Буковинська державна фінансова академія

Виздрик Ольга

Науковий керівник – Мартиненко Олександр Петрович

Культура як феномен у людському суспільстві

На сучасному етапі становлення культури дуже важливе значення має її людинотворча сутність. Велика кількість вчених займалася цією проблемою. Це такі, як В. Шинкарук, М. Гайдеггер, Х. Гадамер, які розробили культурні форми становлення та розвитку людського духу. Але й досі немає єдиного погляду на людинотворчу сутність культури. Тому ця тема є актуальною у сучасному погляді на цю науку.

В процесі розвитку суспільства культура творилась людиною та творила людину, бо в ній і через неї формувався суто людський спосіб буття у світі. Мова, міф, мистецтво і релігія – складові символічного світу, що у своїй сукупності створювали певне середовище – призму, через яку людина сприймала фізичну реальність. Тому розвиток людської думки та досвіду визначає сприйняття навколишнього світу. Римський філософ і оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.) використовував його, говорячи про формування людської душі. Вергілій (70-19 рр. до н.е.) в “Енеїді” позначає цим словом освоєння світу як головну справу людей, сенс та основа їх буття, те, чим відрізняється людина від тварин. Про те, що культура виникає з взаємовідносин природи і людини, писав Ф. Бекон.

Культура – це і діяльність людини, і її вираз, і її результат. Вона є і накопичення, і зберігання, і трансляція, і духовно-творчий процес, і рівень розвитку здібностей людини. Культура – це вища система норм і цінностей, що допомагає зберегти єдність і безперервність процесу історичного розвитку. Людина в культурі створює так би мовити другу природу, яка допомагає їй пристосуватися спочатку до першої природи, потім – до світу, далі – до інших людей і, нарешті, - до самого себе. Створивши культуру як систему свого роду штучних засобів для життя у світі, в суспільстві, з людьми, у гармонії із самим собою, людина вміщує її між собою і природою, між собою і світом. Так виникає і накопичується матеріальна культура, розвивається матеріальна і духовна діяльність у вигляді виробництва і мистецтва, спорту і релігії, науки і моди, формуються людські свідомість, етикет, норми тощо.

Культура, що знаходить свій вияв у створенні фізичних, інструментальних, соціальних, психологічних засобів пристосування людини, означає, як людина опредмечує себе, свої сили, розкриває свої людські якості у взаємодіях із світом. Культура є самоцінністю сама по собі, проте вона і створює цінності, створює саму спрямованість людського буття до досконалості, до розкриття людської природи в її змісті і глибині.

Аналізуючи культуру, як систему формотворень людського духу, можна виокремити такі основні культурні форми, в яких і через які здійснюється становлення та розвиток людського духу: мова, гра, міф, казка, праця, людські прихильності.

Мова визначається як «орган культури», безпосереднє буття культури, що його творить кожна нація. Людинотворчий, бутійний статус мови глибоко висвітлено в працях М. Гайдеггера та у філософії Х. Гадамера. «Дар мови, - пише Гайдеггер, - вирізняє людину, лише й роблячи її людиною. Цією рисою окреслено її єство. Людина не була б людиною, коли б їй було відмовлено в тому, щоб говорити – безперервно, всеосяжно про все. Оскільки все це і подібне забезпечує мова, сутність людини міститься у мові». [4, с. 67] Оволодіваючи мовою та розмовляючи між собою і з собою, люди відкривають для себе світ людського буття. У мові і через мову світ постає перед людиною, «відкривається» їй у своїх людських значеннях.

Як один з найперших феноменів культури в історичному та в індивідуальному становленні людини і людства розглядається гра. Гра виникає на основі духовних потенцій людини, реалізує їх, розвиває, підносить до найвищих сягань людського духу; їй властиві порядок, напруження, динаміка, урочистість, захопленість. Таким чином гра є саме формотворення людського духу, причому одним з первісних «започатковуючих».

Також первинними соціокультурними формами становлення і розвитку людського духу в історичному плані є міфи, в індивідуальному – казки. У міфах домінує чуттєво-ціннісне сприйняття світу, переживання його як драми розгортання подій, сповнених людських смислів і людських призначень. Казки ж – не просто дитячі забавки, а історично вироблені культурні форми становлення й розвитку людської свідомості. Уявне, створене фантазією та виражене символічною казковою мовою, переживається і засвоюється як дійсне. Таким чином, боротьба персоніфікованих сил добра й зла, правди й кривди, любові й відрази та ін. формують основи людської моралі.

Важливою передумовою духовного розвитку людини є праця. В. Шинкарук підкреслює визначальність суспільної праці в суто людській життєдіяльності, тому що вона формує насамперед волю, здатність стримувати, переборювати свої безпосередні бажання й тваринні інстинкти, підпорядковувати свою діяльність суспільним цілям.Поняття «діяльність» охоплює найістотніше в людині – її свободу як «здатність робити власний вільний вибір серед різних і альтернативних можливостей, створювати свій людський світ, оновлювати і збагачувати його предметами і цінностями, безпосередньо не даними в природі – культурою». [2, с. 20].

Визначальними факторами становлення людської особистості є також формування людських прихильностей і громадських почуттів, яке здійснюється, на думку В. Шинкарука через:

- виникнення почуття й свідомості свого людського та громадянського обов’язку, вироблення здатності підпорядковувати свою діяльність інтересам та цілям суспільства, усвідомлення громадських інтересів як вищих, ніж особистості;

- формування особистої індивідуальності, особистих уподобань, схильностей і характеру, вироблення почуття особистої гідності, усвідомлення своєї самоцінності як людини серед людей.

У цих двох параметрах – громадському й особистому формуються людські почуття, як, зрештою, і сама людська особистість.

Винятково важливу роль у формуванні й розвитку людських почуттів відіграють художня література, мистецтво. У своєму предметному бутті – у творах, що споглядаються і сприймаються, культура є формами руху людського почуття, його глибини та сили, емоційного змісту. Через мистецтво людина переживає уявне як дійсне, минуле і майбутнє як сучасне, входить у світ інших людей.

Таким чином, завдяки формам культури, людина пізнає не тільки навколишній світ але і свої якості. Чим більше поле культури засвоїв індивід, чим глибше та якісніше він це зробив, тим більшою мірою сформовані у його свідомості цінності відповідають сутності людини і потребам прогрессивного розвитку суспільства.

Література

1.Козловець М.А. Сучасна культурна глобалізація й національна ідентичність // Вісн. Черкас. ун-ту. – Вип. 109. Серія філософія. – Черкаси, 2007. – С. 5-13.

2.Табачковський В.Г. Життєвий світ людини і пізнання: персоналістична інтерпретація // Філософська думка. – 2006. - №2. – С. 14-34.

3.Хайдеггер М. Время и бытие. – М. : Высш. шк. - 1993. – С. 35-45

4.Шинкарук В.І. Духовная культура – человек – искусство // В.І. Шинкарук Вибрані твори: у 3-х т. – К. : Український Центр духовної культури, 2004. (Філософська спадщина України). – Т. ІІІ. – Ч.І. – С. 297-310