Основні методи реалізації профорієнтаційної роботи у
середніх закладах Великої Британії
Пономаренко О.Г.
асистент кафедри англійської мови для технічних та агробіологічних
спеціальностей
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Розглядаються основні методи профорієнтаційної роботи у середніх навчальних
закладах освіти, які сприяють професійній підготовці майбутніх фахівців.
Ключові слова: профорієнтаційна робота,
професія, методи, середній заклад освіти, учень,
особистість.
Ефективна
профорієнтаційна робота – робота, яка здійснюється за допомогою ключових методів. Методи профорієнтації – це способи колективної діяльності вчителя й
учнів, що зумовлюють обов’язкове досягнення мети – підготовку школярів до
«усвідомленого та обґрунтованого професійного самовизначення. При виборі методів
профорієнтаційної роботи повинні враховуватися особливості її змісту та
методики проведення на різних вікових етапах навчальної діяльності учнів, час,
відведений на реалізацію профорієнтації, вікові особливості розвитку учнів,
рівень їхніх здібностей, освіченості, вихованості, матеріально-технічна база
навчального закладу, теоретико-практична та методична підготовка вчителя
(профконсультанта).
Загалом методи
поділяються на пояснювально-ілюстративні
(бесіда, розповідь, пояснення, лекція, демонстрація), інформаційно-пошукові (проблемний виклад, евристичні бесіди,
спостереження, робота з літературою), активні
(ділові ігри, ігри-вправи, контекстне навчання, «мозковий штурм», тематичні
дискусії, ситуативні задачі, змагання).
Структурно методи можна розділити на такі:
1) методи
ознайомлюючої профорієнтації (повідомлення вчителями-предметниками
інформації профорієнтаційного характеру, проведення уроків з профорієнтації,
бесід, вікторин, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, усних журналів на
орієнтовну тематику «Ким бути?», «Що я знаю про цю професію?», «Як правильно
вибрати професію?», відвідування учнями підприємств і професійних навчальних закладів,
спілкування з представниками різних професій, зустрічі з випускниками школи
тощо);
2) методи
профорієнтаційної роботи, що активізують діяльність учнів до профорієнтації на
підготовчому етапі вибору майбутньої професії (написання творів, участь в
іграх і конкурсах профорієнтаційного напряму, виконання індивідуальних
профорієнтаційних завдань, участь у підготовці та проведенні профорієнтаційних
виставок, виготовлення тематичних стендів, альбомів і малюнків на тему
майбутньої професії);
3) методи
вивчення особистості учнів з метою їхнього професійного орієнтування
(спостереження, бесіда, анкетування, опитування, тестування, узагальнення
незалежних характеристик, аналіз результатів діяльності учнів, педагогічний
експеримент).
У сучасному науково-методичному обігу існує
декілька класифікацій форм і методів профорієнтації, розроблених сучасними
зарубіжними та вітчизняними дослідниками. Так, у 50-х рр. ХХ ст. учений
Н.М. Верзілін запропонував бінарну систему методів, яка базується на
поєднанні трьох методів навчання – словесного,
наочного і практичного та двох логічних шляхів пізнання – індуктивного й
дедуктивного. За Н.М. Верзіліним, існує шість методів навчання: словесно-індуктивний і словесно-дедуктивний,
наочно-індуктивний і наочно-дедуктивний, практично-індуктивний і
практично-дедуктивний [5].
Вітчизняний дидакт А.М. Алексюк детально
обґрунтовує бінарну класифікацію методів, в основі якої лежать дві ознаки:
характер і рівень пізнавальної самостійності та активності учнів; джерела, з
яких учні набувають знань. Класифікація визначає чотири рівні застосування
методів:
1) на інформаційному ( або догматичному ) рівні
словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;
2) на проблемному ( або аналітичному) рівні
словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;
3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна
форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;
4) на дослідницькому рівні словесна форма
набуває характеру словесно-дослідницього методу[4].
Аналогічним шляхом класифікуються бінарні методи наочної форми
(наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний,
наочно-евристичний, наочно-дослідницький методи) та практичної форми
(практично-евристичний і практично-проблемний методи). Бінарна класифікація є
найреальнішою з усіх інших класифікацій, оскільки учитель має змогу діяти
комплексно.
Відповідно до мети профорієнтаційної роботи
методи поділяються на інформаційно-довідкові
та просвітницькі, що становлять собою професіограми (стислий опис
професій), тематично-довідкову літературу, інформаційно-пошукові системи,
професійну рекламу та агітацію, екскурсії школярів на відповідні виробництва та
до навчальних закладів, зустрічі учнів зі спеціалістами певних галузей,
пізнавальні та просвітницькі лекції, тематика яких пов’язана з майбутнім
самовизначенням учнів, профорієнтаційні уроки як систематизовані заняття,
навчальні фільми та відеофільми, використання засобів масової інформації,
проведення «ярмарок професій».
До методів
професійної діагностики відносяться такі: бесіди-інтерв’ю відкритого та
закритого типу, опитувальники професійної мотивації, опитувальники професійних
здібностей, проективні особистісні тести, тренінгові та ігрові ситуації, спостереження
за підлітками у процесі їхньої трудової діяльності, індивідуальне та групове
консультування з питань майбутнього самовизначення підлітків у професії тощо.
Існуючі методи
морально-емоційної підтримки включають у себе створення груп спілкування,
проведення тренінгів спілкування, наведення профконсультантом реальних
прикладів результативного самовизначення тощо [3].
Об’єднана середня школа Великої Британії –
освітня установа середньої ланки, де широко використовується метод тестування, що буває індивідуальним
і груповим, причому останнє поділяється на вербальне (словесне) та невербальне.
У суспільних школах (publicschools) – привілейованих
середніх школах інтернатного типу – вибір форм і методів профорієнтації
залежить від характеру матеріалу, що вивчається учнями, зокрема, «основне місце
при вивченні предметів гуманітарного циклу займає робота з книгою та іншими
друкованими матеріалами в шкільних бібліотеках, а при вивченні предметів
природничого циклу превалюють методи спостереження і експерименту [3].
Робота середніх технічних шкіл (secondarytechnicalschools), організованих у
1944 р., спрямована на спеціалізацію учнів з техніки, комерції,
машинознавства тощо, таким чином, формується практичний напрям навчання.
Ігрові
методи наразі
широко використовуються у процесі професійного орієнтування британських
школярів і мають значну популярність, оскільки спрямовані на розкриття і
вдосконалення пізнавальних здібностей учнів, усвідомлення і закріплення (у
ненав’язливій, цікавій для дітей формі) матеріалу профорієнтаційного
спрямування та його перспективне практичне застосування.
Використання імітаційного моделювання як одного з
поширених та активних методів профорієнтаційної роботи зацікавлює учнів у першу
чергу підвищенням їхнього інтересу до вирішення свого майбутнього, стимулює їх
до самовизначення, створює необхідні для учнів умови максимального наближення
до різних виробничих процесів і ситуацій, сприяє формуванню в них власного
майбутнього професійного вибору, а ділова
гра як форма імітаційного прийняття молоддю рішень дає змогу реалізовувати
відповідні до ситуації ролі (індивідуальні чи групові) за придуманими чи
реальними правилами та сценаріями у штучно створених ситуаціях шляхом їхнього
«виконання».
Ділова гра профорієнтаційного напряму є «методом підготовки та адаптації до трудової діяльності, налагодження
соціальних зв’язків, методом активного навчання, що сприяє теоретичній та
практичній підготовці фахівця, побудові реальної дійсності, досягнення
конкретних завдань [3].
Профорієнтаційна
бесіда – один
із найбільш поширених методів у профорієнтації, «джерело і спосіб пізнання
педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник
вивчає в природних умовах [6]. Іншими словами, це
бесіда, яка проводиться з метою дослідження профконсультантом (психологом)
особистості учня, його індивідуальних особливостей, професійного самовизначення
та профорієнтації шляхом прямого контактування, формування в нього загальної
готовності до вибору професії, розширення відомостей про світ професій, уточнення
відповідності обраних учнями професій їхнім нахилам, здібностям, інтересам.
Лекція (наукова чи публічна) –
груповий метод інформативно-доказового викладу великого за обсягом, складного
за логічною побудовою навчального матеріалу, зокрема профорієнтаційного змісту.
Лекція, структурована за трьома основними частинами (чіткий, змістовний вступ,
послідовний і доступний виклад основного матеріалу, короткий
висновок-узагальнення), за своєю суттю завжди діалогічна, тобто, вчитель
(профконсультант) у процесі підготовки лекції повинен базуватися на творчому
підході, враховувати інтереси, рівень інформованості, настрій, можливе
виникнення запитань в учнів, компонувати фактичний матеріал таким чином, щоб
він відображав суть ключових питань теми.
Пояснення – словесний
(вербальний) метод профорієнтаційної роботи у школі середньої ланки, коли
профконсультант (педагог) надає учням певну інформацію про особливості трудової
діяльності дорослих, існуючі правила та вимоги до різних професій, уточнюючи
відомі поняття та вводячи при цьому нові терміни для засвоєння («професія»,
«професіограма» тощо), демонструються наочні таблиці, схеми, діаграми [7].
Демонстрація
та ілюстрація явищ і процесів, щовідноситься до наочних методів
профорієнтаційної роботи, становить собою показ натуральних об’єктів,
пов’язаних із трудовою діяльністю чи виробництвом, процесів трудової діяльності
(робота токаря, пекаря, фермера тощо), технологічних процесів, а такою
графічно-ілюстративних об’єктів (малюнків, картин, плакатів, рекламних
проспектів), перегляд і обговорення документальних навчальних фільмів,
телепередач, відеороликів, комп’ютерних презентацій профорієнтаційного змісту.
Зазначимо, що учні повинні не просто спостерігати показані їм об’єкти, не лише
переглядати презентовані матеріали, але в першу чергу бути зорієнтованими на
чітке усвідомлення змісту побаченого та його відтворення шляхом відповідей на
поставлені вчителем відповідні запитання.
Метод
проблемного викладу відноситься
до групи методів, класифікованих за рівнем самостійності (напруженості)
пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за схемою навчання,
запропонованою учителем [2], тобто, є
інформаційно-пошуковим методом. Його суть як методу виховного й розвивального
спрямування полягає в тому, що учні у процесі опанування матеріалу
профорієнтаційного напряму дають відповіді на проблемні запитання
профконсультанта (вчителя-предметника), розв’язують проблемні завдання,
внаслідок чого формується вміння бачити проблему загалом, у широкому масштабі.
Метод
спостереження є
одним із традиційних і найбільш поширених методів профорієнтації та відіграє
важливу роль у профорієнтаційній роботі, оскільки допомагає глибоко й
цілеспрямовано вивчати (діагностувати) особистість учня та прояви його
характеру, глибину нахилів та інтересів із метою накопичення даних про рівень
готовності учня до професійного самовизначення на основі чіткого плану як в
умовах навчального закладу, так і у спеціально створених ситуаціях .
Спостерігаючи за дітьми під час навчальних
занять, на перервах, в інших ситуаціях, педагог (профконсультант) має змогу
визначити нахили та вподобання конкретного учня, риси характеру, особливості
поведінки, його ставлення до однокласників тощо. Отримані результати
спостереження фіксуються у письмовому вигляді за стандартною формою (вноситься
така інформація, як дата спостереження, прізвище, ім’я, по батькові учня, місце
спостереження, опис поведінки учнів, прояв певних якостей особистості,
висновки).
Дані, отримані у результаті спостережень, часто
доповнюються відомостями, отриманими від проведення тестування та анкетування
як важливих методів профорієнтаційної роботи. Отже,
діагностування
інтересів,
цінностей
старшокласників і рівня загального розвитку та структури інтелекту,
пов’язані з їхнім майбутнім професійним вибором, та
дають змогу визначити
здібності до оволодіння певною професією, «рівень відповідності
індивідуально-психологічних особливостей учнів вимогам до успішного виконання
майбутньої професійної діяльності.
Список використаної
літератури
1. Балацька Н.І. Професійна
орієнтація учнів у сучасних середніх школах Англії. – Дис. на здобуття наук.
ст. канд. пед. н. – К., 2004. – с. 133
2. Мельник О.В. Зміст,
форми та методи профконсультаційної роботи зі старшокласниками в процесі
профільного навчання. – К., 2008. – 54 с., с.26
Інтернет джерела
3. refs.uaclub.net.ua
4. refs.uaclub.net.ua
5. www.medilinks.ru