Павловська Анастасія

Науковий керівник – канд. пед. н., ст. викладач Канарова Ольга Вікторівна

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького, Україна

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТОКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Анотація. В статті розглядаються особливості процесу та розвитку особистості дітей дошкільного віку, а саме вивчення умов розвитку особистості, визначення ролі сім’ї у формуванні дитини, розкриття психологічних особливостей розвитку особистості дитини дошкільного віку.

Ключові слова: дошкільний вік, особистість, сім’я, психічні властивості особистості, розвиток.

Актуальність проблеми полягає в тому, що процес становлення і розвитку особистості дитини дошкільного віку є однією із провідних актуальних тем у вивченні вікової психології, педагогіки. Оскільки саме в цей період розвитку відбувається становлення її, як особистості.

Мета статті полягає у вивченні процесу та розвитку особистості дітей дошкільного віку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної проблеми. Значну увагу дослідженню розвитку особистості дітей дошкільного віку приділяло багато вітчизняних вчених, таких як: Я. Коменський, В. Котирло, О. Кульчицька, О. Леонтьєв, Д. Локка, Г. Песталоцці, Р. Шакуров.

Виклад матеріалу. В умовах розвитку освіти великого значення надається розвитку дошкільної освіти, бо саме в цей період закладаються основи становлення особистості дитини. Дошкільний вік — це сензитивний період для формування особистості дитини, набуття нею першого соціального досвіду, розвитку емоцій, почуттів. В цей вік вона оволодіває загальними знаннями, уміннями, в набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, сприймання, уява, мислення, орієнтація в просторі й часі). Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності та творчості, а особистість — це поняття, вироблене для відображення соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин [1, с. 45].

Дошкільний вік є початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як супідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки. Супідрядність мотивів полягає в тому, що діяльність і поведінка дошкільника не просто існують поряд, а вступають між собою у різні співвідношення. Це виявляється не тільки у факті так званої боротьби мотивів, а й у їх ієрархічній будові, тобто домінуванні одних і підпорядкуванні інших. Конкретний зміст цієї ієрархії, а саме, які мотиви підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку дітей і їх виховання. Вивчення мотивів дітей дошкільного віку дало можливість встановити серед них дві великі групи: особисті та суспільно-значимі. У дітей молодшого і середнього шкільного віку переважають особисті мотиви. Вони найбільш яскраво проявляються в спілкуванні з дорослими. Дитина намагається отримати емоційну оцінку дорослого – схвалення, похвалу, ласку. Необхідність в такій оцінці у дітей настільки велика, що вони часто приписують собі позитивні якості. Урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. З усвідомленням суспільних цінностей діти починають гордитися трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків [2, с. 98].

Самооцінка старших дошкільників стає достатньо стійкою. Засвоєння дитиною норм та правил, уміння співвіднести свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки, тобто такої поведінки, для якої характерні неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній позиції. Підвищенню цілеспрямованості дій сприяє усвідомлення дітьми обов'язковості завдань і вимог, що ставлять дорослі.

Відмінною особливістю дошкільняти є його поведінка. Дитина раннього віку діє не замислюючись, керуючись почуттями і бажаннями, які виникли в даний момент. Ці почуття і бажання викликаються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, попадається йому на очі. Тому його поведінка залежить від зовнішніх обставин [2, с. 101].

У ранньому віці дитина відкриває себе як окрему від усіх інших персону. Починає довільно опановувати своїм тілом, здійснюючи цілеспрямовані рухи і дії: вона повзе, іде, біжить, приймає різноманітні пози; дитина пильно спостерігає все статичні зміни свого тіла і чуттєво переживає м'язові почуття, які виникають при кожному новому русі або завмирання. Прислухаючись до себе внутрішньої, дитина вивчає і себе зовнішньо. Малюк добре засвоює своє ім'я, яке одночасно представляє його індивідуальність іншим і дарує її самій дитині.

Діти з малку розвиваються як істоти соціальні. Джерелом і умовою цього розвитку є суспільне середовище. За допомогою людей, через людей вона весь час взаємодіє з навколишньою дійсністю. Взаємодія дитини із середовищем, передусім із соціальним оточенням, мікросередовищем, засвоєння культури людства відіграють важливу роль у її психічному розвитку, становленні її як особистості [3, с. 61].

Сучасна наука оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами [3, с. 68].

Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості. Саме сім’я з її інтимно-особистими зв’язками, як ніяка суспільна установа, може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній. Сім’я – це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я [4, с. 56].

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку дитини. У неї вже появляється коло елементарних обов’язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, при яких спільні дії поступово заміщуються самостійним виконанням вказівок, дитина вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу. Гра дошкільнят є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоїти діяльність та взаємостосунки дорослих, по-іншому недоступні для дитини [5, с. 32].

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства. В складному комплексі якостей, з яких складається така готовність, можна виділити мотиваційний, розумовий та емоційно-вольовий компоненти [6, с. 34].

Висновки. Період від народження до вступу до школи є віком найбільш стрімкого фізичного і психічного розвитку, початкового формування фізичних і психічних якостей, а особливістю цього періоду є те, що це забезпечує саме загальний розвиток, служить фундаментом придбання подальшому будь-яких спеціальних знань і навиків і засвоєння різних видів діяльності. В цьому віці формуються якості й властивості психіки дітей, які визначають собою поведінку та відношення до всього навколишнього. Основною особливістю дошкільного віку є всебічний розвиток якостей, специфічних, оскільки унікальні умови не повторяться і те, що дошкільник отримує від соціуму і світу в цілому, надолужити надалі виявиться важко чи взагалі неможливо. Провідну роль у психічному розвитку дитячої особистості грає навчання у широкому значенні слова, які є умовою громадського досвіду, накопичувального попередніми поколіннями створеної людством.

Література:

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. – М.: Академ, проект, 2001. – 704 с.

2. Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості /І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. – 1997. – №4. – С. 124-129.

3. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

4. Заброцький М. М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. / М. М. Заброцький – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 112 с.

5. Заброцький М. М. Педагогічна психологія. Курс лекцій. / М. М. Заброцький – К., 2000. – 100 с.

6. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. / И. Ю. Кулагина, В. Н. Колюцкий Учеб. Пособие. – М.: ТЦ “Сфера”, 2004. – 464 с.