Экономические
науки/14. Экономическая
теория
К.е.н. Погорєлова
Я.І.
Рада по вивченню
продуктивних сил України НАН України
Зміст
процесу економічного розвитку
Системність явищ
реального світу в XXI ст. вже не викликає жодних сумнівів.
Правилом сучасного наукового пошуку став розгляд об’єктів та процесів як
систем, тобто у всій сукупності їх складових компонентів, зв’язків та відносин,
в тому числі відносин з зовнішнім середовищем. Відтак це диктує необхідність застосування
системного підходу до встановлення сутності поняття розвитку національної
економіки як відкритої економічної системи, що має здатність так чи інакше
реагувати на сигнали, які подають її окремі складові, і на зовнішні імпульси,
що виходять із: світової економіки, тісно взаємодіючих із досліджуваною системою
неекономічних систем, а саме, – екологічної, демографічної і соціальної.
Відзначимо, що в межах системних
концепцій розрізняють два види динаміки систем: функціонування та власне
розвиток. Під функціонуванням слід розуміти циклічне відтворення постійного
набору функцій системи. Поняття ж розвитку потребує більш детального аналізу.
За загальноприйнятим філософським
трактуванням розвиток це незворотні, спрямовані закономірні зміни матеріальних
та ідеальних об’єктів. В результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкту
(системи), який виступає як зміна складу чи структури (тобто виникнення,
трансформація чи зникнення його елементів чи зв’язків) [1]. Вважаємо, що в
цьому визначенні є положення, які потребують уточнення. По-перше, незворотними
є процеси зміни відкритих систем, і, хоча таких більшість, проте існують і
закриті системи, в яких відбуваються зміни «назад». По-друге, у результаті
розвитку змінюється не лише структура системи, але й її поводження,
функціонування.
Однією з перших значних спроб
дослідити суть економічного розвитку стала праця К. Маркса “Капітал”, за якою
передбачалося відкриття економічного закону руху суспільства. Кілька десятків
років ця спроба залишалася єдиною. Проте здебільшого мета “Капіталу” не була
досягнута: більшість досліджень, які утворювали теорію розвитку носили лінійний
характер, тобто ґрунтувалися на уявленні про односпрямованість і зумовленість
історії, та мали систему обмежень статичного характеру.
Теж саме стосується і теорії
економічного розвитку Й. Шумпетера, в якій «господарський кругообіг» представляв
собою по суті рівноважний стан закритої економіки [2]. Тут і виникає
питання, яким чином переходить із одного рівноважного стану в інший, економіка,
в якій відсутній прибуток, де обсяг виробництва визначається з попереднього
досвіду, а попит та пропозиція рівні. Ці протиріччя так і залишалися б, допоки
дослідники не відійшли від погляду на економіку як на статичну, закриту, рівноважну
систему.
Попри те, що статичні уявлення не дали
можливості збудувати реальну систему гіпотез, вони дозволили зробити перший
крок у дослідженні розвитку економічних систем. На жаль, цей крок на довго
залишався і останнім, оскільки подальший інтерес до проблем закономірностей та
рушійних сил розвитку переключився в основному на проблеми економічного росту,
його темпів та економічних циклів. Здебільшого це і пояснює плутанину в
поняттях теорії економічного розвитку. Найчастіше розвиток економічної системи
ототожнюється з однією з його ліній – прогресом чи його формою – еволюцією
(значно рідше – з революцією), що протікає без стрибків; з економічним ростом;
з структурною перебудовою економічної системи [3, 4, 5]. Тобто в економічній
літературі «розвиток» не ототожнюється з рухом системи в будь-якому напрямі, а
науковці займають позицію, за якою «розвиток в економічному розумінні означає
збільшення обсягів виробництва» чи «зростання результатів діяльності». При
цьому, інші варіанти, зокрема, скорочення обсягів виробництва з одночасною
оптимізацією структури економічної системи, розвитком наче й не вважаються.
Але, по-перше, розвиток може відбуватися у будь-якому напрямі, тобто як прогрес
так і регрес, оскільки це цілком залежить від суб’єктивного вибору шкали
критеріїв. Так, одна й та ж зміна, в залежності від системи цінностей
дослідника і мети дослідження, може бути оцінена як прогрес або регрес системи.
По-друге, в процесі розвитку змінюється не лише структура системи (її елементи
та зв’язки), але і співвідношення між компонентами системи, а також механізм
функціонування економіки. І нарешті, зміна структури економіки є одним із
результатів розвитку, а тому не може виражати його сутність.
Існує наукова позиція, згідно якої розвиток пов’язують
з поняттям цілі [6]. Тобто процес розвитку є процесом знаходження найкоротшого шляху
до чітко окресленої мети. Але, по-перше, економічна система сама по собі не є
цільовою (ціль не може бути задана неживою системою самій собі, але з іншого
боку не може бути задана і будь-чим поза нею). Носіями цілі економічної
системи, її потреб та інтересів є її компоненти, які і ставлять перед нею цілі.
По-друге, наприклад держава, як
компонент економічної системи, навіть якщо ставить цілі, далеко не завжди
намагається здійснити їх. З точки зору вчених це означало би, що економічна
система, яка не досягає (не здійснює) певної цілі, не розвивається, що не
відповідає дійсності, якісні зміни відбуваються у будь-якій системі.
Визначення
розвитку економічної системи як процесу накопичення та реалізації її потенціалу
стало істотним кроком уперед. Але розуміння реалізації потенціалу як зміни
внутрішньої структури, що розширює можливості економічного росту і підвищує
ефективність затрат праці, дещо позбавляє його переваг. По-перше, як вже
зазначалось у процесі розвитку відбувається не лише зміна структури, але і
функціонування економічної системи, по-друге, результатом розвитку (який може
бути не лише прогресивним) може стати не розширення, а звуження можливостей
економічного росту, ефективності праці (але не затрат) і виробництво також може
знизитися.
Таким чином,
узагальнивши існуючі трактування «розвитку» економістами і використовуючи
загальноприйняту філософську інтерпретацію цієї категорії вважаємо, що розвиток
економічної системи це глибока якісна зміна її складу, зв'язків (тобто в цілому
структури) і функціонування. Про саморозвиток економічної системи мова йтиме,
лише коли ці зміни продукуються її компонентами. Коли ж якісні зміни є
результатом впливу зовнішнього середовища, то розвиток економічної системи стає
організовуваним.
Література:
1. Философский энциклопедический словарь. – М.:
ИНФРА-М, 1997. – 576 с.
2. Шумпетер Й. Теория хозяйственного развития. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.
3. Кронрод Я.А.
Очерки социально-экономического развития ХХ века. – М.: Наука, 1992. – 236 с.
4. Маршалл А.
Принципы экономической науки: В 3 т.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993.
6. Петраков Н.Я.,
Ротарь В.И. Фактор неопределенности и управление экономическими системами. – М.:
Наука, 1985. – 191 с.