Студ. Підперигора М.Б.

Тернопільський національний економічний університет

Міжнародно-правові аспекти протекціоністських заходів у системі світової торгівлі

Сучасна  світова  практика  зовнішньо­торговельного регулювання відзнача­ється не тільки високим рівнем міжнаро­дно-правової забезпеченості та уніфікації законодавчих,  адміністративних  і  орга­нізаційно-технічних засобів, а й значни­ми відмінностями у пропорціях та масш­табах їх застосування.  Коливання у бік протекціонізму чи вільної торгівлі, що ви­никають при цьому, залежать насамперед від стану і конкурентоспроможності еко­номіки та критеріїв визначення економіч­ної безпеки конкретної держави.

Найбільшими прихильниками лібера­лізації торгівлі є розвинуті країни, заціка­влені у знятті бар'єрів на шляху руху то­варів і послуг до ринків збуту. Проте їх зовнішньоторговельна політика у бага­тьох випадках демонструє протекціонізм, який ґрунтується на застосуванні різно­манітних засобів тарифного і нетарифно­го регулювання. Проявом такої політики стали ультимативні заходи щодо захисту внут­рішнього ринку металів США (запровадження 30-відсоткового мита на імпортну металопродукцію).

Практика митно-тарифного захисту в розвинутих країнах  не обмежується зміною рівня митних ставок. Досягнен­ню протекціоністських цілей сприяють маніпуляції методологією вартісної оцін­ки товарів, правилами визначення країни їх походження, номенклатурою тарифів, які викликали потребу в уніфікації умов використання основних елементів мит­ного тарифу ще на перших етапах існу­вання ГАТТ [8, c. 29].

У ході узгодженого зниження рівня та­рифного захисту в торговельній політиці розвинутих країн все більшого поширення набувають такі захисні важелі, як кво­тування    та    ліцензування,     договірні методи регулювання торговельних відно­син,  добровільні   обмеження   експорту, різні форми і методи його субсидування. Широко практикується також викорис­тання антидемпінгового та компенсацій­ного мита, змінних податків і зборів на імпорт, технічних та санітарних стандар­тів і норм. При цьому лідери економічно­го розвитку, орієнтуючись насамперед на національні інтереси, не враховують пов­ною мірою вимог ГАТТ/СОТ.

Зі зменшенням кількості захисних ба­р'єрів у розвинутих країнах зростає зна­чення засобів нетарифного регулювання. За таких умов дії їх урядів, спрямовані на тимчасове усунення зовнішнього конку­рентного тиску на окремі галузі з метою їх адаптації до вимог ринку, спираються на захисні заходи,  передбачені статтею XIX ГАТТ/СОТ. У законодавстві США їй відповідає поправка до розділу 2 Закону про торгівлю 1974 p., яка використову­ється для  «виховного»   протекціонізму, що ґрунтується на квотуванні імпорту.

Інші    американські    захисні    заходи, спрямовані на протидію «недобросовіс­ній» конкуренції, які можна віднести до засобів    «тактичного»     протекціонізму, ґрунтуються на використанні ст. 302 За­кону про торгівлю 1974 р. та ст. «супер 301» (1998 p.). Цими статтями для проти­дії «дискримінаційним, необумовленим, невиправданим та нерозумним» акціям інших країн  щодо американських екс­портерів товарів, послуг і капіталу пере­дбачене надання адміністрації США ши­роких повноважень в галузі застосування торговельних  санкцій   практично  будь-якого характеру та масштабу.

Статтею «супер 301», зокрема, передба­чені офіційна оцінка торговельної політи­ки інших країн, її відповідності інтересам американського бізнесу та розробка засо­бів впливу на партнерів під час застосу­вання договірних методів регулювання торговельних відносин. Вона припускає використання різних форм тиску та по­гроз застосування санкцій, аж до протек­ціоністських обмежень. З вимушеної на «добровільну» змінюється лише форма останніх, які здебільшого фіксуються у двосторонніх міжнародних угодах. При­кладом цього можуть бути «добровільні» обмеження поставок української сталевої продукції до США у 1998-2001 pp. [7, c. 115]

Цілеспрямовані дії по захисту внутріш­ніх ринків від імпорту свідчать про те, що і за високої конкурентоспроможності економічних систем розвинутих країн їх уряди демонструють прагматичний під­хід, далекий від сліпого додержання ідеї лібералізму. При цьому та або інша дер­жава не віддає на відкуп стихійним рин­ковим силам раціоналізацію структури виробництва і зовнішньоторговельного обміну, рівень його концентрації та впро­вадження досягнень науки і техніки, від яких залежить конкурентоспроможність її економіки та місце країн у світовій сис­темі поділу праці.

Підтвердженням зростаючого значення регулюючого впливу державних органів є і зовнішньоторговельна політика більшо­сті розвинутих країн, основу якої стано­вить розумний протекціонізм. Суть останнього полягає у застосуванні захо­дів, спрямованих на забезпечення ста­більності економіки, підвищення жит­тєвого рівня населення та сприяння на­ціональному економічному зростанню.

Пасивність держави, її сподівання на автоматизм дії ринкових регуляторів, від­сутність орієнтованої на розвиток еконо­мічної політики та належної підтримки внутрішніх виробників в умовах лібера­лізації зовнішньої торгівлі загрожують руйнівними наслідками. Про це свідчить досвід латиноамериканських країн, це надмірна лібералізація імпорту свого часу посилила зовнішню конкуренцію, збіль­шила кількість банкрутств і призвела до стагнації та падіння виробництва [7, с. 116].

Не кращим є і становище постсоціалістичних держав, плата яких за передчасну лібералізацію торгівлі в умовах трансфор­маційної кризи, відсутності ефективних засобів захисту внутрішнього ринку та ус­падкованої замкнутості, взаємозалежності й низької конкурентоспроможності еко­номічних систем виявилась надто висо­кою. Нерегульований на початковому ета­пі ринкової трансформації, як наслідок цього, стихійний вплив зовнішніх ринко­вих сил призвів до засилля імпорту, падін­ня виробництва, скорочення обсягів тор­гівлі та її переорієнтації на нові ринки збуту. Значно погіршилась і структура ви­везення внаслідок зменшення частки високотехнологічних галузей та зростання його аграрно-сировинної складової.

Надмірна лібералізація імпорту оберну­лась для національних виробників жорст­кою конкуренцією. В Угорщині її відчули на собі 45 з 50 галузей, які виробляли 80% усієї продукції. Значні труднощі, пов'яза­ні з загостренням на початковому етапі реформ проблеми захисту внутрішнього ринку, виникли у Польщі та інших дер­жавах з перехідною економікою. В Украї­ні, за деякими оцінками, у 1996 р. 75—80% непродовольчих товарів були витіснені імпортною продукцією [9, c. 71].

Спільним для постсоціалістичних країн є те, що держава захищає інтереси това­ровиробників і споживачів. За допомо­гою відповідних важелів вона створює відносно сприятливі умови для розвитку національної економіки та інтеграції її у світове господарство, перетворивши зов­нішньоторговельну політику в інстру­мент пом'якшення деструктивного впли­ву зовнішніх чинників, поліпшення умов господарювання і підвищення ефектив­ності економіки та її зовнішньоекономіч­ної складової.

Досвід постсоціалістичних країн свід­чить про неефективність як надмірної лібералізації торгівлі, так і зловживання адмініструванням та протекціоністськи­ми заходами, які стимулюють монополіс­тичні тенденції й зводять нанівець моти­вацію до розвитку та підвищення конку­рентоспроможності виробництва.

Крім того, виявляючи прагматичний підхід до ідеї лібералізації торгівлі, лідери економічного розвитку, які мають мож­ливості спиратись на свої структурні пе­реваги і вирішальні позиції у світовому виробництві та експорті, провадять по­літику подвійних стандартів щодо пост­соціалістичних країн з їх відкритою еко­номікою.

На думку деяких вітчизняних вчених, для країн Заходу характерний одновекторний прагматизм, породжений їх три­валим лідерством у світовій економіці. Показовими щодо цього є вимоги скасу­вання Україною обмежень на експорт со­няшнику та зернових, нерегульоване ви­везення яких загрожує значними збитка­ми нашій державі та населенню. І це при тому, що такі «неринкові» обмеження ви­користовуються  у  практиці  розвинутих країн або передбачені їх законодавством. Достатньо згадати Закон США про регу­лювання експорту 1979 p., який надає їх адміністрації право за певних умов забо­роняти чи обмежувати вивезення деяких дефіцитних товарів. У 1973—1974 pp. такі тимчасові заборони та обмеження поши­рювались на експорт бобів, сої, пшениці, деяких видів олії, добрив та брухту чор­них металів.

Проте і жорсткі вимоги COT до форму­вання зовнішньоторговельних режимів з успіхом використовуються постсоціалістичними країнами при вмілому застосу­ванні відповідних захисних застережень ГАТТ. Прикладом таких дій є розробка селективної митної системи у Польщі та додержання принципу тарифної ескала­ції й продуманої валютно-фінансової по­літики в Угорщині,  що сприяло зменшенню деструктивного впливу зовнішніх чинників і захисту внутрішнього ринку від руйнування, а національного вироб­ника — від деградації [9, c. 73].

Досвід держав з перехідною еконо­мікою свідчить про те, що докорінне по­ліпшення ситуації в сфері зовнішньотор­говельного обміну — це комплексна про­блема, її вирішенню сприятиме як ство­рення на загальнодержавному рівні умов для поліпшення загальногосподарської кон'юнктури, розвитку національної економіки та її інтеграції у світове госпо­дарство, так і вдосконалення системи зо­внішньоторговельного регулювання, під­порядкованої досягненню стратегічних цілей економічного розвитку.

Україна не може бути винятком щодо вирішення цих проблем, оскільки децен­тралізація зовнішньої торгівлі нашої дер­жави, несприятливі тенденції її розвитку, складне внутрішнє і зовнішньоекономіч­не становище зумовлюють необхідність проведення активної політики, спрямо­ваної на захист національних інтересів.

Незважаючи на істотні розбіжності у вихідній базі, моделях ринкових перетво­рень, наслідках їх реалізації та особливо­стях формування зовнішньоторговельних режимів, в українських умовах заслугову­ють на увагу такі елементи зарубіжного досвіду, як посилення впливу держави на розвиток економіки та зовнішньоеконо­мічних зв'язків, широке використання захисних механізмів для підтримки внут­рішніх товаровиробників, застосування валютно-фінансових засобів впливу на розвиток зовнішньої торгівлі при відмові від зловживання адміністративними ва­желями і приведення національного за­конодавства у відповідність з вимогами міжнародного торговельного права для розширення доступу на зовнішні ринки. Певний інтерес становлять також спро­би країн Центральної та Східної Європи узгодити інтереси виробників, суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності та на­селення під час вдосконалення засобів регулювання зовнішньої торгівлі, а також досвід Китаю щодо залучення іноземних інвестицій для модернізації економіки та розвитку зовнішньої торгівлі завдяки створенню різного роду вільних еконо­мічних зон.

Поліпшенню структури імпорту може сприяти використання досвіду держав з перехідною економікою по застосуванню передбаченого винятками в угодах ГАТТ механізму встановлення кількісних обме­жень та запровадженню селективної мит­ної системи.

Заслуговує на увагу досвід забезпечен­ня гнучкого підходу до диференціації умов імпорту конкретних товарів шляхом зміни розмірів мита, податку на додану вартість з урахуванням насиченості внут­рішнього ринку, економічного станови­ща країн-постачальниць, їх належності до економічних угруповань та рівня пере­робки імпортованої продукції.

Захисту інтересів внутрішніх товарови­робників може також сприяти викорис­тання досвіду постсоціалістичних країн по запровадженню преференційного ре­жиму на імпорт, стандартів і технічних норм на імпортовану продукцію та сучас­них систем її сертифікації, санітарно-ве­теринарних норм. Доцільно довести митно-тарифні ба­р'єри до економічно виправданих меж (10—25%) з урахуванням принципів і норм ГАТТ, а також запровадити зрівня­льне прикордонне оподаткування та ак­цизні збори на імпортовану продукцію тощо.

 

 

 

 

 

Література:

1.                 Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2.                  Закон України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" від 16 квітня 1991 року //Відомості Верховної Ради – 1991.-№ 29. - Ст. 377.

3.                 Генеральна угода з тарифів і торгівлі  (ГАТТ)  вiд 30.10.1947  [Електронний ресурс] — http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg =995_264.

4.                 Угода про заснування Світової організації торгівлі від 15 квітня 1994 р. [Електронний ресурс] -  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 995_342

5.                  Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від  14 черв­ня 1994 р. [Електронний ресурс] - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 998_012.

6.                 Угода про форму­вання Єдиного економічного простору вiд 19 вересня  2003р. [Електронний ресурс] - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 997_990.

7.                  Покрещук О.  Міжнародно-правові аспекти протекціоністських заходів у системі світової торгівлі // Право України. – 2002. - № 8. – С. 114-119.

8.                 Терещенко С. Генеральна і торгівлі визначення угода з тарифів в контексті митної вартості // Вісник КНТЕУ. – 2009. - №6. – С.21-30.

9.                 Фоміна М.В. Особливості розвитку соціально-економічних систем в умовах глобалізації //Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. -  2010. – №1. - С. 69- 74.