Алєксєєва Н.І., Максимович Ю.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

 

Напрямки підвищення управління оборотними активами підприємства

 

В сучасних умовах господарювання раціональне та економне управління оборотними активами, забезпечення безперервності і ефективності господарської діяльності – це одне з найважливіших завдань підприємств. Ефективне управління оборотними активами передбачає проведення постійного моніторингу обо­ротного капіталу, строку його перебування на кожній зі стадій та пошук шляхів прискорення обертання. 

Актуальність проблеми складається в тому, що ефективне управління оборотними ресурсами пов’язане з прийняттям як зважених так і нетрадиційних рішень в розробці варіантів фінансування і використання оборотних активів, а також  визначення їх оптимальної величини, що з однієї сторони забезпечить безперебійне ефективне функціонування підприємства, з іншої – мінімізує наявність недіючих поточних активів.

Різним аспектам функціонування оборотних активів промислових підприємств присвячено роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, як І. Бланк, Є. Брігхем, Ван Хорн Дж. К., А. Кабанов, Г. Кірейцев, В. Ковальов, С. Покропивний, Є. Стоянова та ін.

Ефективність управління оборотними активами на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю). Чим менше обо­ротні активи затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершу­ється їхній кругообіг.

Прискорення обертання оборотних активів призводить як до підвищення ефективності їх використання, так і зростання ефективності діяльності підприємства. За умов прибуткової ро­боти підприємства наслідком прискорення процесу обертання оборотних коштів є збільшення величини виробленої продук­ції та річного прибутку. У разі, коли існують обмеження щодо попиту на продукцію, яку виробляє підприємство, прискорен­ня процесу обертання призводить до вивільнення з обороту певної суми оборотних коштів і появи можливості їх вико­ристання в іншому напрямку діяльності підприємства з метою отримання додаткового прибутку або досягнення певного со­ціального ефекту.

При невиправдано низькому рівні оборотного капіталу гос­подарська діяльність не підтримується на належному рівні, звідси – можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі і низький прибуток. Політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності й ефективністю роботи підприємства [3, c. 240].

Кожний етап кругообігу оборотних коштів розпочинається і закінчується шляхом переходу в інший. Економічна ефек­тивність цього процесу залежить не тільки від правильного прогнозування строків початку кожного з етапів, а й від ви­значення кількісної, вартісної та якісної характеристик по­чатку, перебігу та закінчення всіх етапів процесу. Для цього потрібно визначитися з тим, скільки зусиль потребує початок, продовження та закінчення етапу, тобто скільки все це кошту­ватиме підприємству. Крім того, важливо бачити результати використання тих чи інших складових оборотних коштів на певному етапі. Тільки досягаючи максимальної віддачі на кожному з етапів, можна сподіватися за позитивний загаль­ний результат. Конкретні результати досягаються швидше та краще, коли точно визна­чена мета та засоби її досягнення. Саме тому доцільно умовно поділити весь процес виробництва на декілька взаємозалеж­них етапів.

На етапі формування виробничих запасів необхідно: створити оптимальні розміри виробничих запасів; застосовувати при формуванні виробничих запасів прин­цип оптимального співвідношення ціни та якості; використовувати раціональні схеми постачання матері­альних ресурсів; ліквідація наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов та їх виконання, оптимальний ви­бір постачальників, налагодження роботи транспорту; поліпшення орга­нізації господарства, зокрема впровадження комп'ютеризації і механіза­ції та автоматизації вантажно-розвантажувальних операцій на складах.

У сфері виробництва потрібно: скоротити тривалість виробничого процесу; упровадження новітньої техніки та технології, зокрема безвідхідної та ресурсозберігаючої; прагнути до зниження матеріало- й енергомісткості про­дукції; економно використовувати матеріальні ресурси; застосо­вувати комплексну переробку сировини та використання від­ходів; організовувати використання вторинних ресурсів; модернізувати виробничу інфраструктуру підприємства; формувати систему мотивації для раціонального вико­ристання матеріальних ресурсів; розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; удосконалення основ­них фондів, насамперед їх активної частини.

У сфері обігу потрібно забезпечити: удосконалення маркетингової діяльності підприємства; прискорення процесу реалізації готової продукції; стимулювання збуту продукції; удосконалення системи розрахунків за відвантажену продукцію; ефективне управління дебіторською заборгованістю; пошук оптимальних схем взаємодії з банківськими уста­новами з приводу залучення коштів і здійснення розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; втримання договірної та платіжної дисципліни [1, c. 87].

Прискорення оборотності оборотних активів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Прискорення оборотності оборотних активів може бути досягнуто внаслідок: зростання обсягу реалізації продукції при тій самій витраті оборотних засобів; зменшення оборотних засобів при забезпеченні запланованого обсягу випуску продукції; одночасного зростання обсягу реалізації продукції при зниженні споживаних оборотних засобів.

Ефективність управління оборотними активами полягає не тільки в прискоренні оборотності, а і в зниженні собівартості продукції за ра­хунок економії оборотних активів, підвищені прибутку і рентабельнос­ті [2, c. 290].

Таким чином, основними напрямками управління оборотними активами є: скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок знижен­ня наднормативних запасів матеріалів, палива, інструменту, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції; зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продук­тивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць; скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорен­ня реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань; підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і орга­нізації виробництва; розвиток концентрації, спеціалізації і кооперування; удосконалення асортименту продукції і підвищення якості виробів.

 

Літератури:

1.                 Економіка та організація виробництва : підруч. / За ред.                    В. Г.  Герасимчука, А. Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – 678с. – ISBN  966-346-214-0

2.                 Іванілов О.С. Економіка підприємства: підруч. / О.С. Іванілов – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 728с. – ISBN  978-966-364-885-9

3.                 Ковальчук І.В. Економіка підприємства : навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 679с. – ISBN  978-966-346-450-3