Либра, 2004. – 330 с.

3.   Галасюк В.В, Галасюк В.В Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників / В.В. Галасюк, В.В Галасюк // Вісник НБУ – 2001. – №9 – С. 54-57.

4.        Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями / Т. Корнієнко // Вісник НБУ. – 2000. – № 3. – С. 35-37.

5.        Олійник О. О. Оцінка кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банківському кредитуванні / О.О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2007. – №8. – С. 10-13.