Корнієнко Р.О.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Системоформуючий вплив ''критичних періодів'' на соціалізацію особистості

Кожна особистість впродовж своєї життєдіяльності зазнає декілька орієнтивно-ціннісних змін, певних ''критичних періодів'', під час яких відбувається руйнування колишньої форми відносин з навколишнім світом і формування нової системи взаємин, що супроводжується значними психологічними труднощами для самої людини і її соціального оточення. Криза виникає у момент переходу індивіда з однієї вікової форми в іншу.

Починаючи з четвертого критичного періоду людина стикається з проблемою соціалізації. Це свідчить про те, що якісні зміни, які відбуваються під час подолання будь-якої з криз, безпосередньо впливають на прийняття індивідом суспільства і навпаки, а значить і на соціалізацію його особистості.

Для дослідження наслідків впливу критичних періодів необхідно дослідити механізм їх зародження і подолання. Криза - це зіткнення двох реальностей: психічної реальності людини з її системою світогляду, закономірностями поведінки і тієї частини об'єктивної дійсності, яка суперечить її попередньому досвіду. Під час кризових періодів людина здійснює важливу духовну роботу: виявляє суперечності між тим, хто вона є насправді і ким хотіла би бути, що має і що хотіла б мати. У ці періоди вона починає розуміти, що деякі моменти свого життя переоцінювала, а інші - недооцінювала. Людина може усвідомити, що не проявляє свої здібності, не реалізує ідеали. При цьому у неї може з'явитися смутне відчуття, що з нею щось не так. І лише коли людина починає розуміти, що їй необхідно змінити щось не в соціальному оточенні, а у собі самій, лише тоді вона починає будувати нове життя на реальній основі. Критичні періоди – це час якісних позитивних змін, результатом яких є перехід особистості на новий, вищий ступінь розвитку. Зміст кризи - це розпад соціальної ситуації розвитку, що склалася, і виникнення нової. Залежно від світогляду, свободи, розумового і т.д. розвитку згідно класифікації Ж.Марша утворюється чотири види ситуацій, які диктують подальшу ідентифікацію суб'єкта: дифузна, приречена, проба ролей, реалізована.

Оскільки в сучасному суспільстві спостерігається тенденція розвитку індивіда як особистості та його соціалізація у контексті циклу ''навчання – робота – сім'я'', то як системоформуючі основи вирішення кризи певного вікового етапу можна розглядати лише ті, якими суспільство здатне керувати для забезпечення відносної стабільності вищезазначеного циклу. Такими являються приречений (наперед зумовлений) та проба ролей (мораторій) способи поведінки особистості. Тому насамперед варто дослідити саме їх.

Наперед зумовлений спосіб, на мою думку, варто віднести до прямого впливу, оскільки в цьому випадку індивід не здатний використати своє право свободи, а вимушений підкорюватися, що може призвести до негативних наслідків соціалізації цієї особистості. Тому що згідно ''кризового механізму'', зазначеного вище, можливий конфлікт як в середині особистості, так і з навколишнім її середовищем, що є причиною нервозів, стресів, аморальної та неадекватної поведінки тощо.

У випадку мораторію на визначення своєї ролі здійснюється непрямий вплив, оскільки вибір індивіда грунтується на його особистісних уподобаннях, проблема лише в тому, що вільний вибір, як позитивний фактор розвитку, вимушений здійснюватися на основі нав'язаних варіантів вибору. Таким чином дві різні вітки розвитку мають спільне підгрунття – цінності, ціннісні орієнтації, соціальні настанови, що являють собою систему, варіюючі ознаки якої задають спосіб, методи та якісні характеристики соціалізації особистості.

Цінність - суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті. Ціннісні орієнтації - соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею. Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови людини, що регулюють її поведінку. Соціальні настанови - соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії.

Отже, формування основними соціальними інститутами певної системи цінностей, норм та обов'язків дозволяє здійснювати не лише контроль та організацію соціалізації кожного окремого індивіда, а й забезпечувати розширене відтворення соціалізованих особистостей за рахунок суб'єктів, які подолали свої ''критичні періоди'' згідно заданих шляхів вирішення. Тому суспільним інститутам (школи, дитячі садки, вищі навчальні заклади тощо) було б вигідніше формувати та вирішувати кризові періоди, які б забезпечували розвиток особистості, для якої на першому плані стояли б не стільки особисті вигоди, а бажання допомогти, щось зробити, змінити на краще. Така публіка була би набагато прийнятнішою за рахунок того, що вона вирішувала або допомагала вирішувати не тільки нагальні проблеми, але й становили би своєрідний ''правильний'' пласт для майбутніх поколінь. Дана політика формувала би систему, яка була б на крок ближче до утопічного, тобто ідеального суспільства.

Література:

1. Криза ідентичності у студентському віці // Хоруженко Т.А. – Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць – Випуск 2.

2. Основи вікової психології // Подоляк Л.Г.: Навч. посібн. – К.: Главник, 2006.

3. Соціологія масової комунікації // Іванов В.Ф.: Навч. посібник. – К.: Лібра, 1999.