Григорівський О.В., Попадюк Т. М.

Буковинська державна фінансова академія Науковий керівник: Дячук В. І.

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

Вступ. У ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати. Таку інформацію надає облік витрат виробництва. Від належної організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних та кількісних показників й оптимальне ціноутворення [2].

Актуальність теми полягає в тому, що оскільки витрати – це основний обмежник прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то облік витрат виробництва – це найважливіше джерело інформації про шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства, а вміння правильно організувати облік витрат у виробництві – це шлях до економії ресурсів за рахунок їх найкориснішого використання.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості висвітлені в наукових працях закордонних та вітчизняних вчених, таких як І. Басманова, П. Безруких, М. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, Ю. Кузьмінського, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Врублевський, П. П. Борщевський, О. А. Герасименко, О. С. Заєць, В. П. Пальчук, В. В. Сопко, І. Г. Яремчук, І. М. Бєлого, В. А. Бунімовича, Д. В. Денискіна, К. Друрі, В. Б. Івашкевича, І. Я. Ламикіна, П. П. Новіченка, М. Д. Свиргуна, та інших.У працях названих вчених розглянуто і вирішено загальнотеоретичні й методичні питання управлінської орієнтації бухгалтерського обліку та контролю відповідно до специфіки різних галузей промисловості.

Виклад основного матеріалу. Як зазначає, проф. Ф.Ф. Бутинець: “Сьогодні питання обліку та контролю витрат з метою зниження собівартості продукції знаходяться поза увагою керівників підприємства та бухгалтерів. Забезпечити рентабельність роботи підприємства у першу чергу прагнуть за рахунок високих відпускних цін, а не за рахунок економії витрат виробничих ресурсів. Однак це ненадійний і безперспективний спосіб вирішення проблем виживання підприємства ” [1].

Від належної організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість панування якісних та кількісних показників й оптимальне ціноутворення. Облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції завжди вважалися найважчими ділянками в роботі бухгалтерії будь-якого виробничого підприємства. І ці важливі та важкі ділянки обліку мають коло проблем, що потребують вирішення.

По-перше, в сучасній економічній літературі існують різні трактування поняття «витрати». Розбіжності виникають у зв’язку з різними підходами до цієї категорії. В одних літературних джерелах «витрати» розглядають з позиції придбання засобів виробництва, в інших - із позицій використання її в процесі виробництва.

Г. Фандель правильно стверджував, що "теорію виробництва доповнює теорія витрат. Її мета полягає у використанні теоретико-виробничих закономірностей для постановки економічних задач. Для цього теорія витрат доповнює категорію кількості, яка властива теорії виробництва, категорією вартості за допомогою цін факторів. На основі кількісних і вартісних оцінок визначають витрати виробництва. Далі, згідно з принципом максимізації прибутку, вибирається потрібна для виготовлення певної кількості продукції комбінація факторів, що забезпечує мінімальні витрати".

Згідно П(с)БО 16 витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

На нашу думку, філософія формування витрат впливає на всі сфери діяльності підприємства й передусім на його фінансову та облікову політику, оскільки структура витрат визначає структуру основного й оборотного капіталів, обсяги і потреби у фінансових ресурсах, форми фінансування. Водночас визначені теорією витрат пропорції створюють основу для обліку, планування й прогнозування витрат.

По-друге, згідно з п. 16 П(С)БО 16 „Витрати”, загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Проте в дійсності такий розподіл доволі важко зробити, важко визначити які витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць) змінюються пропорційно до обсягу діяльності, а які не змінюються. Тому велика кількість суб’єктів господарювання взагалі не робить поділу загальновиробничих витрат на змінні чи постійні, а просто розподіляє всю їх суму з використанням обраної бази розподілу дивлячись на фактичну потужність звітного періоду. Отже, всі загальновиробничі витрати на даних підприємствах є розподіленими та включаються повністю у виробничу собівартість продукції. Таким чином вищезазначене нами визначило наступні дві проблеми. Це використання показника "нормальна потужність" та недоцільність виділення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і включення їх до собівартості реалізованої продукції. Знову ж таки, в п. 16 П(С)БО 16 "Витрати" передбачено, що постійні загальновиробничі витрати розподіляються виходячи з нормальною потужності підприємства. Але визначити її, тобто "очікуваний середній обсяг діяльності", що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох періодів або операційних циклів для багатьох підприємств стало серйозною проблемою. В нашій державі взагалі говорити про нормальні умови або звичайну діяльність дуже важко. Це пов’язано насамперед з політичною і економічною нестабільністю країни. Умови, в яких існують підприємства досить швидко змінюються. Що стосується нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, то їх сума часто становить невеликий відсоток. На наш погляд недоцільно виділяти їх в окрему групу та відносити на собівартість реалізованої продукції [3].

По-третє, існує проблема точного визначення фактичного обсягу незавершеного виробництва на підприємствах, особливо це стосується великих заводів. Якщо по первинних документах сировина та матеріали видаються для використання у виробництві, то в бухгалтерському обліку вони списуються на рахунок 23 "Виробництво", але реально вони можуть ще не використовуватися. Фактичну суму незавершеного виробництва визначають шляхом його інвентаризації.

По-четверте, однією з умов правильного визначення фактичної виробничої собівартості продукції є правильне документування видачі ресурсів, нарахування заробітної плати, точне віднесення витрат до конкретних об’єктів калькулювання. На підприємствах цей процес не відслідковується, як результат: матеріали отримують для виробництва одного об’єкту, а використовують для декількох, наряди на відрядні роботи теж виписуються неправильно. Отже, виробнича собівартість одних об’єктів калькулювання буде завищеною, а інших заниженої.

Окрім всього перерахованого існують наступні проблеми: правильне обрання бази розподілу загальновиробничих витрат,розробка відомостей аналітичного обліку витрат виробництва, правильне списання витрат допоміжних виробництв на основне виробництво. Таким чином існує гостра необхідність перегляду та удосконалення діючої нормативної бази, що регулює облік витрат виробництва, та методології обліку цієї ділянки, а також введення контролю на підприємствах за їх дотриманням [4].

Висновок. Облік виробничих витрат залежить насамперед від вибору об’єктів обліку, які визначені цілями управління. Номенклатура об’єктів обліку витрат може включати: види продукції, місця виникнення витрат, види витрат.

Методи обліку витрат повинні сприяти відображенню самого процессу формування їх в конкретних умовах виробництва.

Відокремлення об’єктів обліку витрат та калькулювання, вибір методів обліку витрат і калькулювання, калькуляційних одиниць згідно з чинним законодавством є компетенцією підприємств, що потребує допомоги з цих питань з боку державних , галузевих органів та наукових установ.

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна і кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об’єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробничого обліку.

Облік виробничих витрат дасть змогу удосконалити управління і контроль за витрачанням сировини і матеріалів на виробництво продукції, вчасно усувати відхилення від норм, що виникають, та з більшою вірогідністю калькулювати собівартість продукції і визначити її рентабельність.

Література:

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів. – Житомир.: ЖІТІ, 2007. – 440 с.

2. Кріпак Л.О. Особливості формування витрат на виробництво та собівартість продукції / Кріпак Л.О. // Держава та регіони. – 2008. - №5. – С. 366-370.

3. Пархоменко В.М. Бухгалтерськийоблік в Україні. Нормативи. Коментарі. – Ч. 2-3. – К.: Лібра, 2008. – 438 с

4. Сопко В.В., Завгородний В. Організаціябухгалтерськогообліку, економічного контролю та аналізу. – К.: КНЕУ, 2009. – 453 с.