Экономические науки/ финансовые отношения

Іванової Х.О., Меркулової А. П., к.е.н. доцент Єгоркіна Т.О.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені

Михаїла Туган-Барановського, Україна

Проблеми взаимодії страхових і банківських установ

 

На сучасному етапі розвитку практика взаємодії у фінансовому секторі характеризується інтеграцією надаваних послуг, що прояв­ляється в намаганні фінансових установ запропонувати зручність і корисність для споживачів, замінивши масовість пристосуванням до індивідуалізації вимог і потреб клієнтів.

Актуальність. Ця тема дуже актульностуальна, т.к. фінансові послуги користуються дос­татнім попитом у макроекономічному аспекті. З іншого боку, якщо фінансові установи хочуть вижити у конкурентній боротьбі, вони мають адаптуватись до зовнішніх умов діяльності, постійно оновлю­вати асортимент надаваних послуг.

Мєтою данної статті є доцільний аналіз чинників, які сприяють розповсюдженню практики взаємодії страхового сектору й банківської сфери. Перш за все, для забезпечення ефективного співробітництва страхової компанії та банку необхідно, щоб кожен суб'єкт взаємодії знайшов певну перевагу для себе. Такими суб'єктами виступають: страхова органі­зація, банківська установа, споживач фінансових послуг, уповно­важений орган нагляду.

Аналіз останніх досліджень: у економічній  теорії проблема розвитку взаимодії страхових і банківських установ і перспективи становлення знайшли відображення в роботах учених-економістів, таких як Кетрін Кемпбелл, Л.В. Івіна і В.А. Воронцов, І.Е. Рудакова, С.В. Валдайцев і інших.

Виклад основного матеріалу. Взаємодія надає банківським установам певні переваги. Співробітництво зі страховиком розглядається як спосіб диверси­фікації діяльності та ще одне джерело для отримання прибутку. На початку 90-х років минулого століття у фінансовій сфері більшості країн світу спостерігалась жорстка конкурентна боротьба між фінансо­вими інститутами за ринкові сегменти, що призвело до зменшення рентабельності від банківських операцій і стало поштовхом для пошу­ку нових видів діяльності.

На базі більшості сучасних банків створюються фінансові супер­маркети, де клієнт може отримати всі види фінансових послуг, зокре­ма, страхових. Відтак, банківська установа прагне привабити клієнтів розширенням асортименту надаваних послуг, що може збільшити рівень лояльності споживачів до певного банку [2, с.45].

Організація взаємодії банку і страховика у формі фінансового супермаркету дозволяє значно знизити витрати на утри­мання мережі регіональних представництв і збільшити рентабельність останніх.

Страхова організація також отримує низку переваг. Страховик має диверсифікувати сукупність каналів дистрибуції страхових послуг для зменшення надмірної залежності від одного з них. Взаємодія з банками, як канал розсюдження страхових про­дуктів, може знизити зазначені ризики. Страхова організація отримує можливість з "найменшими витрата­ми зайняти нові сегменти на регіональних ринках, використовуючи існуючу мережу регіональних представництв банківської установи.

Взаємодія страхової компанії та банку мас певні переваги і для клієнта. Споживач отримує зручніший доступ до широкого спектру фі­нансових послуг. Завдяки ефекту зменшення витрат на ведення справи клієнт одержує ті самі страхові послуги, але за меншу ціну. Крім того, спрощуються розрахунки за страхові поліси, адже зазвичай такі страхові продукти пропонуються вже існуючим клієнтам банку, що мають поточний рахунок у ньому. Зв'язок, що існує між споживачем і банком, дозволяє запропонувати першому саме ту фінансову послугу, яка відповідає його вимогам і потребам.

Отже, для клієнта взаємодія страхової компанії та банку передба­чає надання простих і недорогих страхових послуг, комбінованих фінансових послуг, або індивідуальних продуктів, розроблених з огля­ду на його приналежність до того чи іншого сегменту ринку. До того ж споживач має можливість отримати ці фінансові послуги в одній уста­нові, що значно заощаджує його час [3, с.21].

Слід зауважити, що переваги для держави в особі уповнова­женого органу з регулювання фінансових ринків є незначними, адже взаємодія фінансових установ та їхнє об'єднання створюють додаткові ускладнення для нагляду [2, c. 32].

Точкою зіткнення банків і страховиків є страхування майна, що є предметом застави за кредитними договорами, а також супутне страхування або страхування інших ризиків, визначених банком залежно від мети кредиту.

Умовно виділяються три форми співпраці банків і страховиків: ексклюзивна, виняткова і відкрита.

Під ексклюзивною формою розуміють взаємодію банку тільки з одним страховиком, як правило, з аффілірованною компанією, і в більшості випадків форма взаємодії замінює мету страхування заставного майна, тобто мінімізації ризиків, як правило, не відбувається. Фактично ризики перекладаються з однієї кишені в іншу, і це достатньо сумнівне страхування.

При винятковій формі взаємодії банк вибирає 3-4 страхові компанії. При такій формі взаємодії на ринку присутні всього 10-12 страховиків.

Відкрита форма, на жаль, не дуже розвинена. В цьому випадку банк не виставляє обмежувального списку страховиків, не аккредитує страхові компанії і взаємодіє з тими страховиками, на які орієнтуються позичальники. Відкриту форму, як правило, застосовують банки, зацікавлені в мінімізації власних ризиків і ризиків позичальника і розуміючих, що чим прозоріше буде взаємодія банку і страховика, ніж менше прихованих схем, тим більші конкурентні переваги одержить банк на ринку.

Крім названих позитивних моментів, взаємодія страховиків і банків несе й певні ризики, пов'язані, у більшості випадків, з органі­зацією їхнього співробітництва у формі фінансового об'єднання (хол­дингу), а саме ризик:

-зараження, тобто ризик того, що проблеми від дочірньої або асоційованої компанії передадуться головній;

-подвійного врахування капіталу, що є надзвичайно важливим для регулюючих органів, адже таке його врахування для обчислення мінімально необхідного, встановленого державою, призводить до викривлення стану платоспроможності фінансо­вих установ;

- створення непрозорої структури організаційної побудови, що становить додаткові проблеми для органів нагляду за фінансо­вими ринками, ускладнюючи відповідні регулюючі процедури та оцінку реальних небезпек діяльності таких об'єднань;

-виникнення додаткових витрат, пов'язаних з інтеграцією в бан­ківську інформаційну мережу, навчанням персоналу банківської установи основам продажу страхових продуктів тощо;

-конфліктів інтересів, що є результатом необхідності вибору серед декількох варіантів, які не є нейтральними для одного з учасників взаємодії. Конфлікти інтересів можуть виникнути, наприклад, від прийняття на себе банківською установою - ма­теринською компанією - значних кредитних ризиків, які нега­тивно впливають на платоспроможність страховика як дочірнього підприємства. Для подолання таких ризиків необхідно розробити та впровадити чіткий розподіл функцій страховика і банку, а також встановити та наслідувати розроблені етичні норми поведінки, що мають бути закріплені в корпоративному кодексі. Цей ризик може стати результатом вибору кращої послуги для клієнтів банку та страховика, що буде неодноз­начно оцінено споживачами;

-   зниження якості наданих послуг може виникнути через не­достатню контрольованість деяких сфер діяльності фінансової и об'єднання. Бізнес-процес розробки або надання фінансової послуги є надзвичайно чутливим до його складових елементів. Слід завжди пам'ятати, що асортимент фінансових послуг, які можуть бути розроблені та запропоновані клієнтові є обмеже­ним. Гранична межа страхового портфеля визначається не спо­живачем страхових послуг, а саме операційними та профе­сійними можливостями страховика [1, c. 89].

Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) виражає стурбованість з приводу ситуації, що склалася у відносинах між банками і страховими компаніями України. Сьогодні практично в кожному банку акредитовано по 10-15 страховиків, які в боротьбі за клієнта нерідко вдаються до невиправданого зниження страхових тарифів, що, у свою чергу, приводить до зниження якості страхових послуг, що надаються. Нерідко банки зобов'язують своїх клієнтів страхуватися в конкретних аффілірованих страхових організаціях, порушуючи тим самим право позичальника на вільний вибір страховика і створюючи основу для несумлінної конкуренції.

І, нарешті, сама процедура акредитації страхової компанії в банку є непрозорою, обтяженою обов'язковим розміщенням в банку депозитів на певну суму, що створює нерівні умови для страхових компаній з різними обсягами бізнесу.

ЛСОУ вважає, що проблему нав'язування банками страхового супроводу при видачі споживацьких кредитів потрібно вирішувати, внісши певні зміни в законодавство. Зокрема, на думку експертів ЛСОУ, необхідно встановити єдині вимоги для всіх компаній, що страхують кредитні ризики. Невідкладним залишається і питання про ухвалення нової редакції Закону України «Про страхування», в проекті якого передбачено, що всі посередники при реалізації страхових послуг повинні будуть пройти ліцензування і нести відповідну відповідальність.

При этом ЛСОУ отмечает, что регуляторы рынка – Национальный банк Украины и Государственная комиссия по регулированию рынков финансовых услуг Украины – не имеют сегодня действенных способов влияния на сложившуюся ситуацию.

На початку 90-х років минулого століття було проведено дослід­ження з метою виявлення першопричин взаємодії страхових компаній і банківських установ. Ця тенденція виявилася вигідною лише для самих фінансових установ, оскільки є одним із способів диверсифікації їхньої діяльності. Усі споживачі були умовно поділені на оптимістів і песимістів (за їхнім ставленням до співробітництва та інтеграції фінансових установ); споживачі-оптимісти вбачали значні вигоди для себе від такоі взаємодії, що збільшило попит на спільні послуги страховиків і банків. Споживачі-песимісти негативно ставились до еволюції фінансового сектору.

Висновки. З всього вище привединного можна зробити висновок про те, що та чи інша форма взаємодії страхових компаній та банківських установ спостерігається майже на всіх розвинених фінансових ринках. При цьому навіть найбільші песимісти погоджуються, що зазначена тенденція вже є невідворотною.

 

Література:

1.     Фрост С. М. Настольная книга банковского аналитика: деньги, риски и про­фессиональные приемы : пер. с англ.; под науч. ред. М. В. Рудя. - Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2006. - 672 с.

2.     Синки Дж. Финансовый менеджмент в коммерческом банке и в индустрии финансовых услуг : пер. с англ. I Джозеф Синки-мл. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.-1018 с.

3. Сухоруков М. М. Профессия страхового агента.- М.: Анкил, 2005.- С. 30.