Фурман С.С.

Інститут економіки

та прогнозування НАН України

Розвиток нормативно-правових засад підприємницької діяльності у вітчизняній економіці другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

В другій половині XIX століття іноземний капітал ішов в Росію в недостатньому обсязі. Це пояснювалося, переважно, юридичною незабезпеченістю прав іноземних компаній і громадян та значних обмежень у їхній діяльності. Держава намагалася створити сприятливі умови для функціонування іноземного капіталу в Росії. Однак, залучаючи іноземний капітал у країну, уряд у той же час прагнув створити таку законодавчу базу, що не дозволила б іноземному капіталу зайняти провідні позиції в економіці. В останній третині XIX ст. державна політика відносно іноземного підприємництва набуває усе більше диференційований характер. У базових галузях промисловості, що не одержали достатнього розвитку в попередній період і гостро потребували обігового капіталу, іноземним інвесторам надавалися привілеї. Діяльність кожного іноземного товариства регламентувалася спеціальною урядовою постановою. З 1888 року під дозвільну систему реєстрації не підпадали лише ті іноземні компанії, діяльність яких обмежувалася торгівлею імпортними товарами. Одним з найбільш важливих для розвитку підприємництва наслідків реформи 1861 р. стало те, що в ході реалізації заходів, започаткованих нею, принцип свободи промислу нарешті набуває відносно закінчений у юридичному плані вигляд. В 1863 — 1865 рр. приймаються нові торгівельний і промисловий статути загального характеру. Вони визначають право кожного незалежно від звання, стану, статі, віку вільно займатися за власним вибором торгівельною й промисловою діяльністю у всіх її видах та свободу пересування. Завдяки діям уряду з‘явився ряд стимулів, які активізували інвестиційну активність іноземних підприємців у Росії: в 1877 році російський уряд ввів "золоте мито"; Закон від 1 червня 1895 р. поклав початок створенню установ дрібного кредиту; починає розвиватися страхова справа. Вперше докладні умови діяльності для іноземних страхових компаній були вироблені в 1871 році, а для торгово-промислових фірм – у 1886 році. В 1887 р. став стягуватися податок із прибутку всіх кредитних установ та іноземних компаній.

Торгівельно-промислове законодавство в Російській імперії ґрунтувалося на принципах волі, рівноправності й безстановості. Однак існували станові обмеження з рядом пільг як загального, так і часткового характеру, постійний нагляд з боку держави. Однак, поступово відбувається наростання тенденції до лібералізації торгово-промислової діяльності

90-і рр. ХХ ст. були періодом формування прецедентів і фактичного врегулювання діяльності іноземних акціонерних компаній практикою сепаратного акціонерного законодавства, підсумками якої стали “Правила про дозвіл іноземним акціонерним підприємствам провадити операції в Росії й про надання їм права судового захисту в судах імперії” 1898 р. та “Правила про зміну й доповнення діючих постанов про акціонерні компанії». Практика сепаратного законодавства, на яке була зроблена ставка в урегулюванні умов діяльності іноземного підприємництва в Росії, привела до виключення в більшості випадків найбільш незручних для іноземних товариств умов.

Незважаючи на достатньо ліберальне законодавство, існували безліч обмежень як щодо володіння землею іноземцями, так і відносно права займатися зазначеним особам різними промислами (гірським, нафтовим, золотодобуванням тощо). Іноземні компанії не допускалися до дій у місцевості, де іноземцям заборонене придбання нерухомості, навіть за умови сприяння іноземним капіталом розвитку там тієї або іншої галузі промисловості; допущені ж до операцій в інші, крім зазначених, місця іноземні компанії мають певні обмеження своїх дій, як щодо придбання нерухомості, так і щодо складу адміністрації на місцях (російське підданство, християнське віросповідання).

Cтримуючим чинником для появи в широких масштабах нових акціонерних товариств в Росії стало те, що не здійснився перехід від дозвільної системи організації акціонерних товариств до явочної. Аграрне законодавства виглядало архаїчним і вкрай відсталим у порівнянні із законодавством інших промислових держав; царський уряд виявився нездатним сприйняти властивий корпораціям динамізм і послабити правові норми відносно акціонерних товариств; зміни законодавства були несистематичними ї не завжди сприяли економічному розвитку. Часто зміни законодавства були запізнілими, часом непродуманими і викликали небажані наслідки.

Хоча в цілому законодавство сприяло розвитку підприємництва, однак воно включало ряд обмежень, які протидіяли цьому. Законодавчими актами встановлювалися основні гарантії прав іноземних інвесторів на інвестиції та одержувані від них доходи й прибуток; захист прав і інтересів їхньої діяльності ( з деякими обмеженнями). Іноземні інвестори отримували певні пільги. Одним з важливих недоліків законодавства була відсутність системи стимулювання потоків інвестицій в галузі з низькою швидкістю обороту капіталу, які носять стратегічний характер, але є менш привабливими для іноземного, а також для національного капіталу. Ще одним недоліком була відсутність організаційних структур, що регулювали б діяльність іноземних капіталів у вітчизняній економіці.

Безсистемність змін законодавства та його недостатня ефективність пояснюється відсутністю стратегічних ідей розвитку країни. Ідея економічного розвитку через індустріалізацію підпорядковувалась ідеї зовнішньо - та внутрішньополітичної стабілізації з збереженням існуючої соціальної системи. Законодавчі зміни були відображенням інтересів далеко не всіх прошарків суспільства, що не могло не привести до виникнення соціальних проблем.

Оцінюючи ситуацію в цілому, можна констатувати, що внаслідок недосконалості законодавства розвиток вітчизняного підприємництва та приплив іноземних капіталів в економіку Росії залишався на низькому рівні.