Ян Чаплак, Надія Чинуш

Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича

 

Загальні методи та прийоми впливу в наданні психологічної допомоги

 

Застосування методів впливу в процесі психотерапевтичної взаємодії залежить від технологічної бази теоретичного напряму та вимагає від психолога-практика високого рівня його професійної майстерності. За визначенням С.Васьківської навички впливу – це такі мовленнєві реакції консультанта, в яких він говорить більше та скеровує інтервʼю сильніше, ніж під час вислухо­вування. Поділ навичок ведення консультативного інтервʼю на на­вички вислуховування та навички впливу цілком умовний [2]. Тобто, техніки впливу тісно повʼязані з техніками слухання. При здійсненні впливу на клієнта (як і при його вислуховуванні) психолог підтримує візуальний контакт, використовує невербальні сигнали (киває голо­вою, жестикулює, змінює просторове розміщення тощо). Техніки впливу звично поділяють на серію мікротехнік комунікативної прак­тики, таких як інтерпретація, директива, конфронтація та самороз­криття (А.Айві).

С.Васьківська включає до технік впливу такі: техніки звʼязування (фокусування інформації, неконгруентність та робота з нею, зворот­ний звʼязок, інтерпретація, конфронтація, робота з опором та перено­сом, навіювання як основа інтервенції, психологічна інформація як чинник впливу, визначення пріоритетів); техніки трансформації (інсайт, маєвтика, або сократичний діалог, віддзеркалення, дирек­тиви, переформулювання, або рефреймінг, актуалізація ресурсів лю­дини тощо) [2]. Тобто, можна констатувати, що всі процедури та тех­ніки у процесі консультативної взаємодії в тій чи іншій мірі можуть виступати механізмами впливу на особистість клієнта. Крім цього, усі теорії консультування базуються на тому, що психолог виступає як агент змін і росту особистості. Своєю присутністю він уже впливає на клієнта. В тому випадку, коли психолог активно діє під час консуль­тативного процесу, зміни можуть відбутися набагато швидше.

Методи впливу в процесі консультативної взаємодії мають не­абиякий взаємозвʼязок з методами психологічного впливу взагалі. Тому, майбутнім психологам перед тим як почати ознайомлюватися з процедурами та техніками консультатив­ного процесу потрібно опанувати загальні методи психологічного впливу та їх застосування на практиці на­дання психологічної допомоги. Так, наприклад, Г.Андрєєва вказує на те, що в консультуванні та психотерапії можна знайти подібні механізми, які визначаються загальними закономірностями психологічного впливу: зараження, навіювання, переконання та копіювання (віддзеркалення) тощо. Отже, керуючись великою кількістю теоретичних підходів у наданні психологічної допомоги, психологи-консультанти впливають на клієнта [1].

Ключовим моментом, на думку Є.Клімова, психічної регуляції виступають образи субʼєкт-субʼєктних и субʼєкт-обʼєктних стосунків, «Я-образ» і будь-які субʼєктивні моделі дійсності [6]. Відповідно, завдання психологічного впливу можуть бути поділені на дві катего­рії за цілями: зміна реальності: суб’єкт-суб’єктних стосунків, суб’єкт-об’єктних стосунків, психосоматичних, психосоціальних і психоемоційних характеристик людини; параметрів предметного та інформаційного середовища; здійснення впливу на процес конструювання самих образів і моделей [5].

Для суб’єкта впливу, який має мету здійснити ефективний вплив, основною ціллю психологічного впливу стає сам процес конструювання об’єктом впливу образів. Для особистості, яка вирі­шує завдання щодо оптимізації процесу впливу шляхом підбору адекватних методів, першочерговим постає питання конструювання стратегій і тактик впливу (це є основою підготовчого етапу до кон­сультативної взаємодії). Вибір суб’єктом тактики впливу випливає із визначень: проміжних цілей впливу, мішені впливу та методів впливу [1; 5; 9].

М.Душкіна та Т.Кабаченко виокремлюють наступні групи факто­рів – психічних феноменів, які впливають на активність людини: мо­делі дійсності об’єкта, які забезпечують орієнтування в ситуації; дже­рела активності об’єкта, які ініціюють активність; прояви активності об’єкта, які регулюють активність та впливають на реалізацію спону­кань; фонові стани об’єкта, які створюють фон для реалізації [4; 5]. Практичний психолог у наданні психологічної допомоги також орієнтується на ці психічні феномени з метою підбору ефективної технології саме для конкретного клієнта. Наступні групи факторів можуть використовуватися в залежності від теоретичної спрямо­ваності консультанта та від суті проблемної ситуації клієнта.

Крім цього, всі методи та прийоми можуть поділятися за своєю спрямованістю на наступні групи: ініціюючі активність, які впливають на джерела активності об’єкта; регулюючі активність, які впливають на регулятори активності об’єкта; модифікатори образів дійсності, які впливають на моделі дійсності об’єкта; моди­фікатори стану, які впливають на фонові стани об’єкта; модифіка­тори діяльності, які впливають на операційний склад діяльності об’єкта [3]. На основі спрямованості методів і прийомів соціально-пси­хологічного впливу побудовані й відповідні технології надання психо­логічної допомоги особистості.

Активність суб’єкта визначається як динамічна умова станов­лення діяльності, її реалізації та зміни. Активність особистості, як ві­домо, детермінується образом «Я» як причини ймовірних чи очікува­них подій. До джерел активності належить те, що знаходиться в ос­нові мотивації як діяльності, так і поведінки, тобто: потреби як основ­не джерело активності, схильності як форма прояву потреб, інтереси як форма прояву пізнавальної потреби, ідеали як основа системи ре­гуляторів потреб у загальному контексті, переконання як усвідомлена потреба, яка спрямовує до дій, почуття як фактор мотивації дій та вчинків. Усі вищевказані джерела володіють наступними особливос­тями: мають тенденцію до саморозвитку, мають внутрішні взаємозв’язки та вибудовуються в ієрархічну систему [5; 8; 9].

Основними цілями психологічного впливу на основі джерел активності можуть бути [3; 5]: ініціації нових джерел активності, модифікація процесів смислоутворення, модифікації спонукальної мотивації та регуляції ступеня опосередкованості процесу. Метод іні­ціації нових джерел активності включає в себе такі прийоми: залу­чення до діяльності шляхом зовнішнього спонукання та опори на існуючі мотиви; формування ціннісних орієнтацій шляхом: переко­нання, наслідування та залучення до діяльності; модифікації способів задоволення потреб. Метод модифікації спонукальної мотивації міс­тить наступні прийоми: зміна значимості мотивів; оптимізація умов здійснення діяльності; створення блокади для реалізації прийнятого, передумов для катарсису та віддаленої перспективи; використання мотивів донорів і феноменів сублімації та регресії; фіксація уваги на гарантованості досягнення в межах даної діяльності. Метод регуляції ступеня опосередкованості реалізації потреб будується на основі та­ких прийомів: володіння ресурсами для задоволення потреб; залу­чення до організованої діяльності [4].

Якщо ж ставиться мета щодо конструювання системи передумов для виникнення в об’єкта певної реакції, в більшості випадків афек­тивної, ніж когнітивної, то використовуються методи впливу на основі регуляції активності обʼєкта. Мета досягається за допомогою поєднання двох емоційно опозиційних стимулів – експресивного та нейтрального. Завдання вирішується шляхом створення маркерної ознаки ситуації, тобто її позначення, маркування. Віднесення маркеру до конкретної ситуації закріплюється у свідомості об’єкта шляхом асоціювання між певним афективно окресленим і нейтральним сти­мулом. У цьому механізмі виокремлюють наступні процеси: увага – мимовільна та довільна; запам’ятовування – мимовільне та до­вільне; генералізація афективних реакцій [4].

При постановці мети щодо здійснення психологічного впливу створюються спеціальні умови для подібного асоціювання на основі стимулів з факторами, які присутні в певній установці. До контексту, умов, які сприяють формуванню установок і стереотипів оцінок М.Душкіна та Т.Кабаченко відносять наступні [4; 5]: які забезпе­чують концентрацію уваги об’єкта на встановленні потрібного зв’язку; які гарантують ефективність, повторюваність такого зв’язку.

Одним із прийомів є руйнування стереотипних установок та оці­нок, який може застосовуватися як і до суб’єкта, так і до об’єкта, при цьому можлива наявність таких комбінацій [4]: наявність у суб’єкта й об’єкта подібних систем установок; наявність у суб’єкта й об’єкта подібних тенденцій до дій на основі системи установок; наявність у суб’єкта й об’єкта протилежних тенденцій в опорі на існуючі системи установок, де суб’єкт готовий до змін; наявність у суб’єкта й об’єкта протилежних тенденцій в опорі на існуючі системи установок, де суб’єкт не готовий до змін.

Створення оптимальних умов для зміни установок чи стереотипу оцінок може бути представлено у формі [5]: розширення уваги та її відволікання  від того, що не відповідає існуючим установкам; відво­лікання уваги об’єкта від самого факту впливу. Крім цього, створення оптимальних умов може полягати і в забезпеченні: референтних груп; ефективності діяльності; фіксації уваги на відмінності нової діяль­ності від старої. Існують такі методи на цій основі [4] (ці методи є досить ефективними у групових формах надання психологічної до­помоги):

-                     метод формування модифікації операційних установок і стереоти­пів, який складається з таких прийомів: маркування нових елемен­тів – при включенні в контекст ситуації, при номінації; включення об’єкта – у повторювальну діяльність і референтну групу; руйну­вання стереотипів оцінок у ситуації протистояння; зміна референ­тної групи та основи стереотипу; залучення у змінену організа­ційну діяльність;

-                     метод модифікації опосередкованої ролі та змісту групових норм, які включають в себе такі прийоми: створення образу задоволення потреб на основі членства в групі; регуляція членства в групі; зміна діяльності групи; вербальний вплив з метою зміни групових норм і зміни позиції лідера;

-                     метод зміни здатності лідера впливати на групову норму, який бу­дується на використанні таких прийомів: кооптація лідера в нову референтну групу для зміни диспозиції; ліквідація лідера адмі­ністративним шляхом; дискредитація лідера; модифікація діяль­ності групи з метою заміни лідера; підняття авторитету лідера за допомогою удосконалення його іміджу та забезпечення кращого функціонування групи;

-                     метод зміни групової згуртованості, який включає в себе такі при­йоми: вплив на процес групової самоідентифікації за допомогою атрибутизації, ритуалізації, міфологізації та створення уявлень про обраність; забезпечення передумов для взаємодії групи, умов для формування емоційної основи згуртованості, організаційних пе­редумов для ціннісно-орієнтаційної єдності групи, використання фактору зовнішньої небезпеки;

-                     метод формування образу «Я», що модифікує активність об’єкта. Він реалізується за допомогою таких прийомів: заохочення до діяльності з фіксацією уваги на її значимості для об’єкта; зміна значимості діяльності в межах позитивізму образу «Я»; розши­рення спектру діяльностей для когнітивного ускладнення образу «Я»; заохочення до складної діяльності з фіксацією на її значи­мості для об’єкта; зміна значимості діяльності з метою негати­візму образу «Я».

Група методів впливу модифікації моделей дійсності обʼєкта по­будована на знанні пізнавальних процесів і закономірностей конструювання образів ситуації. Одне з основних завдань тут – пре­зентація суб’єктом впливу інформації, що передається об’єкту пев­ним способом, виходячи із стратегічної мети впливу. Отже, цілі впливу визначають параметри оптимізації, конструювання та вибір засобів впливу. Прийоми впливу, які сприяють вирішенню цього завдання, можуть бути реалізовані разом, а також окремо та спрямо­вані на досягнення наступних підцілей за допомогою наступних ме­тодів: оптимізація подачі вихідної інформації; конструювання психо­логічно однозначного образу реальності; конструювання психоло­гічно неоднозначного образу ситуації. Існують три основних прийоми щодо модифікації моделей дійсності об’єкта [4; 5]:

-                     метод оптимізації надання інформації, який реалізується на основі таких основних прийомів: процесів уваги об’єкта; об’єм інформа­ції, що надається; швидкість надання інформації; складність сти­мулів інформації; фіксації уваги; потенціалу збудження;

-                     метод конструювання єдиної моделі реальності, реалізується за до­помогою таких прийомів: фіксація уваги на однозначно представ­лених об’єктах, зв’язках, оцінках, стосунках, можливостях, перспективах; оперативне інформування, що випереджає сус­пільну думку; наставництво; особистий приклад; забезпечення ба­чення ситуації за допомогою повідомлення хибного факту; закріп­лення стереотипу оцінок чи поведінки шляхом орієнтації групової норми; апеляція до суспільної думки; створення орієнтуючої си­туації; підтримка авторитета управлінської вертикалі; природного наслідку; генералізації установки; свідчення; маркування ситуації з використанням минулого досвіду, орієнтуючих елементів, меха­нізмів варіативної інтерпретації дійсності, ефекту ореолу, оцінки стереотипів, фіксації уваги на контрасті;

-                     метод конструювання психологічно неоднозначної моделі реаль­ності, який реалізується за допомогою таких прийомів: фрагмен­тарність інформування; фіксація уваги на протиріччях у суджен­нях, високої невизначеності в оцінці – умовах задоволення потреб, значимості прикладених зусиль; особистих перспектив; контраст змісту сприйняття та інформації, особистого досвіду та деклара­цій, підібраних фактів та лозунгів; використання неформальних каналів розповсюдження чуток; включення в систему протиріч у вимогах.

Практичний психолог незалежно від теоретичної орієнтації, виду надання психологічної допомоги, виду професійної діяльності та моделі психологічної служби, в якій він працює, використовує тільки екологічні методи впливу. Але, в свою чергу, має знати механізми не­екологічних методів соціально-психологічного впливу. Це дозволить попередити чи в правильному ракурсі протидіяти та коректувати наслідки такого впливу.

Методи модифікації психічних станів об’єкта. Існують різнома­нітні концепції зміни стану свідомості, одна з яких належить Ч.Тарту, який вважав, що, у випадку якщо один із психофізіологічних проце­сів, який знаходиться в основі свідомості, зміниться, то вся система також буде під загрозою змін. Тому будь-яка модифікація стану сві­домості може бути досягнута за допомогою змін різноманітних про­цесів. Стадії входження у змінений стан свідомості описується Ч.Тартом, який у своїй теорії виокремив наступні: дестабілізація визначального стану; переконструювання на стадії переходу; стабілі­зація нового стану [10]. На стадії дестабілізації можливе використання фізіологічного, хімічного та психологічного факторів впливу, до останнього з них відносяться: сенсорна деривація, візуально-ритмічні та аудіоритмічні. А на стадії переструктурування, як правило, необхідна дія додатко­вого сигналу, який може бути як спонтанним, випадковим, так і заздалегідь спланованим з метою здійснення психологічного впливу [5; 10].

Психічний стан як одна з форм прояву психіки, поряд із психіч­ними процесами та психічними властивостями, будучи відображен­ням впливу ззовні та зсередини, є фоном для будь-якої діяльності. Зрозуміло, що вплив на психічний стан об’єкта – одне із основних спрямувань психологічного впливу взагалі. Зацікавленість і творче піднесення, переконливість і сумнів, апатія та пригніченість, що пе­реживаються особистістю, суттєво відбиваються на її активності, визначаючи такі її характеристики, як рівень, спрямованість та дина­міка. Суттєвими при цьому стають такі особливості психічних станів: рівень активності, емоційні компоненти стану, можливість вольової регуляції стану, оптимальність стану для діяльності та зовнішні прояви стану [4].

Спектр методів та прийомів, спрямованих на оптимізацію станів у межах здійснення психологічного впливу дуже широкий і різнома­нітний, хоча не завжди ставиться ця мета, завдання може бути проти­лежною – формування негативних станів об’єкта. У всіх цих випадках стан стає певною результативною особливістю життєдіяльності, яка лінійно пов’язана з характеристиками мотиваційно-потребової сфери. Відповідно, одним із найбільш використовуваних варіантів впливу стає створення загрози для задоволення потреб, що породжує стан фрустрації та переживання, пригніченості та напруги. При певній орієнтації з боку суб’єкта впливу емоційні стани, що переживаються можуть стати джерелом активності, які можуть мати деструктивну спрямованість у формі агресії. Одним із випадків використання фрус­трації для ініціації неоптимального стану є, наприклад, фіксація уваги на невідповідному виконанні обов’язків, соціальних, релігійних чи культурних. У різних типів культур існують системи соціальних зо­бов’язань із чіткою ієрархією, та їх невиконання змушує індивідуума відчувати почуття провини як наявної, так і прихованої. Провокація переживання провини з причин невиконання зобов’язань може засто­совуватися для отримання власного ресурсу в маніпулятивних цілях, створення передумов для мотивації щодо особистісного росту та зниження вольового потенціалу соціуму [5]. На нашу думку, фахі­вець психологічної допомоги має добре орієнтуватися в системі ме­тодів психологічного впливу цього напряму. Це може бути причиною звернення людини за психологічною допомогою. Хоча подібні техно­логії можуть носити психотерапевтичний характер (наприклад, провокаційна терапія) [11].

Виокремлюють такі методи здійснення впливу на основі цього способу [4]:

-                     метод створення передумов для дестабілізації стану, який реалі­зується за допомогою таких прийомів: дестабілізація через фізичні та хімічні фактори – голод, безсоння, втома, температура, гіпер­вентиляція, психоделічні речовини, ароматичні речовини; дестабі­лізація через психологічні фактори: сенсорна деривація, аудіаль­ний темпоритм і візуальний темпоритм;

-                     метод переконструювання стану, який реалізується за допомогою таких прийомів: забезпечення потрібного настрою; перекон­струювання впливу хімічних речовин.

-                     метод оптимізації умов та характеру діяльності, який реалізується на основі таких прийомів: праці, предметного середовища та со­ціального середовища;

-                     метод формування негативних станів, який реалізується за допомо­гою таких прийомів: фіксація уваги на невиконанні зо­бов’язань, загрозі задоволенню потреб і протиріччя інтересів; створення реальної загрози задоволенню потреб; втягнення у си­туацію співпереживання;

-                     метод оптимізації стану, який реалізується за допомогою таких при­йомів: реагування через переживання фізичного болю, фізич­ної напруги, катарсис (вербальне переживання, зовнішній прояв емоцій, символічна дія та фантазування); переосмислення ситуації; зняття напруги через використання інвектив та зміну ролей; зни­ження емоційної напруги за допомогою демонстрації співпережи­вання; оптимізація стану за допомогою м’язової релаксації, ві­зуалізації позитивної установки, аудіо стимулів, фокусуванні на диханні, ідентифікації з носієм потрібного стану, самонавіювання; включення у діяльність, що приносила задоволення раніше.

Отже, у статті представлені певні загальні теоретичні основи методології впливу, на яких побудований інструментарій надання психологічної допомоги. Ці знання психолога є однією з основ щодо ефективності надання психологічної допомоги у процесі консультативної взаємодії. На сьогоднішньому етапі становлення психологічної служби виникає нагальна потреба дослідження психологічних технологій впливу в наданні психологічної допомоги різними теоретичними школами.

Список літератури:

1.     Андреева Г.М. Социальная психология /Г.М. Андреева. - М., изд. МГУ, 1988.- С.160.

2.     Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник / С.В.Васьківська. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256с.

3.     Грачев Г. В. Личность и общество: информационно-психологи­ческая безопасность и психологическая защита / Г.В.Грачев. — М., 2003.

4.     Душкина М.Р. Психология влияния / М.Р.Душкина — СПб.: Питер, 2004. — 224с.

5.     Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия / Т.С.Кабаченко. - М.: Педагогическое общество России, 2000. - 544 с.

6.     Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения / Е.А.Климов  -  М.: Академия, 2004 - 304 с.

7.     Олифирович Н.И.  Индивидуальное психологическое консультирование: Те­ория и практика / Н.И. Олифирович.—Мн.: Тесей, 2005.— 264 с.

8.     Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: у 2 кн. Кн 1: Соціальна психологія особистості і спілкування  / Л.Е. Орбан-.Лембрик  - К: Либідь, 2004. – 576с.

9.     Социальная психология. Учебное пособие. / Отв. ред. А. Л Журавлев. М.: ПЕР СЭ, 2002. -   351с.

10. Тарт Ч. Пробуждение: преодоление препятствий к реализации возможностей человека [Электронный ресурс]  / Ч.Тарт - Режим доступа: http://www.klex.ru/zg

11. Фарелли Ф. Провокационная терапія  [Электронный ресурс]   / Ф.Фарелли, Д.Брандсма - Режим доступа: www.koob.ru