к.психол.н. Ян Чаплак,  Наталія Личук

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

Роль інтепретації в процесі консультативної взаємодії

Постановка проблеми. На думку Ю.Альошиної, роль інтерпретації в процесі психологічного консультування важко переоцінити. Консультативну бесіду можна уявити як шлях в лабіринті, в якому для досягнення мети необхідно рухатися не тільки в горизонтальній площині, але й «спускатися» на більш глибший рівень [1, с.64-65].  С.Васьківська зазначає,  що досвідчений консультант  налічує  в  своєму  активі  велику  кількість  інтерпретацій  для  кожного кон­кретного  випадку  та  вибирає,  що  запропонувати  клієнтові,  керуючись  принципом актуальності  чи  перспек­тивних  цілей.  Адже,  формулюючи  інтерпретацію,  можна змінювати  не  тільки  ступінь  впливу,  але  й  глибину  проникнення  в  концептуальну структуру особис­тості [2].

Досить чітко обумовлює роль інтерпретації Р.Кочюнас: «Практично все накладає відбиток на «образ особис­тості». Будь-які вчинки, переживання, тощо характери­зують людину.  Немає нічого безглуздого та випадкового на­віть у най­меншому прояві лю­дини. Людина постійно виражає себе словами, тоном голосу, жес­тами, позою, і від компе­тентності консультанта за­ле­жить, чи зможе він «прочитати»  ці складні психологічні «пові­дом­лення». Кожний клієнт – це не відкрита книга, а невідома країна, де усе нове, і спочатку важко піддається розумінню. Орієнтуватися в цій незвіданій країні консуль­танту допомагає техніка інтерпретації – ма­буть, сама складна техніка консультування» [3]. Ю.Альошина наголошує на тому, що інтерпретація «висвітлює світ» по-новому, змінює уявлення людини про себе та її статус в міжособистісних стосунках [1, с.66]. Отже, інтерпретація в процесі надання психологічної допомоги є досить складною технологією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психологи-дослідники стверджують, що професія психолога-практика у різних сферах консультативної діяльності висуває високі вимоги до тих, хто вирішив присвятити їй своє життя (Г.Абрамова, Ю.Альошина, О.Бондаренко, Р.Джордж, Т.Крістіані, К.Роджерс, В.Рибалка, Г.Хомич  тощо). К.Роджерс звертає увагу на таку рису психолога-практика як використання у процесі діяльності прийомів та технік з різних теоретичних підходів. Це вміння виокремлюють й такі дослідники сфери консультування як Р.Браун, Дж.Браун, Д.Крістесен, Дж.Котлер тощо.

Тобто, сучасні дослідники стверджують, що характер професійної консультативної діяльності вимагає від практичного психолога знайомства з широким колом питань, крім теоретичної та практичної психологічної підготовки, починаючи з організації системи професійної роботи  в цілому, і відповідного законодавства, елементів соціології та економіки, загальної та соціальної педагогіки, закінчуючи конкретними, прикладними знаннями (О.Бондаренко, С.Васьківська, П.Горностай, Л.Карамушка, С.Максименко, В.Рибалка тощо). Застосування інтерпретації в процесі консультативної взаємодії розглядалося в працях таких психологів як Ю.Альошина, С.Васьківська, Р.Кочюнас, М.Потапова тощо.

Мета статті. Охарактеризувати сучасні технології застосування інтерпретації в наданні психологічної допомоги особистості.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Інтерпретація в психоконсультуванні розуміється як певна інтервенція, вплив консультанта на клієнта, у процесі якого фахівець  намагається довести до клієнта значення деяких прихованих смислів і озвучує свої гіпотези про різні зовнішні та внутрішні зв'язки, що детермінують і пояснюють поведінку клієнта, яка до цього часу ним не усвідомлювалася [5, с.255].

На думку Ю.Альошиної, основними ознаками інтерпретації є [1]:

1) інший погляд на поведінку клієнта, що базується на раніше були прихованими чи мало усвідомленими;

2) пов’язування різноманітних проявів поведінки та переживань.

 Цілі інтерпретації залежать від того, який матеріал береться для інтерпретування. По-перше, застосування зовнішнього матеріалу, тобто інтерпретація консультантом результатів різних тестів, проективних методик тощо і надання цих інтерпретацій клієнту. Мета такої інтерпретації в тому, що інформування клієнта переважає над усвідомленням ним глибинних зв'язків і смислів. По-друге, використання внутрішнього матеріалу, коли консультант інтерпретує інтрапсихічні дані клієнта –  його слова, думки, почуття, поведінку, які виявлені в процесі консультування. Мета цієї інтерпретації –  поглиблення усвідомлення клієнтом себе та свого внутрішнього світу, спонукання до рефлексії та зміни точок зору на хвилюючі його проблеми, питання тощо [6, с.255].

На думку С.Васьківської, у консультуванні дуже важливо виявити більше, ніж виявляється в поверхневій розповіді клієнта. Зовнішній зміст, звичайно, теж є значущим, проте, – істотне розкриття латентного змісту, прихованого за словами клієнта набуває важливого значення. Для цього викорис­товується інтерпретація розповіді [2]. Інтерпретаційні твердження консультанта, як зазначає Р.Кочюнас, надають визначений зміст очікуванням, почуттям, реакціям клієнта, тому що допомагають встановити причинно-наслідкові зв'язки між фактами та переживан­нями. Зміст розповіді та переживань клієнта трансформується в кон­тексті роз'яснювальної системи, що використовується консультан­том. Таке перетворення допомагає клієнту побачити себе та свої жит­тєві ускладнення у новій перспективі та новому способі життя. А.Адлер зауважував, що, правильне розуміння того, що відбувається передбачає більш адекватне реагування [3].

Сутність запропонованої інтерпретації у великій мірі залежить від теоретичної позиції консультанта. В залежності від теоретичного підходу інтерпретація набуває певних специфічних особливостей. Техніка інтерпретації має такі специфічні особливості [2; 3; 6]:

-       завдання інтерпретації полягає в тому, щоб зробити доступним і зрозумілим для клієнта те, що раніше ним не усвідомлювалося;

-        інтерпретація часто будується на раціональній основі, хоча реакцією на неї може бути будь-яка емоція клієнта;

-       специфіка застосування інтерпретації в психологічному консультуванні залежить від теоретичної орієнтації консультанта та його ставлення до цієї техніки;

-       гуманістичний і екзистенціальний підходи не використовують прямих інтерпретацій, щоб не знімати з клієнта відповідальності за процес консультування, в більшості випадків, використовують цю техніку достатньо рідко, так як вона передбачає пояснення консультантом деяких смислів клієнту;

-       психоаналітичний напрям у консультуванні ставить техніку інтерпретації на перше місце й інтерпретує практично будь-які дії клієнта;

-       в гештальт-терапії сам клієнт спрямовується до того, щоб самому інтерпретувати свою поведінку, і таким чином відповідальність залишається у клієнта;

-       консультант повинен вміти розуміти та «читати» емоційні реакції клієнта після застосування інтерпретації з тією метою, щоб визначити, наскільки вірна його гіпотеза і чи досягла вона мети;  

-       правильно та вчасно зроблена інтерпретація супроводжується інсайтом у клієнта, який може виникнути  прямо в процесі консультативного простору, а може бути «відстрочений» в часі. Це, в свою чергу, вказує на те, що консультант повинен вміти чекати та не квапити події.

Як зазначає С.Васьківська, залежно від контексту і си­туації будь-яка інтерпретація може бути корисною або шкід­ливою. Та коли говорити про професійність, на думку автора, то: цінність інтерпретації визна­чається реакцією клієнта на неї; хороші інтерпретації не бу­вають нейтральними: клієнт має відчувати, що консуль­тант «воює» з його патоген­ними переконаннями на його боці; інтерпретації рідко бувають корисними, якщо не дають клі­єнтові того, що він підсвідомо хоче отримати; інтерпретація буде дієвою тоді, коли консультант зумів довести клієнту, що його пове­дінка, як би там не було, сфор­мувалася так, щоб розв'язу­вати позитивні, розумні за­вдання (наприклад, виразити лояльність до батьків, випра­вити свою поведінку, стати кращим за інших, адаптува­тися до світу, який сприйма­ється як ворожий тощо). Лю­дина повинна дивитися на себе з симпатією, відчувати себе нормальною і хорошою, щоб зуміти простити себе і випра­вити ситуацію [2, с.139].

Ефективність інтерпретації залежить від наступних факторів [3; 6]:

-       своєчасності проведеної інтерпретації, тобто вона повинна бути здійснена не надто рано, щоб клієнт не закрився від консультанта та не проігнорував його слова, і не занадто пізно, коли слова консультанта вже не мають терапевтичної значимості;

-       недоцільність її на початку консультування, так як на цьому етапі головним є встановлення довіри та контакту з клієнтом, а інтерпретація інколи викликає негативну реакцію клієнта;

-       рівня самоповаги й освіченості, а також здатності до рефлексії у самого клієнта, що дозволяє йому бути більш чутливим до інтерпретацій консультанта, обдумуючи та аналізуючи їх;

-       не зловживання, а точне застосування цього прийому дозволяє досягти більш глибокого усвідомлення проблем, у той час як постійне інтерпретування клієнта консультантом може викликати лише негативну реакцію та відторгнення будь-яких, навіть вірних висловлювань консультанта;

-        інтерпретація повинна бути запропонована тільки тоді, коли консультант виявив певну логіку в міркуваннях клієнта та висунув гіпотезу, що пояснює його поведінку, яку тепер прагне перевірити за допомогою інтерпретації;

-        висуваючи інтерпретацію, консультант повинен вказати на конкретну поведінку клієнта, яка відповідає цій інтерпретації;

-       важливо звертати увагу на глибину інтерпретації.

Як зазначає Р.Кочюнас, незважаючи на значення інтерпретації, це не означає, що ними можна зловживати; коли в процесі консультування занадто багато інтерпретацій, клієнт починає захищатися від них і чинить опір консультуванню. Не треба забувати, що консультант, як і будь-яка лю­дина, може помилятися, тобто його інтерпретації бувають неточними або взагалі не дійсними. Тому інтерпретаційні твердження недоречно формулювати авторитарним, категоричним-повчальним тоном. Клієнту легше сприймати інтерпретації, що формулюються як при­пущення, коли йому дозволяється відхиляти їх. Найкраще зміст інте­рпретації починати словами «думаю», «мабуть», «чому б не спробу­вати подивитися так» тощо. Гіпотетичний характер інтерпретацій аж ніяк не зменшує її цінності, якщо вони є конкретними та прийнятними для клієнта [3].

У науковій літературі  виокремлюють п'ять типів інтерпретації [3; 5]:

- встановлення зв'язків між, здавалось би, розрізненими тверджен­нями, проблемами або подіями;

- акцентування яких-небудь особливостей реакцій або почуттів клієнта;

- інтерпретація засобів психологічного захисту, реакцій опору та переносу;

- зв`язок теперішніх подій, ду­мок і переживань із минулим;

- надання клієнту іншої можли­вості розуміння його почуттів, пове­дінки чи проблем.

Практично у всіх перерахованих типах інтерпретацій очевидним є мо­мент пояснення, тобто суть інтерпре­тації  полягає в тому, щоб «не­зрозу­міле зробити зрозумілим». Інтерпрета­ція повинна проводитися з урахуванням стадії консультативного про­цесу. Наприклад, ця техніка неприй­нятна на початку консультування, коли пе­редбачається досягнення довірливих стосунків із клієнтом, але пізніше вона стає дуже корисною для розкриття психодинаміки проблем клієнта [3].

У науковій літературі виокремлюють такі реакції клієнта на інтерпретацію консультанта [3; 4; 6]:

-                     визнання інтерпретації відбувається тоді, коли клієнт погоджується з висунутим консультантом гіпотезою (ця гіпотеза може мати два припущення);

-                      клієнт погодився «зовні» і продовжує «гнути свою лінію», при цьому, велика вірогідність того, що інсайту не сталося. В такому випадку консультанту слід, орієнтуючись на поведінку клієнта, або відмовитися від продовження техніки в цей конкретний момент, або продовжити та розвинути інтерпретацію;

-                      клієнт пережив інсайт або рухається до нього, поки ще не цілком усвідомлюючи те, що почув, але виявляє прагнення зрозуміти. В цьому випадку консультанту слід допомогти клієнту в усвідомленні сенсу сказаного;

-                      індиферентність, тобто зовнішній спокій і байдужість клієнта може мати декілька сторін: інтерпретація консультанта виявилась невірною, і в цьому випадку йому слід проаналізувати помилки; клієнт проявляє опір і інтерпретація консультанта швидше за все вірна. Це дає йому можливість діяти у напрямку розвитку або відмови від інтерпретації в цей момент;  «протест», коли клієнт вороже реагує на інтерпретацію або не погоджується з нею, найчастіше це означає точність зробленої консультантом інтервенції і те, що порушена значуща тема, але інтерпретація була зроблена занадто рано або ще не відбулося інсайту;  «гарячий протест», коли клієнт проявляє явне невдоволення й агресію у відношенні до зробленої консультантом інтерпретації, це означає, що вона виявилася правильною, але не своєчасною.

Висновки та перспективи подальших розвідок. На основі проаналізованого теоретико-методологічного матеріалу, можна ствердно констатувати, що інтерпретація є досить складною технікою в процесі надання психологічної допомоги. Інколи, від її правильності виконання залежить ефективність всієї психоконсультативної взаємодії.

Список літератури

1.    Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование / Ю.Е. Алешина– [2-е изд.]. – М.: Независимая фирма «Класс», 2000. – 208 с.

2.     Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник / С.В.Васьківська. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256с.

3.     Кочюнас Р.Б. Основы психологического консультирования / Кочюнас Р.Б.: [пер. с лит.] – М.: Академический проект, 1999. – 239 с.

4.     Олифирович Н.И.  Индивидуальное психологическое консультирование: Те­ория и практика / Н.И. Олифирович.—Мн.: Тесей, 2005.— 264 с.

5.     Панок В.Г.  Психоконсультативні стратегії діяльності практичного психолога системи освіти: навч.-метод. посібник / В.Г.Панок, Я.В.Чаплак, Д.Д.Романовська; за наук. редакцією В.Г.Панка. – Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. – 232с.

6.     Потапова М.Г. Психологическое консультирование: сборник практических техник, заданий, упражнений / М.Г.Потапова. – Астрахань, 2009. – 302 с.