Свіченська О.О.

Буковинська державна фінансова академія

Жіноче політичне лідерство в Україні

Сучасна українська політика потребує формування нового типу політичного лідера –жінки та чоловіка, що поєднує позитивні як “жіночі", так і "чоловічі" управлінські якості.

Політичний лідер – це досвідчена, дaлекоглядна, смілива та відповідальна особистість, здатна до аналізу й прогнозування, яка є авторитетом для соціального оточення, яка володіє природними й інтелектуальними можливостями впливу на нього, вміє об'єднати маси задля реалізації ідеї, якій присвятила себе. Саме жінки-лідери схильні до компромісів, мирних форм діяльності, комплексного бачення проблем, врахування перспективи під час прийняття будь-якого рішення, за спільних дій із політиками-чоловіками дають змогу об'єднати зусилля в досягненні важливих соціальних і політичних цілей країни.

На даний момент спостерігається зростання суспільно-політичної активності жінок, про що свідчить збільшення чисельності жіночих політичних партій і неполітичних об’єднань, активізується жіночий рух України. Завдяки цим процесам питання жіночого політичного лідерства набуває актуального характеру.

В даній роботі було використано наукові праці таких вчених: Волошина О., Галанець О., Гонюкова Л., Дроздова М, Корнієнко В., Микитко О., Орлова Т., Погорілко О.

Жінки-лідери, маючи від природи схильність до політичної діяльності, спілкування з людьми, здібності промовців, маючи велику волю та впертість, організаторські здібності, твердість та рішучість, відданість ідеалам своєї Вітчизни, зa сприятливих обставин, уперто борючись, зуміли сягнути високих державних посад, стали суб'єктами верховної влади. Усе разом узяте свідчить, що жінка-лідер з часом зможе перейти з категорії рідкісного феномена до більш звичного факту в політичному житті європейського суспільства.

Цивілізований світ давно зрозумів і сприйняв необхідність активної участі жінок у політиці і, без сумнівну, визнав неоціненну користь і важливість такої участі. Присутність жінок у політиці змінює її характер, її спрямованість на користь соціально- орієнтованих програм, ідеалів гуманізму і ненасильства. Найдалекоглядніші політики визнають, що прихід жінок у політику робитьжиття суспільства справедливішим, повнішим, гармонійнішим, демократичнішим. Найвідоміші жінки-політики підкреслюють пріоритетністьтаких проблем, як безпека в суспільстві,боротьба з корупцією, соціальне забезпечення, освіти, охорони здоров'я, зайнятість і просуванняжінок по службі [2].

Дослідження жіночого політичного лідерства на теренах української політики має два аспекти. По-перше, політика як спосіб дій стосовно жінок, тбто гендерна політика держави. По-друге, політика як вид діяльності,наразі діяльності жіночої половини людства.

У 2009 році ООН сформулювала п’ять глобальних проблем людства, серед яких вирізняється проблема формування гендерної рівноваги в усіх сферах функціонування сучасних суспільств. Суть цієї проблеми не втому, щоб надати однакових прав особам різної статі, а насамперед у тому, аби створити такі умови суспільного життя, щоб жінка і чоловік справді були спроможні реалізувати себе повноцінно і у громадському, професійному, і в особистому житті. Зазначається, що для розв’язання гендерних проблем людство повинно працювати у двох напрямках – інституційному та світоглядному [3].

В Україні й дотепер панує патріархальний тип політичної культури, який перешкоджає доступу жінок до політики, вважаючи дану сферу чоловічою справою. Водночас в українському суспільстві сформувалася об’єктивна потреба змінити традиційні функціональні рольові розподіли між представниками чоловічої та жіночої статі, яка вже не може бути знівельована небажанням чи нездатністю суспільства усвідомити її. Історично склалося так, що український чоловік брав на себе роль борця у визвольних змаганнях нації і гинув у розквіті сил, жінка ж залишалась берегинею роду, насамперед його фізичної частини, тому спектр її соціальних ролей пов’язаний із сім’єю. [4].

Необхідно, констатувати, що на рівні буденної свідомості уявлення про чоловіче і жіноче постійно функціонує у вигляді гендерних стереотипів (маскулінність, фемінінність та андрогінність) як досить сталі уявлення промоделі соціальної поведінки та риси характеру, притаманні чоловікам і жінкам. Гендерні стереотипи маскулінності і фемінінності, які ототожнюють жінку і чоловіка з традиційно-фемінінними і традиційно-маскулінними рисами, заважають ефективному долученню жінок до різних сфер життєдіяльності, у тому числі до політичного управління, а також жорстко мотивують чоловіків на „традиційно-маскулінний” (силовий, агресивний) стиль поведінки у політиці, що не обов’язково є ефективним [1].

Аналізуючи причини низької активності жінки в політиці, можна виокремити загальновизнані чинники, що діють не лише в Україні, але й у світі. До них належать передусім гендерні відмінності політичної соціалізації, що обумовлюють слабку мотивацію жінок до політичної активності; нерівномірність у розподілі різного гaтунку ресурсів, що обмежує можливості жінок-політиків; особливості жіночого життєвого сценарію, який передбачає одноосібну відповідальність жінки за виховання дітей та ведення домашнього господарства, а також домінування у масовій свідомості традиційних гендерних стереотипів. Роль останніх, з огляду на їх широку розповсюдженість, вимагає особливої уваги. Жінки разом з чоловіками мають навчатися політики: теорії партійного будівництва, партійної діяльності, входження в систему влади [2].

Не зважаючи на численні законопроекти, які свідчать про забезпечення рівності між статями, й надалі спостерігається гендерна нерівность. Ця проблема і сьогодні залишається доволі актуальною і потребує подальших досліджень. Важливим є визначення ролі суспільного устрою у формуванні жінки як політичного лідера; розкриття сутності жіночого лідерства як стилю політичної діяльності, а також узагальнення історичного досвіду жіночого політичного лідерства в Україні [4].

Для необхідної зміни укорінених стереотипів у свідомості чоловіків і жінок на їхні рольові функції у суспільстві варто активно працювати із ЗМІ, через них підсилювати позитивний образ жінки-політика. Не потрібно забувати, що кількісний показник представництва жінок у вищих ешелонах влади є знаковим під часи аналізу соціального, політичного, ідеологічного, релігійного і культурного контексту життя країни. Світова практика пропонує декілька шляхів покращання балансу представництва жінок і чоловіків у політичній діяльності. Це і свідомо поставлена мета – вибрати до парламенту країни більшу кількість жінок, і необхідність стимулювати створення фондів для фінансування жіночих виборчих кампаній; це вимоги введення квот для кандидатів-жінок у партійних списках. Введення квот, звичайно, – це “спеціальний позитивний захід”, їх застосовують тимчасово з метою зміни дисбалансу співвідношення кількості чоловіків і жінок, пізніше вони мають бути змінені під час досягнення бажаного ефекту, але як поштовх для зміни політичної культури квоти можуть відігравати позитивну роль.

Список використаних джерел:

1. Галанець. О Управління гендерними процесами в державній політиці // О. Галанець// Віче. – 2009. – №6 – с. 7-9

2. Гонюкова Л. Жінки в політичній еліті України // Л.Гонюкова// Жіночий світ. –2008. – Ч.3(19). – с. 9-11

3. Дроздова М. Особливості уявлень студентів про жінок- політиків// М.Дрощдова// Соціальна психологія. – 2007. –№3. –с. 108-110

4. Микитко О Вплив гендерних стереотипів на статус жінки-лідера в сучасному українському суспільстві // О.Микитко// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2010. – вип.21. –с.132-135