Сарбаш Л.Д., Лещенко А.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Підвищення інноваційно-інвестиційної активності спричиняє появу у суб'єктів господарювання нових можливостей і зростання творчого потенціалу. Усвідомлення цього факту виявило гостру необхідність у визначенні спрямованості інноваційної діяльності держави. В якості головної мети державної інноваційної політики було обране створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

До того ж, інновації без капіталовкладеннь не мають сенсу, оскільки нема рації відтворювати застаріле обладнання, що вимагає витрачання значної кількості ресурсів, має низькій рівень технологічності і продуктивності праці.

Враховуючи те, що інвестиції, а точніше інвестиційне забезпечення, є основою економічного розвитку будь-якої держави, зупинимося на цьому питанні докладніше. Для цього проаналізуємо структуру валових капітальних вкладень в Україні за джерелами фінансування у 2008 році (за даними Держкомстату).

Таблиця 1. Структура валових капітальних вкладень в Україні за джерелами фінансування та їх динаміка [2].

Джерела фінансування	Капітальні вкладення, млрд. грн.			% до підсумку
	2006 2007 2008			2006 2007 2008
Власні кошти підприємств та організацій	24,5	31,3	46,7	66	61,4	61,7
Бюджетні кошти (державного і місцевого)	3,1	5,6	11,4	9	10,9	15,1
Кредити банків та інші позики	2,0	4,2	5,7	5	8,2	7,5
Кошти іноземних інвесторів	2,0	2,8	2,7	5	5,5	3,6
Кошти населення на індивідуальне житлове будівництво	1,5	1,8	2,6	4	3,5	3,4
Кошти інвестиційних фондів	0,9	1,1	1,6	3	2,2	2,1
Інші джерела фінансування	3,0	4,2	5,0	8	8,6	6,6
Усього	37,2	51,0	75,7	100	100	100

Як бачимо, дві третини валових капітальних вкладень фінансуються за рахунок власних коштів підприємств. Тенденція цих вкладень з кожним роком веде у бік їх збільшення (у 2006 р. – 66%, 2007 р. – 61,4%, 2008 р. – 61,7%). Що стосується коштів інвестиційних фондів, частка їх фінансування найменша (у 2008 році склала всього лише 2,1%). Так, за даними Держкомстату, обсяг амортизації становив у 2004 році 36,5 млрд. грн., у 2005-му – 39,2 млрд.грн., у 2006-му – 39,8 млрд.грн., у 2007-му – 54,6 млрд.грн., у 2008-му – 78,4 млрд.грн., тобто був більшим за обсяг валових капітальних вкладень [3].

Таким чином, триває так зване прощання основного капіталу. Реальна сума амортизаційних відрахувань, віднесених на витрати виробництва, що надійшли на рахунки підприємств від реалізації продукції, у 2007 році становила набагато меншу величину — 21,6 млрд. грн., а у 2006 – 55,3 млрд.грн. Якби реальні амортизаційні відрахування дорівнювали розрахунковим і весь амортизаційний фонд використовувався лише за своїм економічним призначенням, то за рахунок одного цього джерела загальний обсяг валових капітальних вкладень міг би бути значно більшим [3].

З огляду на це зроблено висновок, що потрібно законодавче закріплення використання амортизаційного фонду тільки за його економічним призначенням.

Другим джерелом інвестицій є прибуток підприємств. Теоретично, в міру науково-технічного прогресу, при зростанні виробництва і підвищенні його рентабельності роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме. За рахунок подолання масової збитковості підприємств можна подвоїти обсяг прибутку (фінансовий результат) і, як наслідок, — віднайти кошти на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів. Українська економіка, як відомо, усе ще лишається малоприбутковою. На жаль, близько 40% підприємств ще не пристосувалися до ринкових умов господарювання й надалі працюють зі збитками [1].

Проаналізуємо інноваційний клімат в Україні. Як переконує кращий зарубіжний досвід, побудова інноваційного суспільства можлива лише в умовах активної державної підтримки, створення довгострокових мотивацій науково-технічної творчості, стимулювання розвитку фундаментальної та корпоративної (заводської) науки.

Таблиця 2. Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості [2].

	2006		2007		2008
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Всього	3018,3	100,0	3059,8	100,0	4534,6	100
дослідження і розробки	270,1	8,9	312,4	10,2	445,3	9,8
придбання нових технологій	149,7	5,0	95,9	3,1	143,5	3,2
придбання основних засобів, пов’язаних із інноваціями	1865,6	61,8	1873,7	61,2	2717,5	59,9
маркетинг, реклама	306,3	10,2	169,0	5,5	297,5	6,6
інші	426,6	14,1	608,8	20,0	930,8	20,5

Дані таблиці 2 свідчать про те, що обсяги інноваційних витрат мають стійку тенденцію до зростання. Не дивлячись на це, із загального обсягу капітальних вкладень, спрямованих на розвиток промисловості України у 2008 році, лише 9,8% пішло на фінансування інноваційних науково-технічних проектів, це всього на 3,2% більщн ніж на маркетинг і рекламу,що не дає можливість кращого функціонування промисловості. На придбання нових технологій, що грає велику роль в інвестиційному процесі, пішло лише 3,2% (це всього на 0,1% більше ніж у попередньому році). Це й не дивно, адже підприємства змушені спрямовувати значні кошти на підтримання застарілої матеріально-технічної бази, ремонт устаткування, фінансування неефективних систем енергозабезпечення, тощо (відповідно до даних таблиці ці витрати коливаються в проміжку 50-60%).

Як бачимо, державний і місцеві бюджети виділяють мінімум коштів на технічне переозброєння виробництва. Центр ваги в прийнятті рішень перемістився до власників капіталу й товаровиробників, які стурбовані виживанням, і як результат, мало уваги приділяють виробничим інвестиціям і нововведенням, цикл яких виходить за межі короткострокових інтересів.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність формування нових підходів до інноваційно-інвестиційної політики й, як слідство, до механізму її реалізації, а також удосконалення форм впливу держави на процеси, що відбуваються в цій сфері.

Література:

1.Кухарська Н.О. Економічне зростання як основа розвитку України // Регіональна економіка. – 2007. - № 2 (с.37-45)

2. Невмержицький В.В. Стан та розвиток ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси України, № 10 (107). – жовтень, 2007.

4. Сайт Держкомстату України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/