психологія і соціологія/12соціальна психологія

к.психолог.наук. Андрєєва Я.

студентка магістратури Фратовчан І.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

Комунікативна компетентність особистості і можливості її діагностування

Об’єктивна динаміка сучасного суспільного розвитку, високий темп соціальних змін, зростання кількості невизначених соціальних ситуацій, висувають підвищені вимоги до адаптаційних можливостей особистості. Психологічні дослідження комунікативної компетентності особистості, як здатності, яка сприяє налагодженню контактів з іншими людьми, здійсненню ефективної діяльності - актуальні і перспективні на сьогоднішній день.

Комунікативна компетентність, в широкому розумінні поняття, визначається дослідниками як результат процесу оволодіння складними комунікативними навичками і вміннями, формування адекватних вмінь спілкування в нових соціальних структурах, знання культурних норм і обмежень спілкування, знання звичаїв, традицій, правил спілкування, орієнтація в комунікативних засобах, що знаходить своє втілення в межах даної професії [1]. Комунікативна компетентність – загальна, цілісна властивість особистості, яка включає в себе комунікативні здібності, знання, вміння, навички, чуттєвий і соціальний досвід в сфері міжособистісного і ділового спілкування.

Спираючись на ґрунтовне дослідження психології комунікативної компетентності О.Муравьової, проаналізуємо деякі авторські моделі названої властивості. Емпірична модель комунікативної компетентності М.Аргайла . М.Аргайл виділяє два основних компонента комунікативної компетентності: особистісні риси і здібності. До особистісних рис відносять: екстраверсію, емоційну стійкість, цілеспрямованість. Серед здібностей виділяємо вміння надавати і отримувати зворотній зв’язок, вміння говорити, вміння слухати, вміння нагороджувати, делікатність, знання правил.

Російський психолог Ю.Ємельянов пропонує виділяти наступні аспекти комунікативної компетентності:

1) вміння і навички,

2) особливості особистості (особливості «Я-концепції»,а саме: само- тотожність,баланс між гнучкістю і ригідністю, наявність зовнішнього або внутрішнього локус-контроля),

3) ситуативна адаптивність (однією із задач соціально-психологічного навчання автор вбачає в розвитку усвідомлення людьми меж професійної комунікативної компетентності і загальної комунікативної компетентності),

4) усвідомлення діяльнісного середовища і здібність впливати на нього для досягнення своїх цілей, а в умовах своєї праці робити свої дії зрозумілими для інших,

5) вільне володіння вербальними і невербальнии засобами соціальної поведінки.

Названі моделі акцентують увагу на наступних компонентах комунікативної компетентності: особистісних особливостях, когнітивних ресурсах, системі правил (нормативний компонент), вміннях і навичках. Моделі є доволі продуктивними в практичному використанні з метою діагностики і розвитку комунікативної компетентності [2]

Діагностика комунікативної компетентності може відбуватися в декількох напрямках. Наприклад, існує низка стандартизованих опитувальників для визначення комунікативно-характерологічних особливостей особистості, визначення ступеня розвитку соціально-ціннісних комунікативних якостей і досвіду, тощо. Варто сказати, що комунікативна компетентність не константна особистісна характеристика, вона змінюється відповідно до засвоєння особистістю культурних і соціально-моральних еталонів соціального життя.

Інший напрямок діагностики комунікативної компетентності відштовхується від розуміння комунікативної компетентності як системи необхідних внутрішніх ресурсів для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі міжособистісних ситуацій, і в даному контексті на перший план діагностики виступає аналіз когнітивних ресурсів особистості. Саме когнітивний потенціал забезпечу адекватний аналіз і інтерпретацію соціальної ситуації, формування цілі і складу дії, реалізацію плану, його корекцію та оцінювання його ефективності.

Існує декілька методичних підходів до діагностики когнітивної складової комунікативної компетентності. Доволі велика кількість стандартизованих опитувальників дають змогу оцінити когнітивний ресурс, але, на думку дослідників, значна частина «пунктів» опитувальників не має відношення до актуальної комунікативної сфери досліджуваних. В основі другого методичного підходу заходиться надання можливості досліджуваним «розгорнути» власний когнітивний потенціал при вирішенні дослідницьких ситуацій. Наприклад, метод аналізу «вільних описів» різних комунікативних ситуацій, які задаються експериментатором вербально або за допомогою зображувальних засобів. Названа методика дає можливість узгодити дослідницьку ситуацію із контекстом реальної або потенційно можливої ситуації із сфери життєдіяльності досліджуваного. Методики, засновані на «методах аналізу конкретних ситуацій» дають можливість оцінити ступінь ефективності використання когнітивних ресурсів. При доборі відповідних ситуацій дослідник може використовувати ситуації подібні до тих, з якими досліджуваний може зіткатися в повсякденному або професійному житті. Спостереження в природніх умовах або в спеціально організованих ігрових умовах, які імітують ситуації реальної взаємодії дають важливій діагностичний матеріал. Велику роль при цьому надаємо технічним засобам фіксації поведінки досліджуваних, сам досліджуваний приймає участь в подальшому аналізі результатів спостереження. Увага приділяється таким аспектам комунікативної поведінки як мовлення, інтонація, використання пауз, навички слухання, невербальна техніка, адекватність і доцільність використання технічних прийомів [3].

Проблема розвитку і вдосконалення комунікативної компетентності розглядається як самовдосконалення на основі власних дій. Тому мета діагностики комунікативної компетентності не в звичайному інформуванні досліджуваних, а в наданні їм можливостей навчитися організувати процес самодіагностики і самоаналізу власних дій на основі яких може відбуватися корекція поведінки.

Література

1. 1. Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение.- СПб, 2002.-С.414

2. О.И. Муравьева О.И. Психология коммуникативной компетентности: Учебник. - Томск. IIщ-воТом. ун-та,2012 - 160с.

3. Общение и оптимизация общественной деятельности (под ред.Андрєєвой Г.М.- М.:1987.- 297с.