Олександра Халчанська

Полтавський національний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Формування саногенного мислення майбутніх вчителів

у процесі викладання мовознавчих наук

«Важливою ознакою сучасного уроку є використання здоров’язберігаючих технологій», – зазначено у методичних рекомендаціях щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах [1, с.5]. Тому завдання майбутніх учителів навчитися дбати про здоров’я своїх вихованців, організовувати і проводити навчально-виховний процес здоров’язберігаючим при вивченні усіх тем програмового матеріалу, урізноманітнюючи форми і методи навчання.

Проблема збереження здорового способу життя в навчально-освітньому просторі особливо актуальна у процесі викладання мовознавчої науки, у дидактиці якої (стосовно здоров’язберігаючих технологій) майже немає розроблених прийомів та методів на відміну від природознавчих дисциплін. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає здоров’я як стан фізичного, душевного, соціального благополуччя, як здатність організму зберігати свої функції у різних умовах. Педагоги повинні уміти застосовувати методики навчання здоров’ю на засадах розвитку життєвих навичок, що підвищують здатність людини до адаптації, позитивної поведінки, подолання труднощів повсякденного життя, дбати не лише про фізичне здоров’я учнів, а й про їх психічне (інтелектуальне й емоційне) та соціальне благополуччя. Важливе для розвитку здоров’я опанування позитивним мисленням, методами релаксації, навичками планування часу, умінням спілкуватися стає завданням мовознавчих дисциплін, що зобов’язує викладачів вищої школи забезпечувати студентів відповідними компетентностями для розроблення програм на засадах розвитку життєвих навичок, які будуть найефективнішими для профілактики здоров’я, допомагатимуть учням краще розвиватися і адаптуватися в сучасному суспільстві.

У вищій школі викладач повинен бути здатним також відслідковувати стан соціального здоров’я своїх студентів, який визначається [2, ] за допомогою таких показників, як наявність у студентів комунікативних якостей (логічність, правильність, виразність, доречність мовлення), організації засобів мови, що уможливлюють мовлення відповідно до мети та умов комунікації, характеру експресії повідомлення. Уміння вибрати найбільш вдалу форму спілкування, інтонаційну тональність формується практикою мовлення і психологією людських стосунків.

Знання комунікативних ознак мовлення передбачає оволодіння формами спілкування (монолог, діалог, полілог, внутрішній монолог), формами звертання (множина ввічливості, етично-нейтральні, фамільярні, інтимні формули звертання), наприклад, колего, добродію, пане, товаришу, Наталіє Василівно, Марієчко. Ситуація коригує і висоту тональності мовлення (голосно - тихо - пошепки), і темп мовлення (швидкий - середній - повільний), і видозміну цих ознак виразності мовлення.

Наше мовлення виконує важливі суспільні функції, бо регулює мовленнєву поведінку у певному соціальному середовищі, адже контакт із співрозмовником буде результативним, якщо будуть правильно підібрані слова та інтонація саме для цієї ситуації комунікації. Проте мовець не повинен нав'язувати слухачеві свою оцінку, скоріше дбати, щоб не травмувати комуніканта, не принижувати його гідності. Особливо про це варто пам'ятати у ситуаціях спілкування з дітьми, старшими співрозмовниками, хворими. Учителі, як і лікарі, повинні враховувати, що словом можна як завдати болю, так і вилікувати від нього. Відомий хірург Ф.Г.Углова стверджувала: "Якщо куля, випущена ворогом, може пошкодити частину тіла, то грубе слово влучає в серце й нерідко вбиває людину".

В усному мовленні важливими виражальними засобами є манера говоріння, інтонація, темп, наголошення та ін., які визначають не лише сприйняття комунікантом змісту висловлення, але й самого мовця. Навчаючи цим засобам, викладач формує у студентів важливому компоненту здоров’язберігаючих технологій – уміння правильно дихати. Якщо людина спокійна, вона і дихає спокійно, а вдихи й видихи відбуваються рівномірні. Неправильне дихання може бути серйозною перешкодою для вимови, а незнання техніки правильного дихання призводить до того, що деякі люди бояться говорити: наважившись щось сказати, вони заїкаються, ковтають останні склади, заповнюють мовлення своєрідними паузами (словами типу е-е, гм, ну ). Негативно позначається на дихання хвилювання.

Слід звернути увагу на формування у студентів навичок регулювати силу, висоту й забарвлення голосу. Так, сила голосу залежить від сили потоку повітря, що його видихає людина, розвитку голосових зв'язок та від стану резонансних порожнин під голосовими зв’язками. Тому мовці з добре розвинутою грудною кліткою і нормальними дихальними шляхами мають сильніший голос, ніж слабкі люди з запалою грудною кліткою. Сила голосу залежить від статі, наприклад, чоловіки мають нижчий голос, а жінки – вищий. У дитячому віці аж до перехідного віку відмінностей між висотою голосу у хлопців та дівчат немає. Учитель повинен навчитися володіти такою силою свого голосу, щоб його добре чули, пристосовувати голос до обставин: враховувати величину приміщення, під час бесіди в товаристві брати до уваги кількість і розміщення слухачів, гуркіт довкола тощо. Як учнів, так і студентів необхідно попередити про недоречність і неввічливість голосно говорити в приміщенні, де знаходяться незнайомі люди, в кав’ярні, залах очікування. Не рекомендується перенапружувати голос, надто голосно говорити під час хрипоти й захворювання органів мовлення, дихальних шляхів, після хвороби, бо це призводить до порушень і тривалого захворювання голосових зв'язок.

Сила голосу певним чином залежить від характеру людини. Наприклад, боязкі люди говорять тихо, тоді як енергійні майже завжди голосно. Говорити тихо й боязко – це така сама вада, як і надмірна гучність голосу. У першому випадку у людей складається враження, що перед ними людина, яка не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що говорить. У другому – люди думають, що співбесідник намагається довести силою свого голосу те, чого не може зробити аргументами. Відвертає увагу від суті розмови, а часом спричиняє роздратування неправильна артикуляція звуків, так званий акцент. Недбала артикуляція, дефектна дикція, ковзання звуків, їх гугнявість тощо змушують співрозмовника напружувати увагу, аби впізнати звуки за рухами артикуляційних органів. Виступаючи перед аудиторією, треба слідкувати за розбірливістю, виразністю мовлення. Аналізувати власну вимову допоможе орфоепічний словник.

Вивчення на заняттях дисциплін мовознавчого циклу питань ґендерного розвитку особистості спрямоване на досягнення гармонійного розвитку чоловіків і жінок, уміння використовувати програмовий матеріал з мови для правильного розуміння мети і завдань спілкування, формування андрогенного типу поведінки як найефективнішої в сучасних умовах. Так, типовою рисою жіночої поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника. Щодо вербальної поведінки чоловіків, то майбутнім учителям необхідно позбутися демонстрації маскулінної зосередженості на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси учнів. Щодо невербальних ознак, то майбутнім педагогам необхідно враховувати, що жінки намагаються скоротити дистанцію між собою і партнером у комунікації, а чоловіки цю дистанцію підтримують. Отже, вивчення ґендерних питань спілкування на заняттях формуватиме негативне ставлення до сексизму (дискримінації за статтю), позиції, що принижують, недооцінюють людей за статевою ознакою,

Підтверджена досвідом психологічна закономірність кращого запам’ятовування інформації, яка сприймається не тільки на слух, а й під час запису, про вищий коефіцієнт засвоєння матеріалу у режимі запису текстів є наступним елементом здоров’язберігаючих технологій, адже чергування читання й запису тексту зменшує втому, підвищує працездатність і продуктивність праці.

Викладачам-словесникам варто залучати до перевірки розуміння змісту інформації, сприйняття художніх засобів, що активізує словесно-логічний та образно-емоційний види пам’яті, різноманітні форми оцінювання, залучаючи й інтерактивні технології. Наприклад, проведення контрольних робіт у формі тестування має переваги перед традиційними формами оцінювання навчальних досягнень студентів завдяки тому, що за їх допомогою знімається емоційна напруженість, створюється відчуття комфорту і налаштованість на позитивне виконання навчальних завдань.

Отже, мовознавчі дисципліни мають широкий спектр можливостей переглянути методи і методи роботи з формування саногенного мислення майбутніх учителів, профілактичних засобів через діяльність, спосіб життя та мислення учнів у школі, спрямованого на створення здоров’язберігаючої атмосфери.

Література

1. Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах у 2012/2013 н.р. // Українська мова та література. – 2012. – № 14 (750).

2. Свириденко В. Навчаємо бути здоровим. Позакласна робота. 5-9 класи. – К.: Шкільний світ, 2007. – 127с.