Конащук В.Л.

Запорізька державна інженерна академія

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ

 

Ефективність виробництва енергії на вітчизняних енергетичних підприємствах є вкрай низькою через високий рівень морального та фізичного зносу основних фондів, а також в наслідок технологічної відсталості галузі, що свідчить про необхідність її техніко-технологічної модернізації. Тематиці стратегії інноваційної модернізації економіки в цілому й окремих галузей присвячена значна кількість наукових праць, у тому числі й таких відомих вітчизняних вчених, як Амоша О.І., Антонюк Л.Л., Гальчинський А.С., Геєць В.М., Ткаченко В.А., Тян Р.Б., Федулова Л.І., Холод Б.І. та інші. Конкретно розвитку електроенергетичної галузі присвячені наукові публікації в різних аспектах – економічному, екологічному (Коробко Б., Оніпко О.), технологічному, безпековому (Денисюк С., Кириленко О., Стогній Б.) [1; 2; 3; 4]. Починаючи з 1992 року, приймалася низка програмних документів щодо розвитку енергетики на рівні Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, останнім з них є Енергетична стратегія України [5]. Проте питання стратегії і тактики розвитку паливно-енергетичного комплексу країни в цілому і електроенергетики зокрема, проблеми її модернізації на інноваційній основі залишаються дискусійними, а також недостатньо висвітленими.

Модернізація підприємств електроенергетики на інноваційній основі може бути здійснена як складова крупномасштабного загальнонаціонального інвестиційного проекту модернізації енергетичної галузі. Цей проект повинен розроблятися і реалізовуватися на основі еколого-економічної концепції модернізації електроенергетики, запропонованої в попередніх роботах автора [6]. Крім того, такий проект повинен супроводжуватися як мінімум двома підтримуючими проектами, теж загальнонаціонального  масштабу:

1)            проектом модернізації енергорозподільчої галузі, що повинен вирішити дві проблеми – зменшення втрат енергії в енергорозподільчих мережах і підвищення надійності енергопостачання;

2)            проектом реалізації потенціалу енергозаощадження.

Останній проект має здійснюватися в напрямах:

-                 масового впровадження енргоощадних технологій у виробництві й побуті;

-                 розроблення та масового застосування енергоакумуляційних технологій з метою використання енергії «нічного провалу» і зглажування пікових навантажень в мережі;

-                 структурних змін в економіці за рахунок пріоритетного розвитку сфери обслуговування та низькоенерговитратних галузей промисловості, в першу чергу машинобудування і легкої промисловості, а також агропромислового комплексу.

Сам процес розроблення національного проекту модернізації енергетичних підприємств має відбуватися в рамках взаємодії трьох суб’єктів: безпосередньо енергогенеруючих підприємств, національного диспетчерського центру і держави – як стратега розвитку енергогенеруючих потужностей країни (наприклад, в особі Міністерства енергетитки), і як регулятора процесу енергоспоживання (в особі Національної комісії регулювання енергетики). У кожного з цих субєктів своє завдання в процесі розроблення національного проекту модернізації підприємств енергетики. Зокрема, держава в особі Міністерства енергетики повинна сформувати стратегічні орієнтири розвитку енергетичної галузі з урахуванням паралельного виконання підтримуючих проектів. Основою цих орієнтирів має стати надійний стратегічний прогноз макроекономічного розвитку країни на середньострокову і довгострокову перспективи. Енергогенеруючі підприємства, в свою чергу, повинні розробити локальні проекти модернізації і розвитку енергогенеруючих потужностей на інноваційній основі. Основним принципом розроблення таких проектів має бути реалістична оцінка наявних і доступних ресурсів і їх збалансування в системі  «витрати підрядних ресурсів – витрати часового ресурсу». При цьому повинні бути враховані прогнози розвитку техніки і технологій під впливом науково-технологічного прогресу, а також тиск часового фактору, породжений теж науково-технічним прогресом і конкуренцією, в тому числі й на глобальному рівні. Національний диспетчер має технологічно збалансувати подані проекти модернізації розвитку енергогенеруючих потужностей  з метою дотримання оптимального співвідношення базових, маневрових і резервних потужностей та інших параметрів для забезпечення стійкого функціонування і розвитку національної енергосистеми.

Слід зазначити, що крім основного призначення такий проект повинен спричинити потужний мультиплікаційний ефект у всій економіці, причому, найбільш вітчутним буде прискорення розвитку галузей, що визначають науково-технологічний прогрес.

 

Література:

1.            Оніпко О., Коробко Б. Енергетична незалежність можлива. / О.Оніпко, Б.Коробко // Урядовий кур’єр.-2006.-№116.- С.7.

2.            Майоров К. И снова об альтернативной энергетике. / К.Майоров // Энергозбережение.-2009.-№7.-С.3-5.

3.            Стогній Б.С. Енергетична безпека України. Світові та національні виклики. / Б.С. Стогній, О.В. Кириленко, С.П. Денисюк.-К.: Українські енциклопедичні знання, ТЕКСТ, 2006.- 408с.

4.            Коробко Б. Енергетика та сталий розвиток / Б.Коробко.-К.: ВЕГО «МАМА-86», 2007.-102с.

5.            Енергетична стратегія України до 2030 року / Енергоінформ.-2006.-№12(351) - №20(359).- Інформаційні додатки.

6.            Конащук В.Л. Еколого-економічна концепція модернізації електроенергетики / В.Л. Конащук // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна №912.- Харків: ХНУ, 2010.