К.е.н. Цуркан І.М., студентка 3 курсу Автухова В.І.

НГУ, м. Дніпропетровськ

Підвищення ефективності діяльності страхової компанії в ринковому середовищі

 
Економічні інтереси страховиків та страхувальників найбільш повно реалізуються на страховому ринку. Одним з найважливіших напрямів розвитку і ефективного функціонування страхового ринку є забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страховиків.

Найвищим пріоритетом для будь-якої страхової компанії є забезпечення  високого  рівня  фінансової стабільності, оскільки будь-який  натяк  на  реальну  або  потенційну  фінансову  нестабільність загрожує  головній  ідеї  її  бізнесу. 

Питання необхідності оцінки фінансової стійкості страхових компаній не викликає сумнівів. Інформація про надійність фінансової установи необхідна клієнтам і партнерам страховика, власникам і потенційним інвесторам, а також державі, що регулює страховий ринок. 

Страхувальники  зацікавленні  у  фінансовій  стабільності  і,  тому, очікують, що страхова компанія підтримуватиме високий рівень платоспроможності  і отримуватиме  від рейтингових агентств високі  кредитні рейтинги.  Для  цього,  в  свою  чергу,  потрібно  щоб  страхова  компанія  мала достатній  обсяг  капіталу.  Капітал є буфером, який  захищає від неочікуваних  збитків та, у випадку  виникнення  проблем, дозволяє страховику продовжувати діяльність і одночасно  вирішувати  ці проблеми.  Таким  чином,  підтримання  достатніх капітальних  ресурсів  може  сприяти  довірі  з  боку страхувальників,  кредиторів та ринку взагалі  до фінансової надійності і стабільності страховика.  

Ефективність діяльності страхової компанії визначається багатьма показниками, але насамперед фінансовою стійкістю та рентабельністю здійснення страхових операцій. Виходячи з досвіду роботи страхових компаній можна зробити висновок, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим. Це обумовлюється, перш за все, тим, що в цьому випадку ціна на страхові послуги завищується, а попит на неї з боку страхувальників зменшується [1]. Якщо показники рентабельності будуть низькими, то це може призвести до зниження можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків. Ситуацію можна урегулювати або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування, або приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми. У реалізації зміцнення фінансової стійкості страхових операцій найбільш важливими та пріоритетними напрямами є використання можливостей регулювання ринку за допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання, а також оптимізація страхового портфеля [2]. 

Страховики формують портфелі  ризиків, приймаючи велику кількість  окремих ризиків. Ризикованість портфелю залежить від точного визначення ризику  і  від взаємозалежності окремих страхових ризиків. Але загалом  можна  сказати, що загальний ризик портфеля навряд коли-небудь дорівнює сумі окремих ризиків, що складають портфель. Ось тут доцільна диверсифікація.

Диверсифікація  портфеля  залежить  від  розміру прийнятого  ризику.  Як  правило, можливості для диверсифікації обмежуються, якщо ризики взаємопов’язані. Звичайно, існують такі структури взаємозалежності між двома  подіями,  що  призводять  до  збитків,  де  окремі ризики  нейтралізують  один  одного  при  складанні.  Ця концепція поширена у фінансовому секторі  і має назву хеджування. Однак такі структурні залежності, поява котрих  спричинена  взаємодією збиткових подій, надзвичайно рідко зустрічаються у сфері  страхування. Отже, страховик сподівається, що окремі ризики  є незалежними або має місце лише незначна залежність. Страховики  намагаються  приймати  диверсифіковані ризики, оскільки існують витрати пов’язані з ризиками, які існують в їх портфелях.

Страхові компанії намагаються диверсифікувати ризики шляхом: формування  достатньо  великих  і  однорідних портфелів;  веденням кількох напрямів бізнесу;  контролю  за  кумулятивними  ризиками  з метою уникнення  надмірних факторів  ризику, які стосуються кількох страхових полісів, можливо в різних лініях бізнесу;  придбання перестрахування.

Перестрахування також відіграє важливу роль у процесі розподілу  ризиків  та  забезпечує  для  страховиків  різні ступені фінансової стабільності. Програма  перестрахування  компанії  повинна  належним  чином  відповідати   політиці страхової компанії щодо лімітів та ризикам андерайтингу, а також ризикам катастроф, бізнес-ризикам, фінансовим можливостям та кредитоспроможності відповідних перестраховиків. Крім  того,  програма  перестрахування  повинна передбачати  передачу  ризику  вчасно  та  включати перестраховиків  з  гарною  кредитоспроможністю, оскільки  у  випадку  нездатності перестраховика відповідати за свою частку збитків  перезастраховані особи повинні будуть повністю покрити потенційно високий збиток.  Крім  розподілу  ризиків,  перестрахування  може використовуватися для забезпечення позикових коштів для надлишку компанії, що надає можливість компанії збільшити обсяг діяльності порівняно з можливим обсягом. 

Основу фінансової стабільності страхової компанії забезпечує правильно визначена вартість страхових послуг, яка залежить від ефективної тарифної політики. Основне завдання при побудові тарифної ставки – визначення вірогідної суми збитку, що припадає на одиницю страхової суми. Тариф дає можливість досягти необхідного балансу між доходами і витратами страхової організації. Саме таке балансування і є фінансовою стійкістю. У структурі тарифної ставки відображено всі необхідні фонди і резерви, призначені для здійснення страхових операцій. Тобто, саме страховий тариф є моделлю страхового фонду, що гарантує беззбиткове проведення страхування. 
Заходи, спрямовані на підтримку фінансової стійкості страхової компанії є системою цілеспрямованих дій щодо максимального обмеження і попередження будь-якого ризику. Процес управління ризиками містить аналіз, контроль та фінансування ризику. Управління ризиками здійснюється ще до укладання договору страхування, також існують можливості управління ризиком у процесі дії договору страхування. Зниження ймовірності настання страхового випадку повністю відповідає інтересам страховика. Якщо термін дії договору страхування закінчився, а страховий випадок ще не настав, то страхові платежі залишаються у страховика у вигляді доходу, а якщо страховик був змушений виплатити страхове відшкодування, то це є збитками.
Проблема фінансової стійкості може бути вирішена за допомогою заходів, спрямованих на підготовку професійних страховиків. Важлива роль у подальшому розвитку страхової галузі відводиться державі, яка за допомогою різноманітних важелів та стимулів може впливати на формування конкурентоспроможного страхового ринку. 
Досвід роботи зарубіжних страхових компаній підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в інвестиційній діяльності. Орланюк-Маліцька при розгляді платоспроможності страхової організації зазначає, що в страховій справі інвестиційний прибуток відіграє специфічну роль: він дає можливість страховику мати збиток за власне страховими операціями, що дає йому змогу забезпечувати свої позиції на ринку в умовах конкуренції [4].
Світовий досвід показує, що ресурси страхових компаній є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов’язано з інверсією циклу, оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги, а, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхових резервах. Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку [3].
Значну роль у підвищенні потенціалу та удосконаленні діяльності страхової компанії відіграє страховий маркетинг. Перебудова роботи страхової організації відповідно до маркетингових принципів забезпечує можливість інтеграції та координації усієї діяльності страхової компанії в розрахунку на отримання прибутку саме завдяки створенню й забезпеченню споживчого задоволення. 
Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейської Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна відзначити ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:
·    для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;
·    страховики повинні допускатися на ринок, згідно з суворими ліцензійними критеріями;
·    страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;
·    держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;
·    держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;
·    держава повинна мати спеціальні законоположення щодо податкових пільг, звільнень, відрахувань в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;
·    кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю;
·        страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;
·        страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані за відповідними вимогами (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);
·        обов’язкове страхування повинно здійснюватися в галузях, і в першу чергу в соціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди формуються достатньо великою кількістю страхувальників;
·        на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;
·        держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній [5].
Підсумовуючи все вищевикладене можна зробити висновок, що в Україні продовжується поступовий процес становлення страхового ринку. У цих умовах підвищуються вимоги до фінансової надійності страхової компанії. Досвід функціонування національного страхового ринку показав, що визначальними в умовах сучасної ринкової економіки для більшості страховиків України стали проблеми їх адаптації до ринкової кон'юнктури і змін конкурентного середовища та можливості забезпечення фінансової стійкості компаній. Тому від правильності визначення факторів фінансової стійкості та управління ними залежить точність визначення кількісних і якісних показників діяльності та безпосередньо фінансової стійкості страхових організацій.

Література:

1.      Бабенко, В. Канали розподілу страхових послуг у промислово розвинутих країнах [Текст] / В. Бабенко // Економіка України. – 2006. - №7. – С.82–87.

2.     Бланд, Д. Страхування: принципи і практика [Текст] / Д.Бланд. – М.: Фінанси та статистика, 2007. – 416с.

3.     Крейдич, М.І. Інвестиційна діяльність страхових компаній [Текст] / М.І. Крейдич // Фондовий ринок. – 2007. – №48. – С.18–21.

4.     Орланюк–Маліцька, Л.А. Платоспроможність страхової організації [Текст] /Л.А. Орланюк-Маліцька. – М.: Центр «АНКИ», 1994. – 151 с.

5.     Соболь Р.Г., Сергеєва Л.М. Удосконалення державного регулювання ринку страхування в Україні // Теорія та практика державного управління. – 2008. – № 3 (22) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tpdu/2008_3/doc/3/08.pdf - Загол. з екрану.