Історія/1. Історія української культури

Чеберяк Надія

студентка групи 1301 ст, ІІ курсу факультет енергетики і автоматики

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м. Київ)

(науковий керівник – к.і.н, доц. Хвіст В.О.)

МОШНІВСЬКІ ПАМ’ЯТКИ КНЯЗЯ М.С. ВОРОНЦОВА

У XVIII ст. на українських землях, що увійшли до складу Російської імперії, широко розвивалися як архітектура, так і паркобудівництво. Характерними рисами пам’яток того часу є класицизм та романтизм, композиційні засоби та художні прийоми різних епох та народів, але це тільки збагачує їх і створює неповторний художньо-естетичний образ.

Дослідження історії становлення і розвитку парково-палацового будівництва на українських землях на прикладі Мошнівських пам’яток і є основною метою даного дослідження, а висвітлення етапів будівництва архітектурного комплексу становить його першочергове завдання.

Вивченням цього питання займалися свого часу як краєзнавці-аматори, так і професійні дослідники, які залишили нам свої напрацювання. Серед них важливе місце посідає доробок нашого земляка Гречухи С.І., який відслідковує історію виникнення рідного села Мошни. Також про парк князя Воронцова ще в середині ХІХ ст., говорить Михайло Грабовський, праці якого були перевидані по всій Україні. Він описує красу побачених пам’яток архітектури, зацікавлюючи цим свого читача і спонукаючи його оглянути їх особисто. Крім того Роман Малеков, подорожуючи Черкащиною, у своєму путівнику акцентує увагу на архітектурних пам’ятках рідного краю.

Відомо, що у XVIII ст. землі, де знаходилося село кілька разів змінювали свого власника. Так територія Мошен перейшла спочатку від Вишневецьких до Радзевіллів, потім - до Моравських, Любомирських. Останні продали село князю Потьомкіну. Пізніше село у спадок отримала небога князя Браницького, яка віддала Мошни у посаг своєї дочці, що вийшла заміж за графа М.С.Воронцова.

Руками кріпаків граф Воронцов збільшував орні землі: в 1830-х рр. на околицях осушив тисячі десятин боліт, проклав дороги, обробив поля, прорито канал, спрощено шлях від Дніпра до маєтку, влаштовано звіринець.

Ось тоді в мошнівських горах з’являється величезний пейзажний парк, найбільший в Європі, прикрашений 60-метровою вежею, з верхнього майданчика якої в гарну погоду було видно – за 150 км – золото дзвіниці Києво-Печерської лаври, в парку збудований чудовий палац на 80 кімнат, наповнений книгами і картинами....

Парк складався з двох частин: обгородженої території навколо головних споруд пристосованої для піших прогулянок, та значної за розмірами частини так званого «Звіринцю», розрахованого для кінних прогулянок, для чого в садибі були екіпажі запряжені поні.

За розповіддю мошнівського лісника Федора Федоровича Стріхи, в Мошногорах, ще можна зустріти чудернацькі дерева, подекуди видно залишки планування. В горах ще зберігся пам'ятник Софії - з жовтої цегли, у вигляді єгипетського обеліску. Його називають Софіївським стовпом, так як поставлений за наказом графа на місці, де його дочка Софійка впала з коня та мало не загинула.

Завершується алея величною «Вежею Святослава» - найвіддаленішою від палацу парковою спорудою (близько 10 км), яка поєднала в собі функції мисливського будинку, відкритої тераси для спостережень та маяк. Вежу в народі називали «стовпом». Двоповерхова будівля з трьохгранною основою та трьома зубчастими вежами по кутах. Стовбур мала п’ятигранний, увінчаний скляним ліхтарем. На першому поверсі розташовувалася простора зала у формі кола. Уздовж стін стояли дубові стільці з високими спинками, прикрашені гербами. На стінах висіли мисливські трофеї - голови кабанів, вовків тощо. Другий ярус був відкритий майданчик , захищений зубчастими стінами, звідки і піднімалася власне сама вежа. До ліхтаря спіраллю вилися 160 дубових східців. Висота вежі 27 сажнів, це майже 60 м - сучасний 20-поверховий будинок... Воронцов, як і Святослав I, воював і в горах Кавказу, і на Балканах. Поза сумнівами, він пам’ятав про давнього полководця. Тому пам’ятник Святославу в Мошнах - це і пам’ять про свою молодість, і торжество над печенігами всіх епох.

Серед величезної кількості справ графа Воронцова є справи «малі», про які майже й не згадують, але вони впливали і продовжують впливати на долі десятків тисяч людей. В 1840 році на гроші графа Воронцова в Мошнах була зведена Преображенська церква, яка вціліла і залишається центром духовного життя парафіян. Зовнішнім виглядом будівля нагадує костел, хоча при його будівництві були враховані всі нюанси православної архітектури. Завданням архітектора було об’єднати світові релігії в одній споруді.

Автор проекту церкви - італійський архітектор Георгій Іванович Торрічеллі (1800-1843), який працював міським архітектором м. Одеси. Будучи уродженцем Швейцарії він використовував в своїх проектах досвід західної архітектури, тому до романтичного стилю додались елементи тюдоровської готики.

В декоративному оформленні будівлі фантастично переплелися орнаментні готичні форми з мотивами східного мистецтва. Фасади довершені зубцюватими парапетами, капели, середньохрестя і вежа-дзвіниця увінчані вигадливими готичними главами, стрункі декоративні фіали з цибульковими головками відзначають усі кути споруди і ділянки стін між капелами.. В інтер’єрі виявлена чітка об’ємно-просторова структура споруди. Напівциркульні капели перекриті конхами, середньохрестя - плоскою стелею, неф - двосхилим перекриттям з декоративними висячими стропилами з фігурною аркою на консолях. Перемички віконних і дверних прорізів вирішені у вигляді стрілоподібних багатопластових арок, а в дзвінкому ярусі дзвіниці влаштовані аркові прорізи готичної форми. Аскетичний образ інтер’єра контрастує з вітіюватими формами фасаду

Отож, завдяки родині Воронцових непомітне на карті село Мошни стало широко відомим, а місцеві пишаються і тепер своєю архітектурною родзинкою, яка є їх і духовним, і культурним центром.

Варто досліджувати історію культури як в загальнодержавних масштабах, так і в локальних, але найрідніших, найдорожчих куточках нашої України, де пройшли найкращі роки дитинства. Слід знати, пишатися, розповідати, та дізнаватися більше про пам’ятки, створені нашими предками.

Література:

1. Грабовсський М Парк князя М.С. Воронцова в Киевской губернии Современник, том XXXVIII. - СПб., 1853. - С. 242-257. –

2. Гречуха С.І. Мошни. Шлях через віки. Черкаси, 2007. - 137 с.

3. Де ля Фліз. Альбоми. - К.: Видавництво АН України, 1996. т. І. - С. 205-206.

4. Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. — 788 с.

5. Маленков Р. Шістдесят сім зупинок Черкащини: путівник / Роман Маленков. — К.: Грані-Т, 2010. — 112 с

6. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина – 2001. Документи і матеріали з історії Черкащини. Альманах. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001. - 215 с.

7. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т.4. – К.: Будівельник, 1987. – 375 с.

8. Самков А.Н. Воронцовы на Черкащине Мир усадебной культуры – II-е Крымские международные научные чтения. - Симферополь, 2002.