Іванчук Ю. В.,Зімич А. С.

Науковий керівник: Мінасян В. Л.

Буковинська державна фінансова академія

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

На сьогодні запровадження в Україні соціального медичного страху-

вання багатьма політиками і економістами розглядається як спосіб розв'язан-

ня низки фінансових та організаційних проблем, які завели у глухий кут наці-

ональну систему охорони здоров'я. Тому в даній роботі ми акцентуємо увагу на особливості

медичного страхування.

Актуальність проблеми. Система охорони здоров’я – одна із найважливіших систем забезпечення соціального гомеостазу суспільства. Фінансування охорони здоров’я забезпечується за рахунок суспільного фон-ду споживання, однак саме за рахунок цих витрат забезпечується процес нормального відтворення продуктивних сил суспільства. При цьому медичне страхування є одним із найбільш дієвих способів забезпечення фінансових потреб системи охорони здоровя. Саме медичне страхування є способом диверсифікації фінансового забезпечення системи охорони здоров’я, способом індивідуалізації медичного обслуговування. Воно сприяє вибірковості медичного обслуговування, зменшує витрати на нього для фізичної особи, і, водночас, посилює фінансову базу системи охорони здоров’я в цілому. Стан охорони здоров’я визначає рівень благополуччя населення і ступінь його соціальної захищеності і служить індикатором політико-економічної ситуації в суспільстві [1, с.4].

Фінансові аспекти розвитку страхового ринку та організації грошових потоків у страхуванні досліджували вітчизняні науковці В. Базилевич, О. Барановський, О. Василик, О. Гаманкова, О. Заруба, М. Клапків, С. Осадець та інші. Теоретичні та практичні аспекти організації та функціонування добровільного медичного страхування в Україні знайшли своє відображення у працях зарубіжних вчених та практиків страхового бізнесу, західних – А. Аткінсона, Дж. Бріттейна, Е.Берковіца, Р. Болла, російських – В. Грішіна, С.Юрія.

Якщо аналізувати наукові теоретичні розробки у сфері страхування, то можна дійти висновку, що тут також немає єдиної думки про те, чим вважати страхування: способом, формою, методом, регулятором, сукупністю заходів, відносинами захисту тощо. В. М. Юрах, з погляду фінансового права, визначає страхування як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють відносини із формування цільових державних фондів грошових коштів, призначених для відшкодування збитків, завданих внаслідок реалізації певних страхових ризиків (природного, техногенного, соціального та іншого характеру), передбачених законом та (або) договором, шляхом розкладки суми збитків між учасниками формування цих фондів [6, с. 3].

Існує думка, що страхування – це система економічних відносин, що включають сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання для відшкодування шкоди за різних несприятливих обставин (ризиків), а також для надання допомоги громадян у разі настання певних подій в їх житті [7, с. 18].

У вітчизняній літературі досліджуються, в основному, загальні тенденції розвитку медичного страхування в Україні та зарубіжних країнах, описуються можливості, які отримає система охорони здоров’я країни після запровадження обов’язкового медичного страхування від використання добровільного медичного страхування, без уточнення конкретних методик практичної реалізації цих можливостей у рамках цілісної системи медичного страхування в Україні. Водночас слід відмітити недостатню увагу дослідників до проблем, пов’язаних з формуванням фінансових ресурсів системи охорони здоров’я за рахунок медичного страхування і наукових розробок, орієнтованих на практичне узагальнення та використання досвіду економічно розвинених країн у цій сфері.

Для будь-якої розвиненої демократичної держави одним із найважливіших стратегічних завдань є збереження генофонду нації, а це у першу чергу, здоров’я її народу. У системі цінностей здоров’я посідає особливе місце. „З-поміж інших властивостей-спроможностей індивіда здоров’я вирізняється тим, що воно не лише є найвищою індивідуальною цінністю, а й значною мірою визначає розвиток і реалізацію всього комплексу інших властивостей- здібностей людей; сприймається не тільки і не стільки як здатність до фізичного благополучного існування, скільки здатність до виконання соціально-трудових функцій, до відтворення сукупності людських здібностей та потреб взагалі” [2, с. 16]. Таким чином, одним із пріоритетних завдань будь-якої держави є створення таких умов життєдіяльності і медичного обслуговування людини, які б сприяли збереженню та покращанню рівня здоров’я населення, його відтворенню. Медичне страхування відіграє головну роль у належному функціонуванні та фінансовому забезпеченні охорони здоров’я.

У житті небезпека існує на кожному кроці: вивихи і переломи, опіки та обмороження, отруєння медпрепаратами та неякісними продуктами. За останні п'ять років від нещасних випадків в Україні загинуло 344,5 тис. чоловік, щорічні втрати для економіки від цього перевищують 20 млрд. грн. (більше 4% ВВП). Однак поки українці не поспішають страхувати себе від нещасних випадків. За підрахунками, щорічно в країні полягає всього близько 3 млн договорів роздрібного страхування від нещасного випадку. За даними Держфінпослуг, частка страхування від надзвичайних ситуацій у загальному портфелі СК "Брокбізнес" за 9 місяців 2010 року ледве досягла 2% (302 млн грн)[5].

Ринок медичного страхування у 2010 році перебував у депресивному стані. Та не зважаючи на це, медичне страхування продовжувало розвиватися і розширюватися. Вартість програм медичного страхування з початку року зросла на 50-55%.

У зв’язку з привабливістю цього сегмента ринку у першому півріччі на ньому з’явилися нові страхові компанії, а також пожвавили свою діяльність компанії, які не дуже активно займалися цим видом страхування раніше.

На ринку добровільного медичного страхування спостерігалося посилення конкуренції, що спричинило демпінг цін на пропоновані послуги з медичного страхування зі сторони деяких страхових компаній. Щоб залучити клієнтів, окремі страхові компанії часто знижують ціни на медичне страхування на 25-35%. Природно, що в умовах, коли вартість медичних препаратів постійно зростає, такий демпінг не може тривати довго. Фактично можливості для політики здешевлення страхових медичних полісів вичерпалися вже в першому півріччі минулого року. Страхові компанії, що раніше залучали клієнтів за допомогою занижених тарифів, зараз починають зазнавати труднощів з виплатами. Вони обмежують обслуговування клієнтів, відмовляють в оплаті медичних послуг і достроково розривають договори, що були укладені за демпінговими тарифами.

На думку експертів, страхові компанії, які пропонували корпоративним клієнтам поліси за заниженими цінами повинні будуть в другому півріччі 2010 року або збільшити ціни, або піти з цього ринку, щоб уникнути банкрутства.

Більшість страховиків пропонують страховки тільки для VIP-клієнтів. Враховуючи, що доходи українських громадян падають, можливість для отримання доступного медичного страхування в поточному році буде залишатися низькою [9].

За оцінками аналітиків, істотне зростання ринку медичного страхування можливе тільки після введення норми обов’язкового медичного страхування, оплачувати яку повинен буде роботодавець. Головною перевагою цієї норми буде масовість, що спричинить зниження тарифів на послуги медичного страхування [8].

Аналітики вважають, що вітчизняні страхові компанії вийдуть з фінансової кризи з меншими втратами, ніж банки та інші фінансові установи. Однак їм доведеться відновлювати свій капітал, переглянути систему управління ризиками, адаптувати страховий бізнес до змін та агресивно використовувати можливості зростання. За таких умов страховий ринок уже до кінця поточного року буде здатний продемонструвати ознаки свого росту [8].

Управління системою обов’язкового медичного страхування здійснює Фонд медичного страхування України, основними завданнями якого є:

1 – участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері обов’язкового соціального медичного страхування;

2 – участь у розроблені програми обов’язкового медичного страхування;

3 – участь у визначенні та обґрунтовуванні розміру страхових внесків, порядку їх нарахування, відрахування та сплати;

4 – участь у розробленні та обґрунтовуванні розміру фінансових санкцій і порядку їх сплати;

5 – забезпечення збирання й акумулювання страхових внесків, повної та своєчасної оплати медичних послуг, наданих застрахованим;

6 – здійснення у межах своєї компетенції контролю за наданням застрахованим якісних і своєчасних медичних послуг [8, с.54].

Показники смертності населення в Україні у 2-4 рази перевищують аналогічні показники у країнах Європейського Союзу. Україна має найвищий в Європі рівень депопуляції населення. Темпи поглиблення демографічної кризи загрожують національній безпеці України. Стан здоров'я населення України прямо залежить від рівня фінансування системи охорони здоров'я, але за останні 15 років цей рівень не піднімався вище 3,4 відсотка обсягу ВВП за мінімальної потреби у 5 відсотків. Водночас у європейських країнах цей показник перевищує 10 відсотків. Зазначені проблеми охорони здоров'я залишаються та продовжують поглиблюватися в умовах економічної кризи. Так, у 2009 році рівень фінансування галузі зменшився до 2,9 відсотка обсягу ВВП. Державним бюджетом України на 2009 рік було передбачено фінансування у сумі 29,96 мільярда гривень, що майже вдвічі менше мінімальної потреби, яка, за розрахунками Міністерства охорони здоров'я України, становить 56 мільярдів гривень. Державне фінансування охорони здоров'я в 2009 році, у розрахунку на душу населення, становило 90 доларів США, що у 60 разів менше, ніж у США, у 30-40 разів менше, ніж у країнах Європейського Союзу, та у 7-12 разів менше, ніж у найближчих сусідів України - Молдови, Білорусі, Росії та Польщі [9].

В умовах гострої нестачі бюджетних коштів дедалі більша частка медичної допомоги стає платною, що негативно позначається на її доступності. Особливо страждають найуразливіші категорії населення: діти, люди похилого віку, інваліди, хронічно хворі. Поряд з недостатнім та несталим фінансуванням спостерігається неефективне та нераціональне використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів.

Соціальне страхування, на відміну від звичайного страхування, тісно пов’язане з трудовою діяльністю громадян, а також воно є системою відносин державного матеріального забезпечення громадян при настанні непрацездатності, старості та в інших, передбачених законодавством, випадках, що здійснюється за рахунок коштів підприємств чи частково також – за рахунок коштів громадян, об’єднаних у різні форми (Пенсійний фонд, Державний фонд соціального страхування, фонд обов’язкового медичного страхування, і т. д.) [9, с.109].

Аналіз загальнотеоретичних аспектів страхування дозволяє дійти до висновків, що істотними відмінностями системи медичного страхування як організаційно-правової основи функціонування охорони здоров’я від інших систем є:

– цілеспрямованість та адресність страхового внеску, який може бути використаний тільки в суто медичних цілях;

– можливість здійснення контролю страхувальником і застрахованим за використанням страхових коштів;

– можливість вибору застрахованим лікаря і лікувально-профілактичної установи;

– обмеженість ролі уряду, який при обов’язковому медичному страхуванні вирішує лише певне коло завдань (визначає перелік основних видів допомоги, що надаються в рамках системи, визначає групи застрахованих і величину страхового внеску, встановлює правила взаємодії всіх сторін і т.д.), а при добровільному страхуванні бере участь тільки в частині регламентації діяльності страхових організацій [3, с. 13].

Страхова система охорони здоров’я в даний час поділяється на: обов’язкове і добровільне (приватне) медичне страхування. Перше припускає обов’язкову сплату внеску для всіх з різними модифікаціями (платить працівник або роботодавець, або ж вони платять спільно у певних пропорціях), де страховий поліс є гарантом отримання будь-якої допомоги, крім особливих випадків. Така система заснована на чітко вираженій суспільній солідарності. У другому ж випадку, людина безпосередньо страхує себе на випадок виникнення необхідності в отриманні тієї або іншої медичної допомоги. Добровільне медичне страхування вже існує у нашій державі [4, с. 244–245].

До функції медичного страхування зокрема можна віднести:

1) накопичувальну (формування спеціалізованих страхових фондів грошових коштів, тобто акумуляція коштів до єдиного резерву, з якого надалі і здійснюються необхідні виплати);

2) відновлювальну, яка проявляється в тому, що у випадку настання страхового випадку відбувається повне або часткове відшкодування завданих збитків (повна або часткова оплата медичних послуг);

3) превентивну (профілактичну), сутність якої полягає в тому, що з метою збереження та накопичення страхових фонів, здійснюється фінансування заходів з недопущення або зменшення наслідків настання страхових випадків (фінансування лікувально-профілактичних заходів);

4) контрольну, яка проявляється в тому, що страхові фонди мають суто цільову спрямованість – страхові внески акумулюються до страхового фонду на строго визначені цілі, використовуються в строго визначених випадках і строго визначеним колом осіб.

Усі інші функції, на нашу думку, є другорядними, похідними.

Беручи до уваги страхування загалом, то із останніх подій стає відомо, що Держкомісія із регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) має намір створити Державну страхову компанію. Як в записці до документа, її створення обґрунтовується необхідністю страхування державою аграрних ризиків, обов'язкових видів страхування, таких як іноземних громадян, що в'їжджають до України, іпотечне страхування і страхування ядерних ризиків. Документом також передбачається, що засновниками держкомпанії виступлять державні Укрексімбанк та Ощадбанк, а також одна зі структур Держфінпослуг[5]. Оскільки в Україні до сьогодні не існувало такої компанії, то дана пропозиція є доречною і вона посилить захист держави в цілому від ядерних ризиків зокрема.

Розглядаючи правопорушення, які трапляються на страховому ринку, стало відомо , що за період січень-вересень 2010р. Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) виявила 41 схеми ухилення від оподаткування на страховому ринку, за допомогою яких з економіки було виведено 1,9 млрд грн. відповідно аналізуючи дану інформацію ми розуміємо, що дане явище є негативним, оскільки дані кошти могли б бути спрямовані в інші більш пріоритетні і ббільш вигідні галузі, які б задовольняли суспільні потреби.

Ще зовсім недавно страховий ринок України був важкодоступним для

іноземного капіталу. Таке становище склалося через протекціоністську спря-

мованість вітчизняного законодавства – участь іноземців обмежувалася 49-

відсотковою часткою у статутному фонді страхової компанії. Але сьогодні можна спостерігати дещо іншу ситуацію. На початок 2008 р. на ринку працювало 78 страхових компаній з іноземним капіталом (з них 11 компаній з 100 % іноземним капіталом). Іноземний капітал на страховому ринку України представлений 30 країнами. Найбільшу частку в загальній сумі іноземного капіталу становить капітал Великобританії та Північної Ірландії (18,4 %), США (12,8 %), Польщі (11,3 %), Кіпру (10,5 %), Нідерландів (9,9 %), Росії (9,8 %), Австрії (8,0 %) [5].

Ретроспективний аналіз історичних даних засвідчує, що страхова медицина як система, а також її окремі складові наприкінці XIX — на початку XX сторіччя двічі починалось розвиватись на теренах України, тобто на її теперішніх територіях певний час уже існували різноманітні форми надання медичної допомоги на страхових засадах. Вивчення, усвідомлення й використання такого цінного і до того ж власного досвіду в період реформування державної системи охорони здоров’я дасть змогу запровадити в практичну діяльність медичного забезпечення організаційну й управлінську форму медичного страхування і сформувати диверсифіковану систему охорони здоров’я в Україні.

Аналізуючи вище наведені дані, ми можемо зробити висновок, що частка медичного страхування в Україні низька, в порівнянні з відсотком мінімальних потреб, і ще нищій в порівнянні з відсотком у європейських країнах. Це є негативним явищем оскільки мало захищенні верстви суспільства не здатні себе прогодувати достатньо, а не те щоб дбати про стан свого здоров’я. І тому держава зобов’язана звернути на це велику увагу, адже здорове суспільство – це запорука успішної нації!

Список використаних джерел:

1. Кутузов И.Н. Медицинское страхование в Украине: проблемы и тенденции современного этапа. – Днепропетровск: КФ «Коместра-Днепр», 1994. – 25 с.

2. Кризина Н. П. Державна політика України в галузі охорони здоров’я: механізми формування та реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора наук з державного управління : спец. 25.00.02 „Механізм державного управління” / Н. П. Кризина. – К., 2008. –36 с.

3. Семенов В. Ю. Опыт реформирования здравоохранения в зарубежных странах /В. Ю. Семенов, В. В. Гришин. – М. : „Федеральный фонд ОМС”, 1997. – 256 с.

4. Стеценко С. Г. Медичне право України : підручник / Стеценко С. Г., Стеценко В. Ю., Сенюта І. Я.; за заг. ред. С. Г. Стеценка. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців „Правова єдність”, 2008. – 507 с.

5. [Електрон. ресурс]. – Доступний з: http://www.dfp.dov.ua – Держкомфінпослуг.

6.Юрах В. М. Фінансово-правові засади страхування в Україні : автореф. дис... канд. юрид.наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія / Юрах В. М. – Одеса, 2007. – 19 с.

7.Мачуський В. В. Правові основи страхування : навч.посіб. / Мачуський В. В. – К. : КНЕУ, 2003. – 302 с.

8. Солдатенко О. Про права й обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин у системі обов'язкового медичного страхування / О. Солдатенко // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №8. – С. 52-55

9. Солдатенко О. Теоретичні засади соціального та медичного страхування / О. Солдатенко // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №3. – С. 108-111.