Професійно-діяльнісна диференціація та інтеграція: еволюція-теорія-право

д.е.н. Юшин С.О.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

ПРОФЕСІЙНО-ДІЯЛЬНІСНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

ТА ІНТЕГРАЦІЯ: ЕВОЛЮЦІЯ-ТЕОРІЯ-ПРАВО

За Біблією, перша людина, Адам, був створений саме як професіонал у певній сфері діяльності – охорона та обробіток раю. Надалі Бог створив Єву для допомоги Адаму. Так виникло перше людське професійне об’єднання, яке було вузько спеціалізоване. Але ж Бог долучив Адама і до професії науковця (давати назву, – класифікацію, – усім живим істотам). Мабуть, Бог, створивши людину за власним образом і подобою, був тайним прихильником теорії універсального характеру людини. І, можливо, якби люди утрималися у раю, вони на певному етапі набули б якості універсальності. Тим більше що Адам і Єва скуштували плодів із дерева пізнання добра і зла, бо воно було привабливе з огляду надання можливості отримання універсального знання у граничному діапазоні. Проте у первісних людей ще не було досвіду інтеграції спеціалізованого досвіду, що і спрямувало їх еволюцію у напрямі пошуку гармонії одиничного та загального.

Господарська еволюція за Біблією розгортається із доместифікації рослин, якою займався Каїн, та, надалі, із доместифікації тварин, якою займався Авель. З точки зору А.Дж.Тойнбі, професійна діяльність Авеля була визнана більш інноваційною, що й пояснює конфлікт між братами. Каїн знищив Авеля. При цьому його нащадок, – Іавал, – став «батьком усіх тих, хто живе у шатрах із стадами», тобто засновником першого професійного об’єднання тваринників. А брат Іувал – усіх, хто грає на музичних інструментах. Крім того, через приклад спасіння Ноя і його сім’ї від потопу Біблія відкрила перед людством шлях загального його спасіння: по-перше, це інтеграція теорії (розуміння принципів проектування і побудови ковчегу) і практики (вміння використовувати певну сукупність матеріальних ресурсів проекту); по друге, збереження біологічного різноманіття (екологізація). Тобто розвиток нашої цивілізації у значній мірі є пошук найдоцільніших форм професійно-діяльнісної спеціалізації та інтеграції.

Розвиток професійно-діяльнісна диференціація та інтеграція відбувся при становленні римського права. Так, у Законах XII таблиць (451—450 рр. до н.е.) була встановлена неподільність та відмежованість майна корпорацій. Також був визначений Договір товариства (соцієтас) – коли двоє чи декілька осіб об’єднувалися для здійснення тої чи іншої дозволеної господарської мети, приймаючи участь у загальній справі майновим внеском, особистою діяльністю чи сполученням майнового внеску із особистими послугами для того, щоб прибутки і збитки від ведення загальної справи розподілялися між усіма товаришами у передбачених договором частинах, або, при відсутності вказівок у договорі, порівну. Основа договору – «бона фідей»: кожен член відносився до загальних справ, як до своїх, і відповідав за конкретну провину. Кожен мав право на позив до інших членів (actio pro socio), який супроводжувався для винуватців безчестям. Договір був заснований на суворо особистому довір’ї і зупинявся, як тільки зникало довір’я або взагалі згода усіх товаришів на продовження загальної справи. Але при відмові одного товариша від заходів товариства, які вже були розпочаті, та були їм кинуті у середині процесу, він не приймав участі у прибутках, а частина збитків усе одно лягали на нього тощо.

А.Сміт визначав розподіл праці як головну причину найбільшого прогресу у розвитку продуктивної сили праці, винаходу усіх машин. Але, на його думку, кожна людина повинна мати право на вільний вибір форми своєї діяльності, бо,

виходячи з місцевих умов, може значно краще, ніж це зробив би замість нього будь-який державний діяч, визначити сферу застосування свого капіталу. А так як капітал – це суспільне явище, то кожен суб’єкт діяльності прагне самостійно знаходити систему взаємодії з іншими суб’єктами (творча складова діяльності).

І за К.Марксом, саме суспільний розподіл праці складає основу товарного виробництва та продуктивної сили праці. Проте він вважає, що розподіл праці нерозривно пов’язаний із її кооперацією. Тобто, що професійна спеціалізація людини може здійснюватися лише за умови симетричного розвитку адекватних інтеграційних механізмів, які у сучасному розумінні професійного об’єднання людей здійснюються у формі кооперації, корпорації, асоціації і т.і. (рисунок 1).

Рис.1. Загальний теоретичний контекст професійно-діяльнісної диференціації (спеціалізації) та інтеграції (об’єднання) людей

Як відомо, Верховна Рада України 18.10.2005 р. прийняла постанову «Про прийняття за основу проекту Закону України про професійні і міжпрофесійні об'єднання в агропродовольчій сфері» (N 2985). Але своєю ж постановою № 209 від 05.10.2006 р. цей проект був знятий з розгляду. Тому виникає питання: чи достатньо вітчизняних правових інструментів для того, щоб такі професійні об’єднання в усіх сферах мали змогу створюватися і нормально функціонувати?

Згідно з нормативним простором України, визначальними координатами професійно-діяльнісної диференціації та інтеграції є класифікатори професій (ДК 003) та видів економічної діяльності (ДК 009). Перший визначає професію як здатність виконувати подібні роботи, які вимагають відповідної кваліфікації, а другий – економічну діяльність як процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів (та інтеграцію цієї діяльності – горизонтальну та вертикальну). Важливим моментом тут є те, що ДК 003 базується на 9-ти рівнях професій за їх складністю (від законодавців до найпростіших професій), а ДК 009 – на 14 класах (від А до Q). Зрозуміло, що будь-яка професія має певне (у різному масштабі) відношення до будь-якого виду економічної діяльності. Інакше кажучи, кількість комбінацій професій та діяльностей у такому випадку сягає значних чисел. Тому питання регулювання кожної комбінації для держави є вкрай складним завданням. Саме це й пояснює вищезгадане зняття проекту Закону України про професійні і міжпрофесійні об'єднання в агропродовольчій сфері». Держава об’єктивно уникає складнощів, які завжди будуть супроводжувати надмірну кількість форм організації. А тим більше що, відповідно до Господарського кодексу України держава, по-перше, регулює макроекономічні процеси, по-друге, обмежено їх регулює і контролює.

Треба відзначити, що чинна Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) визначає формати об’єднань – асоціації, корпорації, громадської організації, кооперативу тощо. Саме через вже легалізовані форми об’єднань у кожному конкретному випадку необхідно визначати для галузевих чи громадських професійних об’єднань особливості їх створення і діяльності. Це досить наочно видно виходячи з інформації, наведеної нижче на рисунку 2.

Рис.2. Нормативна визначеність професійно-діяльнісної диференціації

та інтеграції людей у сучасному правовому просторі України

При вирішенні питань професійно-діяльнісної диференціації та інтеграції людей у сучасному правовому просторі України необхідно враховувати процес її інтеграції у світовий та європейський простір. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Одразу нагадаємо, що у 2006 р. Верховною Радою України була ратифікована Європейська соціальна хартія (ETS № 163), де зазначено, що кожен повинен мати можливість заробляти собі на життя шляхом вільного вибору професій і занять, і що усі робітники та підприємці мають право на свободу об’єднання у національні і міжнародні організації для захисту економічних і соціальних інтересів. Такий підхід загалом збігається із положеннями Конституції України (статті 36 і 43), Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України «Про об’єднання громадян» (рисунок 3). Проте слід враховувати й посилення впливу актів тих міжнародних організацій, членом яких на сьогодні є Україна.

Безумовно, посилення впливу на професійно-діяльнісну диференціацію та інтеграцію людей здійснює Міжнародна організація праці (МОП) з огляду на її акти: Конвенції про права на організацію і об’єднання працівників у сільському господарстві № 11 та про організації сільських працівників та їхню роль в економічному і соціальному розвитку № 141; Рекомендації щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі № 113, щодо ролі кооперативів у економічному та соціальному розвитку країн, що розвиваються № 127, щодо організації сільських працівників та їхньої ролі в економічному і соціальному розвитку № 149, щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі розвитку людських ресурсів № 150. Одночасно варто також враховувати ф міжнародні міжпрофесійні договори, такі як Угода між МОП і Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Угода між Продовольчою та сільськогосподарською організацією Об’єднаних Націй (ФАО) і ВООЗ. Такі міжпрофесійні зв’язки є взірцем для запровадження аналогічних й всередині України, що позитивно вплине й на загальну динаміку професійних об’єднань.

Рис.3. Загальний правовий простір професійно-діяльнісної

диференціації та інтеграції людей в Україні

Важливе місце у процесі формування найбільш доцільних професійних об’єднань в Україні (у т.ч. й у її сільському господарстві) є вивченні передового світового досвіду. Так, за даними В.Д.Нагорного (Сельское хозяйство Канады. Корни успеха. – Москва-Майкоп: ООО «Качество», 2004), розвиток аграрного сектора Канади багато у чому завдячує професійним об’єднанням, які мають цікаву і змістовну еволюцію. Хоча В.Д.Нагорний й застерігає, що, наприклад, глибокий смисл існування Канадського пшеничного управління – це є самий охоронним секрет держави. Тобто вивчаючи іноземний досвід, отриманий лише на основі зовнішніх спостережень, не слід повністю довіряти отриманим у його процесі висновкам. І все ж тенденції еволюції господарських формувань у Канади допомагають зрозуміти напрями змін й у аналогічній вітчизняній сфері.

Перш за все, треба зважити на значний період еволюції кооперативного руху, який розпочався ще у ХІХ столітті. На сьогодні сільськогосподарська кооперація у Канаді має розгалужену диференційовану систему. З одного боку, ми бачимо товарну спеціалізацію професійних асоціацій: агентства з контролю виробництва і торгівлі (свіжими яйцями, м’ясом індички. Інкубаційних яєць та бройлерних курчат). З другого боку – розподіл відповідальності за порушення умов оплати продукції між провінційним урядом, що видає ліцензію дилеру, закупівельниками та переробниками, і особою, яка отримала цю ліцензію. Тут стає зрозумілим, чому саме захисниками корпоративних інтересів виробників свинини та м’яса ВРХ є кооперативні торгівельні управління по районах та провінціях, членами яких є виробники. Що, безперечно, є взірцем для України.

Значну роль у процесі розвитку сільського господарства Канади відіграють кредитні і страхові об’єднання. Так, канадська сільськогосподарська кредитна корпорація володіє землями (2 %), які перейшли у її власність у результаті банкротства фермерів, для збереження і передачі дієздатному фермеру. Досить потужною є приватна система страхування: тільки 8 страхових кооперативів у аграрному секторі охоплює 5,7 млн. чоловік. Їх діяльність також узгоджена із машинними кооперативами, який тільки у Квебеку з 1991 р. було створено 47 (об’єднує більше 1000 ферм). Тобто розвиток галузі там здійснюється системно.

До того ж у останні роки у сільському господарстві Канади спостерігається інтенсивна концентрація масштабів діяльності професійних об’єднань, на що вказує створення Асоціації кооперативів (координація загальнонаціональної, регіональної та провінційної політики і діяльності кооперативів), злиття таких кооперативів як «Альберта Уіт Пул» та «Манітоба Уіт Пул» у один «Агрикор» (34 % у перевалці зерна). При цьому вертикальна і горизонтальна інтеграція близьких за видами діяльності підприємств змінюється на широку інтеграцію багатопрофільних різних компаній. Принципова відміна – це об’єднання майже усіх виробників висхідної сировини однієї провінції у рамках діяльності одного підприємства, дозвіл кооперативам (закон 1999 р.) випускати інвестиційні акції і реалізувати їх серед жителів зони діяльності або на фондовій біржі, надання переваг інтегрованим кооперативам, створених саме первинними виробниками. Іншими словами, розвиток сільського господарства Канади є гармонізованим у контексті професійно-діяльнісної диференціації та інтеграції трудових ресурсів.

Висновки: наведена вище інформація дозволяє стверджувати наступне:

● професійно-діяльнісна диференціація та інтеграція є фундаментальною передумовою розвитку сільського господарства, як висхідного пункту розвитку людства зокрема (фактор аграрної революції), та розвитку цивілізації загалом;

● економічна теорія доводить те, що суспільний розподіл (диференціація) праці дає позитивний виробничий і соціальний ефект тільки тоді, коли він супроводжується прийнятним рівнем суспільної інтеграції (кооперації тощо);

● створення сучасних професійних об’єднань в аграрному секторі України має будуватися на основі адаптованих до її умов міжнародних стандартів (ДК 003, ДК 009 тощо), які містять безліч можливих комбінацій згаданих об’єднань;

● при створенні професійних об’єднань у аграрному секторі України слід враховувати вимоги тих міжнародних організацій, членами якого є або акти яких ратифіковані чинними Законами Україна (МОП, ФАО, ETS № 163 і т.і.);

● важливе місце у процесі створення професійних об’єднань в аграрному секторі України має зайняти вивчення і практичне врахування міжнародного та вітчизняного досвіду організації та підтримки функціонування таких об’єднань.