Органи адміністративної юрисдикції
Науковий
керівник:
Коломоєць
Т. О., д.ю.н., професор
Запорізький
національний університет
Під „ юрисдикцією” в правовій літературі
розуміють компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати
юридично значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридично обов’язкові
рішення.
Роль і місце державного органу чи органу
місцевого самоврядування у правоохоронному механізмі нашої держави визначаються
його цільовим призначенням. Орган адміністративної юрисдикції є одним з
суб’єктів правоохоронної діяльності, який покликаний вирішувати справи про
адміністративні проступки. Суб’єкти адміністративно-юрисдикційної діяльності
дуже часто поєднують управлінську і юрисдикційну діяльність,що також зумовлює
їх правовий статус та визначає роль в системі органів адміністративної
юрисдикції.
Суб’єкти адміністративно - юрисдикційної
діяльності досліджувалися в працях Є.В.Додіна,
Д.П.Калаянова,Т.О.Коломоєць,М.Я.Маслєннікова, Н.Г.Саліщевої ,А.П.Шергіна та
інших видатних вчених. Але i сьогодні залишається багато питань,які потребують
до себе уваги правознавців.
Велика кількість органів (посадових осіб), які мають право
розглядати справи про адміністративні правопорушення, обумовлена рядом
обставин. Перш за все, галузі публiчного адмiнiстрування
й існуючі в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються
різноманітністю і специфікою. Для того, щоб кваліфіковано вирішувати справи про
адміністративні правопорушення, часто необхідно володіти спеціальними знаннями,
наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху,
ветеринарно-санітарні та ін. По-друге, оперативність та економічність
провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають
співробітники тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням
відповідних правил.
Відповідно до ст.213 КпАП справи про
адміністративні правопорушення надано право розглядати таким органам:
1) адміністративним комісіям;
2) виконавчим комітетам селищних,
сільських рад;
3) районним (міським) судам (суддям);
4) органам внутрішніх справ, органам
державних інспекцій та іншим органам (посадовим особам), уповноваженим на це
законодавчими актами України [1].
Кожен з органів адміністративної
юрисдикції, будучи елементом цієї системи, має чітко обмежену законодавством
компетенцію щодо кола справ, які він вправі розглядати, що й зумовлює його
місце системі адміністративно-юрисдикційних органів.
Найширшу компетенцію в сфері застосування
адміністративних стягнень мають адміністративні комісії. Порядок їх створення,
склад, завдання та компетенцію визначено КпАП, Законом України «Про місцеве
самоврядування», Положенням про адміністративні комісії України, затвердженим
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня 1988 р [2].
Характерною рисою адміністративних
комісій, що відрізняє їх від усіх інших суб'єктів адміністративної юрисдикції,
є їх правомочність розглядати будь-які справи про адміністративні
правопорушення, якщо такі справи не віднесені до ведення інших органів (ст. 214
КУпАП).[3;c.341]
Справи про адміністративні правопорушення
можуть розглядати і безпосередньо виконавчі комітети міських, селищних,
сільських рад. Види складів адміністративних
правопорушень, підвідомчих цим органам, зазначені в ст. 219.
Перелік адміністративних правопорушень,
справи про які розглядають районні (міські) суди (судді), наведено в ст. 221
КпАП. Це адміністративні правопорушення, пов'язані з посяганням на здоров'я
населення, власність, порушення правил руху й безпеки на транспорті, в сферах зв'язку,
торгівлі та фінансів, громадського порядку та громадської безпеки,
встановленого порядку управління. Суддям підвідомчі також справи про
адміністративні правопорушення, вчинені особами у віці від шістнадцяти до
вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають
відповідно до приписів розділу IV КпАП «Провадження в справах про
адміністративні правопорушення».
Органи внутрішніх справ. Підвідомчість цього органа, що має право
розглядати справи про адміністративні правопорушення, регламентуються ст. 222
КпАП. До завдань органів внутрішніх справ належить:
-
забезпечення безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних
інтересів;
-
запобігання правопорушенням та їх припинення;
-
охорона і забезпечення громадського порядку;
-
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
-
забезпечення безпеки дорожнього руху;
-
захист усіх форм власності;
-
притягнення порушників до відповідальності.
Для розгляду справ про адміністративні
правопорушення в Україні створено систему державних інспекцій і служб
(пожежного нагляду, контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці,
санітарного нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкової служби
тощо). На сьогодні таких органів налічується близько 40, їх кількість постійно
зростає.
Чинне законодавство встановлює декілька
способів закріплення компетенції суб’єкта адміністративної юрисдикції та
організації його діяльності.
Перший спосіб. Повноваження компетентних
органів (посадових осіб) з розгляду і вирішення справ про адміністративні
правопорушення закріплюються у законах,що регламентують організацію і
діяльність відповідного органу,який наділений юрисдикційними повноваженнями
(наприклад, закони «Про міліцію» [4], «Про Антимонопольний комітет України»
[5], «Про місцеве самоврядування в Україні» [6], «Про Державну прикордонну
службу України» [7] та ін.). У названих актах юрисдикційні повноваження органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування визначені в загальних
рисах. Тобто норми перелічених законів безпосередньо не створюють можливості
здійснення юрисдикційної діяльності, яка має чітко визначений характер.
Законодавство повинне не тільки закріплювати коло прав і обов’язків державних
органів, а й чітко визначити підстави юрисдикційної діяльності, порядок її
здійснення та адміністративні санкції, які орган вправі застосувати до
правопорушника. Детально підстави та порядок притягнення особи до
адміністративної відповідальності закріплюється в Кодексі України про
адміністративні правопорушення.
Другий спосіб. Організаційні аспекти
створення та функціонування органів адміністративної юрисдикції іноді
регламентуються підзаконними актами. Яскравий приклад – організація діяльності
адміністративних комісій.
Можна виділити декілька ознак, що
характеризують систему органів адміністративної юрисдикції в Україні.
Сьогодні система органів адміністративної
юрисдикції в Україні характеризується своєю множинністю. Реальний стан
юрисдикційної діяльності в Україні показує,
що коло суб’єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності не тільки
постійно змінюється, а має тенденції до зростання. Повноваження ж колегіальних
органів адміністративної юрисдикції, навпаки, мають тенденції щодо скорочення.
Iнша
особливість – їх неоднорідність. Одні
органи, що входять в систему, виконують юрисдикційні функції поряд з іншими
(наприклад, виконавчі органи міських, сільських та селищних рад, органи
внутрішніх справ тощо), інші створені спеціально для здійснення юрисдикційних
функцій ( наприклад, районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди,
адміністративні комісії при виконавчих органах міських, сільських та селищних
рад).
Слід констатувати, що норми про адміністративну відповідальність
розрізнені і містяться в численних нормативно – правових актах. Це створює
значні труднощі в юрисдикційній діяльності розглянутих органів, у визначенні їх
компетенції. Чинне законодавство України, яке передбачає систему органів
адміністративної юрисдикції та встановлює порядок притягнення осіб до
адміністративної відповідальності, потребує сьогодні впорядкування та
систематизації.
Адміністративно – юрисдикційна діяльність
характеризується швидкістю реагування на правопорушення та своєю профілактичною
спрямованістю. Забезпечити це можливо тільки при наявності чітко визначеної
системи органів, які компетентно і оперативно здійснюють боротьбу з
адміністративними проступками.
Лiтература
1. Адміністративне право України
[Підручник для юрид. вузів і фак./ Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та
ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – 2004. – 401 с.
2. Вiдом. Верхов.
Ради Укр. РСР. – 1985. – Ст. 1053.
3. Адміністративне
право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський
М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005
4. Про міліцію: Закон України // ВВР
УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20
5. Про Антимонопольний комітет України:
Закон України // ВВР. –1993. – № 50. – Ст. 472.
6. Про місцеве самоврядування в Україні:
Закон України // ВВР. –1997. – № 24. – Ст. 170.
7. Про Державну прикордонну службу
України: Закон України // ВВР. – 2003. – № 27. – Ст. 208.