Тимощук Т.О., проф. Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Роль інтуїції в процесі наукового пізнання

Важливим місцем в процесі пізнання посідає інтуїція. Адже процес мислення не завжди здійснюється розгорнуто і логічно доказово. Трапляються випадки, коли людина надзвичайно швидко, майже миттєво схоплює складну ситуацію і знаходить правильне рішення. Спроможність осягнути істину шляхом прямого її розсуду, без обґрунтування з допомогою дискусії це і є інтуїція.

У науковій літературі досліджено питання про природу інтуїції та її можливості в різноманітних сферах людської діяльності, а саме в В.Асмуса, Г.Лихошерстних, О.Лосєва, І.Морозова та ін. Види і форми інтуїції, її вияви в творчій діяльності аналізуються у працях П.Гуревича, О.Зайцевої, І.Кального, А.Карміна, Б.Кедрова, І.Кондакова, А.Коршунова, Л.Левчук, А.Лука, М.Панова, З.Сокулера, Є.Фейнберга, О.Фурманової, Н.Юліної та ін. [3].

Інтуїція - це здатність людини осягнути істину, передбачити істину, передбачити ситуацію втручання. Це здатність суб’єкта робити в процесі пізнання висновок, що є науковим відкриттям, не усвідомлюючи проміжних ланок аргументації.

Основними ознаками інтуіції є:

- синтетичність, цілісність результату наукового пізнання;

- відсутність логічного умовиводу, «пряме» схоплення істини;

- очевидність, достовірність, переконливість одержаного результату як істинного;

- виникає в результаті свободного вибору із декількох можливостей;

- має вибірковий і творчий характер;

- інтуіція спирається на естетчні критерії – досконалість та краса одержаного результату;

- інтуіція випереджує результат пізнання, те, що вона відкрила лише потім одержить логічне та експериментальне обгрунтування. [3].

Інтуїтивне знання часто характеризується як безпосереднє знання, миттєве осяяння філософи багаторазово розглядали феномен інтуїції. Так, Платон, Р. Декарт, А. Бергсон, З. Фрейд, Н. Лоський, С. Франк і багато ін. описували інтуїтивне знання. Деякі філософи визначають інтуїцію як чуттєву здатність, або інтуїтивне відчуття - це А Бергсон та Л. Фейєрбах. Інші, як, наприклад, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц, схиляються до того, що інтуїція є раціональною здатністю, і називають її інтелектуальної інтуїцією. [1].

Інтуїція часто сприймається як сакральне знання, разом з тим історія науки свідчить про те, що багато вчених відчували моменти інтуїтивного осяяння. У зв'язку з цим постало питання про роль інтуїції в науковому пізнанні, про дослідження механізмів її дії.

Багато великих вчених випробовували момент інтуїтивного осяяння. Серед них А.Пуанкаре, Н.Тесла, Ф.Кекулс, А.Ейнштейн, Г.Гельмгольц, Д.Менделєєв, Л. де Бройль. Аналіз даних історії науки дозволяє стверджувати, що інтуїція необхідна в науковому пізнанні. Вона нерідко супроводжує появу нових наукових відкриттів і забезпечує тим самим якісний ріст наукового знання. Багато вчених звертають увагу на те, що логіка є засобом переконання, способом розвитку ідеї в рамках прийнятих уявлень, тоді як перехід до нового знання вимагає крім логіки залучення такої пізнавальної здібності людини, як інтуїція.[1].

Інтуїція виконує важливу роль у творчому процесі. Без інтуїції не обходиться жодна людина й у повсякденному житті, в будь-якій сфері діяльності. Ми часто користуємося інтуїцією, не помічаючи цього, і лише вона допомагає нам обрати єдине правильне рішення як в науці, так і в різноманітних складних життєвих ситуаціях.

Процес наукового пізнання, а також різні форми художнього освоєння світу не завжди здійснюються в розгорненому, логічно і фактично доказовому вигляді. Нерідко суб'єкт схоплює думкою складну ситуацію, наприклад під час військової битви, визначення діагнозу, винності або невинності обвинуваченого та ін. Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення в невідоме. Але інтуїція не є щось нерозумне або надрозумне. В процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких він робиться. За вченням Ж. Маритена таке пізнання привертає увагу до необхідності більш поглибленого аналізу науковцями як способу не дискурсивного набуття людиною знань про світ і себе саму.  Інтуїція не складає особливого шляху пізнання, що йде в обхід відчуттів, уявлень і мислення. Вона являє собою своєрідний тип мислення, коли окремі ланки процесу мислення проносяться в свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки,  сприймається як «істина», з більш високою ймовірністю визначення істини, ніж випадковість, але менш високою, ніж логічне мислення. [2].

Отже, інтуїція не є ірраціональна, смутна чи непевна. Вона не є чуттям і допоміжним інструментом логічно-раціонального пізнання. Інтуїція – це прояв природної досконалості розуму. Вона допомагає приймати рішення, робити вибір, вирішувати складні проблеми при недостатній кількості фактів, даних або при відсутності попереднього досвіду. Часом, інтуїція - це єдине, що може нам допомогти вижити в складних обставинах.

Список використаних джерел:

1. Зоріна Є.В. Філософія в питаннях і відповідях / Є. В. Зоріна, Н. Ф Рахманкулова. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект,2007. - 336 с.

2. Карівець І.В. Інтуїція і «чуття буденності». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://7promeniv.com.ua/naukovi-doslidzhennia/mizhdystsyplinarnyi-zhurnal/158-2012-vypusk-2/828-ihor-karivets-intuitsiia-i-chuttia-budennosti.html

3. Мудра С. Інтуїція як форма духовного пізнання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arr.chnu.edu.ua/handle/123456789/496