К.е.н. Цуркан І.М., Каурова О.Г.

НГУ, м. Дніпропетровськ

Види тіньової економіки та відповідні шляхи впливу на них

  

Тіньова економіка господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податки, максимізуючи власні прибутки. Вивченням  тіньової економіки займались такі вчені: В. Бородюк,  Д. Блейдс, Т. Корегіна, Н. Шелудько, С. Тпінкіна, З. Варлалій, О. Буришов.                                                                    

Тіньову економіку можна розділити на такі основні блоки:

1.       неофіційна (“сіра”) економіка - охоплює легальні види господарської діяльності, поширені особливо в сфері послуг. Але одержувачі послуг приховують їх від оподаткування;

2.       фіктивна господарська діяльність, якою займаються, як правило, керівний склад підприємств і чиновники в тих країнах, де є розвинутий сектор економіки. Особи, що мають доступ до суспільної власності, збагачуються за допомогою незаконних засобів;

3.       підпільна (“чорна”) економіка – це заборонена законом діяльність: наркобізнес, контрабанда, підробка грошових засобів, торгівля людьми, вбивства та інші.

Тіньовий сектор існує в усіх країнах з ринковою економікою. Він достатньо різноманітний, важко піддається узагальненню і порівнянню [1].

Тіньова економіка в Україні результат системної кризи економіки, що виникла через невідповідність методів здійснення ринкових перетворень. Поширення тіньової економіки в Україні відбулося на базі руйнації діючих розподільних відносин і побудови нових, які істотно порушили усталений баланс інтересів суб'єктів економіки, паритетність розвитку окремих її сфер, мотивацію ефективного господарювання [2].

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн [3].

Без обмеження “тінізації” економіки неможливе ані справжнє її ринкове реформування, ані забезпечення надійної економічної безпеки нашої країни.

Подолання “тінізації” економіки ні в якому разі не можна розуміти як насильницьке знищення всіх структурних складових “тіньової” економіки. Світова практика доводить, що тільки силовими методами і наскоком цієї проблеми не вирішити. Це є поступовий процес передусім її декриміналізації шляхом створення якісно нової правової системи.

При цьому необхідно застосовувати різні підходи і диференційовані методи впливу держави на окремі складові тіньової економіки такі, як: 1) “сіра” економіка; 2) “темно-сіра” економіка; 3) “кримінально-чорна” економіка і, нарешті, 4) “криваво-чорна” економіка.

1. Відносно “сірої” економіки, що переважно пов`язана із виживанням населення в кризових умовах, то для її виведення з тіні достатньо лише встановлення економічно справедливого неоподатковуваного мінімуму доходів.

2. З метою прискорення легалізації “темно-сірої” економіки і переходу її в легальну, офіційну економіку необхідно реалізувати комплекс конкретних заходів.

По-перше, необхідно провести економіко-правову інвентаризацію з подальшою відповідною декриміналізацією більшості з існуючих проявів так званих “тіньових” правопорушень, залежно від ступеня їхньої соціально-економічної небезпеки.

Основним напрямом тут повинен стати такий підхід, за яким переслідування, покарання і стягування вартісно-майнової компенсації може бути застосовано до тих конкретних підприємців, які своїми шахрайськими протиправними діями завдали реальних збитків своїм партнерам, клієнтам, приватним особам.

По-друге, необхідно пом`якшити і диференціювати штрафні санкції і покарання за суттєво нешкідливі правопорушення. Практика (у тому числі міжнародна) свідчить, що невеликі, але неминучі суми штрафів, що будуть неодмінно накладатися на порушників, скажімо, акцизних правил торгівлі, будуть більше сприяти дотриманню законів з боку “тіньовиків”. У той час як надвисокі штрафні санкції, навпаки, сприяють приховуванню таких порушень.

По-третє, необхідно усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей час мають місце в чинному законодавстві, та підвищити ефективність захисту прав власності й інтересів підприємців з боку державної влади. У цьому напрямі акцент слід зробити на тому, що процес удосконалення кримінального законодавства сьогодні значно відстає від розвитку приватної власності та підприємництва. Так, у Кримінальному кодексі до цього часу ще немає такого поняття, як захист прав приватної власності (індивідуальної, акціонерної, корпоративної). Необхідно також розмежувати розподіл норми кримінального законодавства щодо здійснення захисту різних форм власності, взявши за основу поняття – “чуже майно (власність)”.

Вбачається, що широкий доступ суб`єктів приватної підприємницької діяльності до надзвичайно потужних і ще не задіяних потенційних можливостей державного правового захисту особистих майнових прав може стати достатнім стимулом і необхідним гарантом полегшення процесу легалізації “тіньової” економіки.

По-четверте, слід значно спростити та суттєво скоротити кількість державних інстанцій, а також кількість обов`язкових візитів підприємців до державних установ і організацій для реєстрації та виконання багаторазової звітності, податкових платежів та інших надмірних бюрократичних вимог. Тобто на порядку денному гостро стоїть питання оптимальної економіко-правової дерегуляції підприємницької діяльності у приватному секторі економіки.

По-п’яте, слід також налагодити правову та організаційно-кадрову роботу з метою підвищення рівня професіоналізму, цивілізованості державного апарату та посилення його відповідальності за прояви неуважного і некоректного відношення до підприємців усіх форм власності, тобто створити правове поле відносин держслужбовців і підприємців.

Здійснення конкретних та ефективних правових та організаційно-процедурних заходів, спрямованих на захист і звільнення підприємців з лещат тотальної корупції, з одного боку, і кримінально-мафіозного рекету, з іншого, є однією з головних і необхідних умов обмеження небажаної “тінізації” економіки.

Необхідно, по-перше, прийняти пакет законодавчих актів, які б посилювали захист приватної та публічної форм власності, забезпечували надійну правову захищеність підприємців;

По-друге, розробити механізми впровадження програми легалізації “тіньових” капіталів, передусім тих, які не мають кримінально-кривавого та національно небезпечного походження (включаючи гарантії амністії для капіталів, що мають повернутися з-за кордону);

По-третє, зосередити роботу репресивного і правоохоронного апарату на локалізації організованої злочинності та кримінальних промислів;

3. Що стосується “кримінально-чорної” та “криваво-чорної” складових “тіньової” економіки, передусім потрібно ліквідувати існуючі зони правового вакууму, що провокує поширення процесів “тінізації” і криміналізації вітчизняної економіки. Значні прогалини, що існують нині у чинному законодавстві, не дають можливості, навіть за умови виявлених конкретних (за світовими стандартами) злочинів у сфері ринкових відносин, притягувати до відповідальності порушників.

Отже, чим швидше держава буде спроможна занурити власну економіку, що реформується, у нове, нормативно-правове середовище, тим більше можливостей з`явиться щодо обмеження економічно небезпечних, передусім, кримінальних складових ”тіньової” економіки [4].

Література:

1.       Зуєва, Л.С. Подоланні тіньової економіки – нагальна проблема суспільства України [Текст] / Л.С. Зуєва, О.І. Драган // Економіка, фінанси, право. – 2004. – №7. – С. 26

2.       Юринець, В. Особливості функціонування тіньової економіки в Україні [Текст] / В. Юринець, С. Лондар // Економічний часопис. – 1999. - №11-12. – С. 42–45.

3.       Щотижневе періодичне видання «Ліга», К -  від 27.10.2009

4.       Мандибура В.О. Напрями законодавчого обмеження тіньової економіки К. – 2010, с. 2