Философия/6.Философия науки

Лазнєва Н.П.

Науковий керівник: Морозова Л.П. д.філ.н.,проф.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Філософія людини у вченнях Сковороди

Упродовж багатьох століть, проблема людини, її щастя та сенс життя відігравала значну роль у філософських вченнях багатьох філософів. Незважаючи, що Григорій Сковорода почав досліджувати філософію за 25 років до своєї смерті, а покинув цей світ у 72 роки, його роботи стають предметом уваги багатьох філософів, таких як І.Житецький та І.Багалій та ін.

Багатьох сучасників привертає увагу вчення Сковороди саме через характеристику внутрішього життя людини, яка не має опори в навколишньому середовищі. Він вважав, що через моральне вдосконалення людина досягне щастя. Саме тому у працях Сковороди присутній антропоцентризм, який ставить людську особистість у центр уваги.

Для Сковороди ключ до всіх розгадок життя, як космічного, так і божественного, є людина, тому що всі питання і всі таємниці світу зосереджені в ній. Не дізнавшись про себе і не розгадавши себе, людина не зможе зрозуміти все те, що навколо неї відбувається, а розгадавши себе, людина дізнається про найглибші таємниці Всесвіту.

Суть вчення про людину полягає в ідеї внутрішньої людини. Це положення випливає з вчення про дві натури. В людині, як і в усьому існуючому, є видиме та невидиме, тлінне та вічне. У кожної людини є невидима натура - внутрішня людина. На думку Сковороди, внутрішня людина протилежна зовнішньому світу, загублена в ньому. Лише залишившись наодинці і обмеживши себе від спокус можна знайти себе. Ідея внутрішньої людини спрямована на те, щоб довести, що щастя окремої людини досягається моральним удосконаленням.

Сковорода говорить про три позиції людини у відношенні до світу. Перша позиція – надія на щастя і радість серця. Серце в філософії визначається як сфера духовного життя людини. Серце має багато значень: серце — це душевний стан людини, який керує багатьма вчинками людини; серце — це єдиний світ людини, переживання, почуття. Григорій Сковорода стверджує, що серцем може керувати або добро, або зло. Відповідно, добро приведе людину до висот, а зло - до падіння. Тому людина повинна прагнути до очищення свого серця. На цій основі розвивається нова ідея — ідея очищення свідомості від волі[2].

Людина все своє життя працює, створює щось нове, працює над собою, але більшість навіть не знає для чого це все. Але заглибившись у свої потаємні думки, стає зрозумілим, що все що робиться приносить радість серця через мрії, бажання, надії. Саме тому людина створює нові страви, нову музику, будує нові будинки і саджає нові квіти та дерева, танцює, читає, співає. Все це робиться для свого внутрішнього світу - для серця, який прагне щастя та радість.

Друга позиція людини – людська діяльність. У зв'язку з цим філософ міркує про волю, розум і душу. Душа є виявом внутрішньої людини з проблемами розуму і волі. Бачення Сковороди розуму і волі виявляється як незлиття і нероздільність, тільки при такому відношенні вони можуть зберегти здоров'я душі.

Третя позиція людини визначається - як відповідальність людини за діяльність у в світі і за ті відчуття які вона дозволяє собі відчути у цьому світі. Це відповідальність, перш за все перед самим собою.  Відповідальність за те, де людина шукає собі міру – в предметах зовнішнього світу або у «тиші» нездійснених бажань й отриманні душевного спокою, а разом з ним свободи від оточуючого світу

В центрі роздумів Григорія Сковороди лежить проблема пізнання людини. Відкриття її таємниці несе за собою пізнання світу. Тому фактори які впливають на людські вчинки Сковорода згрупув у при позиції, які відповідають на ті питання, які не одне століття задавала собі кожна людина.

Отже,серце - характеризує діяльність та відчуття за вчинене людською особистістю і розвиток цих якостей потрібно ровивати та контролювати. І як вважав Сковорода, через ці якості людина дізнається про свій внутрішній світ, а саме - своєї "внутрішньої людини".

Література:

1. Воронкова В.Г. Філософія: Навчальний посібник/ В.Г.Воронкова ; - К.: В.Д. «Професіонал», 2004. – 464.

2. Загрубий П. В. Філософська спадщина Г. С. Сковороди. – К.: Знання, 2000. – 562 с.

3. Козій Дмитро. Три аспекти самопізнання у Сковороди // Хроніка 2000. – К., 2000. – Вип. 39-40. – Т. ІІ. – С. 475-487.

4. Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода і антична культура. – Х.: Т-во «Знання», 1997. – 180 с.