Политология/3. Политическая система

К. соц. н. Жеребятнікова І.В.

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Україна

Політична етика як прояв політичної культури суспільства

Стабільність і розвиток політичної системи значною мірою зумовлюються дією політико-етичних факторів. Значення моральних критеріїв та координат в політиці особливо зростає за умов суспільної трансформації, коли всі сфери транзитивного соціуму зазнають докорінних змін, а, отже, виникає загроза політичного хаосу та конфліктів. Система політичної етики є одним з тих контролюючих механізмів, котрий регулює, впорядковує та унормовує владні відносини і, передусім, боротьбу за владу. Дослідження політико-етичних аспектів соціальної трансформації актуалізує такі «вічні» проблеми політичної науки і політичної теорії, як питання соціального порядку та засад соціальності.

Для конструктивного підходу до розв'язання проблеми співвіднесення моралі та політики необхідним є розгляд етики не як політизованої моралізації, що обслуговує вузький політичний інтерес, а як дослідження механізмів та способів дії у політичній сфері у відповідності до етичних масштабів.

Під поняттям «політична етика» зазвичай розуміють нормативний підхід до політики. Політична етика вивчає вплив на політику моральних принципів, норм і уявлень людей, вона торкається таких фундаментальних суспільних проблем, як права людини та громадянина, справедливий соціальний устрій суспільства загалом і держави зокрема, раціональне співвідношення свободи, рівності й справедливості [1, с.237].

Отже, у широкому розумінні етична проблематика охоплює питання відносин між суспільством і особистістю, між соціальними групами й суспільними рухами, між окремими громадянами щодо відстоювання власних політичних поглядів тощо. Разом з тим існує політична етика у вузькому розумінні. Власне кажучи, це прикладна, професійна етика, яка стосується наприклад, парламентської поведінки, виборчої боротьби. Саме політична етика у вузькому розумінні примушує державних діячів та політиків співвідносити свої вчинки не тільки з положеннями чинного законодавства, а й з моральними принципами і нормами. Предмет політичної етики виникає на перетинанні політики і моралі як двох сфер суспільної свідомості. Як відмічає В.О. Корнієнко: «Щоб зрозуміти етику політичної діяльності, слід брати до уваги не її окремі, суто моральні чи суто політичні мотиви, а ті інтегральні ціннісні установки, які виникають внаслідок тісної взаємодії політичного і морального чинників» [2, с. 2].

На думку німецького вченого Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували політично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного рахуватися із загальним благом). Виходячи з цього, політику слід «розуміти і практикувати як загальне, комунікативне й одночасно сполучне врегулювання, що стосується всіх питань. Вона повинна являти собою постійний пошук компромісів у конкуренції інтересів» з метою збалансування потенціалів влади за допомогою угод, законів, інститутів [3, с. 42]. Отже, під політичною етикою Б. Сутор розуміє «методичне пророблення взаємин політики й моралі, глибоке осмислення принципів і норм політичних порядків і дій» [3, с. 62].

Серед незмінних головних принципів політичної етики слід виділити гуманістичну орієнтованість політичної діяльності (тобто орієнтацію на такі цінності, як права людини, свобода, добробут людей); визнання значущості й пріоритету моральних чинників у політиці; обов’язкове врахування моральних наслідків політичних рішень; відмову від монологічного стилю спілкування на користь діалогічного та полілогічного, які ведуть до розв’язання соціальних конфліктів; орієнтацію на своєчасне виявлення конфліктних ситуацій, з’ясування політичних і моральних мотивів дії конфронтуючих сторін, їхнього бажання, здатності, готовності до укладання угоди, керуючись правилом: з будь-якого конфлікту слід виходити гідно.

Розвиток політичної етики – результат раціоналізації суспільної свідомості, прискореної сучасними процесами модернізації, соціальної диференціації та соціальної динаміки. Слід відмітити, що політична етика – не лише теорія про політичну мораль. Вона є її складовою, певним показником ступеня її розвиненості та раціональності. На нашу думку, перед політичною етикою в сучасному українському соціумі стоять завдання визначити і розкрити зміст: • основних політико – етичних цінностей (соціальна справедливість, свобода, відповідальність тощо); • традиційних політичних понять (влада, конфлікт, насильство, реформа); • принципів, на яких має базуватися соціальне будівництво (солідарність, права особи, патріотизм); • спрямування подальшого розвитку суспільства, тобто правової держави, демократії, ринкової економіки.

Саме в такому розумінні завдань політичної етики можна трактувати мораль у сфері політики як необхідну сторону власне політичної діяльності, деякі проблеми якої, що не вирішуються політичними засобами, вимагають етичного масштабу. Тому найпродуктивнішим підходом сьогоднішні дослідники політичної етики вважають вияв того, як мораль приймає участь у роботі політики. «Осягнення цієї проблеми починається з осмислення необхідності відношення моралі та політики, поза яким неможливі вони обидві» [4, с. 103].

Більш прозорою стає ситуація суперечливих відносин моралі та політики при деталізації розуміння самого єства політики. Зокрема, українські дослідники В. А. Малахов та А. М. Єрмоленко спираються в своєму викладові проблем політичної етики на розрізненні в політичній сфері: 1) проблеми виправдання цілей та програм (policy); 2) проблеми виправдання засобів, що представлені інститутами, правилами та законами політичного порядку (polity); 3) проблеми політичного діяння політиків та громадян у їх взаємодії (politics). В такій деталізації виявляється змістовна варіативність політичної етики у її відповідності як етики цілей, етики інститутів та етики дій.

В аспекті політичних цілей етичною проблематикою стає ціннісне виправдання інтересів в ситуації їх конкуренції та знаходження засобів розв'язання їх конфліктності. В такому контексті головною постає проблема співвіднесення конкретної політики з її специфічними інтересами та об'єднуючими спільноту цілями-цінностями – мир, свобода, справедливість.

В аспекті інститутів політична етика зорієнтована до питань продуктивної соціальної інтеракції. Остання напряму залежить від певного ступеню надійності очікувань щодо поведінки діючих осіб. Тому безсумнівно зростає необхідність обов'язкового регулювання відносин в соціальних об'єднаннях, між ними та у їхніх стосунках із державою, реалізувати яку саме і покликаний інститут.

В аспекті ж політичної діяльності етичні дискусії розгортаються щодо саме моральної спроможності діячів у контексті ситуативної конкретики. В такому ракурсі предметом політичної етики стають моральні якості політично діючої особи та їх роль у нестандартних ситуаціях, які постійно супроводжують політику в її дійсності та які мало продуктивно розв'язуються суто інституціональними засобами. До таких якостей відносяться політична розумність як політична совість, політична мужність, політична відповідальність та політична поміркованість [5, с. 89-91].

Отже, політична етика на шляхах свого самовизначення являє сьогодні досить широке проблемне поле. Сучасна соціокультурна ситуація як загострення геополітичних суперечок, міжетнічних та міжнаціональних відносин, прав людини, екологічної безпеки та багатьох інших проблем потребує для можливостей їх розв'язання та подальшого нового соціального розвитку визнання необхідності цінностно-нормативного орієнтування політичної діяльності.

На жаль, на сьогоднішній день ми спостерігаємо величезний відрив практичних дій у політичній сфері від усталених моральних критеріїв. Тому багато говорять, і як правило справедливо, про розбіжність таких регуляторів суспільного життя, як політика і мораль. Але зростання розриву між політикою і мораллю, посилення конфронтації між ними несе пряму загрозу для існування всього соціального цілого. Ось чому з метою подолання наявної кризи людство повинно усвідомити небезпеку відриву політики від моралі.

Таким чином, у філософській та політичній науці дедалі чіткіше вимальовується і все більшої гостроти набуває морально-етична проблематика політики. Через призму етики в сучасному світі оцінюють мету й методи функціонування влади, державних інститутів, визначають критерії професійної діяльності політиків і державних службовців. Етичні начала знаходяться в тісному взаємозв’язку з політикою, безпосередньо впливають на характер суспільного розвитку, тому саме їх можна вважати своєрідним індикатором політичної ситуації в суспільстві. Політична етика стає важливим елементом політичної культури, бо створює механізм суспільної довіри, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйнувати систему зсередини. Тому загальнолюдською потребою, актуальним завданням людської цивілізації у ХХІ ст. є необхідність здійснення узгодженої «людиновимірної», гуманістичної, морально відповідальної політики.

Література:

1. Кучеренко І. М. Етика як інтеграційний елемент політичного процесу / І. М. Кучеренко // Наукові записки. – К.: ІПіЕНД НАН України – 2005. – Вип. 27. – С. 236-242.

2. Вагіна О.М. Етичні засади політики та перспективи розвитку політичної етики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studies.in.ua/pravo/ etn_zasad.pdf. – Назва з екрану.

3. Сутор Б. Малая политическая этика / Б. Сутор // Политическая и экономическая этика / [пер. с нем. С. Курбатовой, К. Костюка.]. – М. : Гранд ; Фаир-Пресс, 2001. – С. 29-177.

4. Василевська Т. Е. Особистісні виміри етики державного службовця : монографія / Т. Е. Василевська. – К. : НАДУ, 2008. – 336 с.

5. Етика і політика : проблеми взаємозв’язку /Малахов В.А., Єрмоленко А.М., Кисельова О.О. та ін. / Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди НАН ; відп. ред. В.А. Малахов. – К. : Стилос, 2001. – 215 с.