Филологические науки / 3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Грищенко Я.С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

До питання методології гуманітарного пізнання

Сьогодні спостерігається активізація наукових досліджень у галузі гуманітарного пізнання, що потребує детального розгляду методології як його основи.

Вивчаючи закономірності людської пізнавальної діяльності, методологія виробляє методи її здійснення. Найважливішою задачею методології є вивчення походження, сутності, ефективності та інших характеристик методів пізнання [2, с. 420].

Під методом маємо на увазі систему правил прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства й мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні й практиці; прийом теоретичного дослідження або практичного здійснення того, що виходить зі знання закономірностей розвитку об’єктивної дійсності та предмета, явища, процесу дослідження [3, с. 348].

В основі методології лежать певні теоретико-пізнавальні настанови, що залежать від прийнятої філософської позиції. Методологічні принципи визначають методи наукового дослідження. Адекватний підхід у методології науки припускає первинність предмета дослідження по відношенню до методу його вивчення. Така настанова дає можливість говорити про специфіку конкретних предметних областей і залежних від цієї специфіки особливостей методології. Тому постановка та вирішення усіх істотних питань методології гуманітарного пізнання залежать від розуміння його предмету та специфіки. Ця проблема є одною з основних методологічних проблем і повинна аналізуватися у загальному методологічному контексті гуманітарного пізнання [4, с. 145].

Гуманітарні явища різноманітні й складні. Враховуючи те, що «текст – первинна даність та вихідна точка гуманітарного знання в цілому» [1, с. 128], він дає можливість цілісного підходу до гуманітарного знання. Отже, провідним засобом дослідження має стати герменевтичний метод. Однак, необхідно зазначити, що текстологічне «спрощення» гуманітарних явищ виконує тільки підготовчу роль, частково пояснюючи та класифікуючи різноманіття гуманітарного пізнання. Пізнавальну ж значимість гуманітарне пізнання отримує в розгорнутій теоретико-інтерпретаційній діяльності.

В гуманітарному пізнанні можна виділити кілька методологічних точок зору: номотетичну та ідеографічну (терміни вперше були введені в методологію В. Віндельбандтом), феноменологічну, позитивістську, семіотичну, екзистенціальну тощо. Розглянемо деякі з них [4, с. 146].

Для номотетичної концепції (В. Вундт) у методології гуманітарних наук було характерне зменшення ролі індивідуалізуючих методів дослідження, вимогою було використання при поясненні законоподібних методик. Представники цієї концепції використовували методи «більш розвинутих» наук у проблемних полях «менш розвинутих» наук. Наслідком такої методологічної операції було зникнення особливостей «менш розвинутої» науки. Отже, було присутнє ігнорування специфіки гуманітарних наук.

Ідеографічна методологічна настанова є повною протилежністю номотетичної концепції. Вона абсолютизує значення описових, індивідуалізуючи методів. Серед прихильникыв цієї концепції необхідно виділити В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, X. Зігвардта, В. Гумбольдта, П.Л. Лаврова, У. Дрея. Ідеографічну точку зору, зокрема у методології історії, приймає також А.С. Лаппо-Данилевський, але комбінуючи останню з номотетичною концепцією. Розрізняючи номотетичну й ідеографічну точки зору в методології історії, він вважає, що основою для них є ціль наукового дослідження, а не засіб (метод). Ціль номотетичної концепції – пізнати закони області, що вивчається, а ідеографічної – реконструювати й систематично викласти (описати) реальність, яка є предметом дослідження. Приймаючи ідеографічний метод у історії, А.С. Лаппо-Данилевський вважає, що в історичному пізнанні необхідно використовувати різноманітні методи та закони з номотетичної концепції. Однак, зазначене вище необхідно лише як засіб для досягнення цілі, поставленої ідеографічною методологією [4, с. 148].

Усі інші вказані вище методологічні концепції в гуманітарних науках так чи інакше пов’язані з конкретними герменевтичними проблемами. Тому перспективою наших подальших досліджень стане детальний розгляд саме герменевтичної методології гуманітарних наук.

Література:

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. – М.: „Искусство”, 1979. – 444с.

2. Голубинцев В.О. Философия для технических вузов / В.О. Голубинцев, А.А. Данцев, В.С. Любченко. – Ростов-на-Дону: „Феникс”, 2003. – 640с.

3. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник / Н.И. Кондаков. – М.: Наука, 1975. – 696с.

4. Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание / В.Г. Кузнецов. – М.: МГУ, 1991. – 191с.