Горун П.М.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Кравчук І. П.

Державне регулювання цін на продукцію природних монополій

Природномонопольна організація суб'єктів господарювання в таких галузях, як енергопостачання; постачаним нафти, газу та продуктів їх переробки трубопровідним транспортом; надання користування залізничною інфраструктурою; зв'язку тощо, які за суттю своєї діяльності є природними монополістами, зумовлена передусім чинниками організаційно-технологічного та економічного характеру.

Оскільки природними монополіями є підприємства важливих для економіки України галузей та займають визначальне місце на ринку, тому необхідно проводити ефективну політику державного регулювання цін на їх продукцію. З мікроекономічної точки зору природна монополія – це галузь у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком, а зростання числа фірм викликає ріст середніх витрат. Її існування переважно пов'язують з природою походження благ, які відносять до благ суспільного споживання. Галузі природних монополій є великомасштабними і капіталомісткими, що вимагає значного первісного капіталу для вступу до них нових конкурентів.

Однак конкуренція на зазначених ринках ні технологічно, ні економічно неприйнятна, адже це, як правило, призводить до зростання цін та зменшення послуг. У результаті підвищений ціновий тягар перекладається на інші галузі та населення. Тому держава повинна приділяти особливу увагу регулюванню природномоно-монопольної діяльності. Діючих механізмів державного регулювання суб'єктів природних монополій в Україні залишається недосконалим та неефективним.

Багато аспектів державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій висвітлюються у працях таких науковців, як З.Борисенко, О.Бутиркін, В.Кокорєв, Н.Малахова, В.Студенцов тощо.

Характерними факторами природної монополії є: сітьовий характер організації ринку; високий бар'єр входу на відповідний товарний ринок і виходу з нього; кореляція між обсягом попиту та ефективним розміром підприємства, яка проявляється у зростаючому ефекті масштабу; специфічність матеріальних активів та їх вузька спеціалізація, які спричиняють незворотні втрати і значне зниження їх альтернативної вартості; вкрай низька еластичність попит на продукцію, оскільки вона задовольняє першочергові потреби людей та галузей промисловості, а тому не може бути обмеженою для споживання [4].

Отже, метою нашої статті є подальший пошук ефективних та перспективних напрямів удосконалення державного регулювання цін (тарифів) на продукцію природних монополій.

Державне регулювання природних монополій – новий для України напрям економічної політики. Тому державне регулювання не є поверненням до засад планової економіки — централізованого розподілу державою ресурсів і планування господарської діяльності підприємств. Запровадження державного регулювання в умовах ринкової економіки поєднує стимулювання ефективної діяльності в галузі, контроль за встановленням справедливих цін, захист інтересів споживачів природномонопольних товарів і послуг [7].

Держава повинна забезпечити: недопущення викривлення цін; ефективне використання ресурсів; розробку тарифних схем, що забезпечують встановлення тарифів на рівні оптимальних витрат; гарантію якості послуг; створення стимулів для інноваційної діяльності [6].

Контроль за цінами (тарифами) на ринках природних монополій з боку держави-це той регулюючий механізм, який підпорядковує інтереси виробників і постачальників суспільним потребам та пріоритетам держави.

Світовий досвід показує, що контроль і регулюваня природних монополій можуть здійснювати різні установи. До основних категорій регуляторних органів належать [7]: саморегулювання, органи місцевої влади, парламент, суди, управління та установи центрального уряду, регуляторні комісії. Кожна із перелічених схем має свої переваги та недоліки. Однак це не має великого практичного значення для України, оскільки Законом України "Про природні монополії" [1] передбачено, що регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні мають здійснювати національні комісії регулювання.

В Україні - з метою встановлення меж природномонопольних галузевих структур, обгрунтування включення господарюючих суб'єктів до сфери природних монополій - органами АМК України, відповідно до наданих йому повноважень, складається і ведеться перелік суб'єктів природних монополій.

Дослідження, проведені АМК України, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій З2% усіх монополізованих ринків країни) [4].

Тому щодо здійснення заходів антимонопольного регулювання органи АМК України кожного року виявляють і припиняють значні порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме з боку природних монополій. Згідно з матеріалами звітності АМК України, 41,9% таких порушень припадало на сферу житлово-комунального господарства, 11,5% - на ПЕК, 10,1% - на ринки транспорту, 3,7% - на ринки зв'язку, тощо.

На сьогодні в Україні склалась така ситуація, що природні монополії функціонують як суб'єкти господарювання, які одночасно займаються і потенційно конкурентними (немонопольними) видами діяльності, що, звичайно, не може не впливати на формування цін допоміжних видів діяльності та підрозділів, не належать до основного природномонопольного виробництва (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість у межах монопольної організації, але відповідно до чинного законодавства можуть діяти на конкурентних принципах [3]. Це пов'язано з особливістю вітчизняних природних монополій, насамперед, з тим що зазначена виробнича інфраструктура дісталась у спадок від - командно-адміністративної системи господарювання та залишилась майже незмінною.

В умовах динамічного розвитку НТП ситуація змінюється. Ілюстрацією такої зміни ситуації на ринку є зв'язок загального користування. Поява технології мобільного доступу зумовила протягом останніх років фактичну альтернативу для ВАТ "Укртелеком". Це свідчить, що у визначенні природної монополії неодмінно треба робити поправку на фактор часу, що дозволить уникнути юридичних неточностей в умовах появи будь-яких альтернативних технологій.

У процесі трансформації певна частина підприємств-природних монополістів була приватизована. Однак ще велика кількість суб'єктів природних монополій знаходиться у державній власності. Різні типи поведінки компаній приватної та державної форм власності зумовлені різними типами мотивації. Так, пріоритетною метою керівників приватних компаній є максимізація вартості компаній і прибутку власників. Компанії державної форми власності не виявляють чітко означених пріоритетів у своїй діяльності. Центральні і місцеві органи влади покладають на державні підприємства вирішення соціальних проблем країни чи регіону. Вони змушені всупереч економічним інтересам підприємства надавати товари та послуги за цінами, нижчими за собівартість, утримуватися від скорочення зайвого персоналу, закуповувати товари та послуги тільки від місцевих виробників тощо. Це веде до зниження ефективності діяльності цілих галузей. Крім того, слабкий контроль держави та відсутність належної системи заохочення менеджерів державних компаній сприяє використанню ними свого службового становища для незаконного збагачення за рахунок компанії та споживачів [7].

Певним недоліком державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій є також недосконалість чинної нормативно-правової бази. Деякі законодавчі акти є застарілими і не відповідають вимогам сучасного розвитку економіки країни. Головним недоліком нормативно-правової бази є певна неузгодженість багатьох положень.

По-перше, в жодному законодавчому акті закон «Про природні монополії» і «Положенням про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» не сформульовано визначення витратної бази ціни природних монополій.

По-друге, регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій повинно здійснюватись шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Практично всі ці методи недосконалі або обмежені у застосуванні (виняток становить метод декларування зміни цін).

По-третє, методи регулювання цін, що наводяться в нормативно-законодаачих актах, не систематизовані.

З метою удосконалення державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій необхідно:

1. Провести реструктуризацію суб'єктів природних монополій, яка повинна включити відокремлення немонопольних видів діяльності, які за своєю суттю є конкурентними, від природномонспольних утворень України, що унеможливить включення нехарактерних витрат у базу розрахунку монопольних цін. Крім того, неприпустимо, коли порушуються питання необхідності підвищення тарифів і водночас до цих тарифів закладаються, зокрема, витрати, які не належать до основної послуги. На нашу думку, підвищувати тарифи доцільно повільно, підвищуючи при цьому життєвий рівень населення.

2. У світовій практиці відомі випадки «узурпації» регуляторних повноважень. На нашу думку, така «узурпація» не оминула й вітчизняний орган регулювання — НКРЕ. Такі висновки можна зробити з останніх заяв посадових осіб щодо підвищення цін на електроенергію для населення. Ще одним доказом є заяви з боку НКРЕ на законодавчому рівні скасувати необхідність погодження з Федерацією профспілок України зростання цін на електроенергію та газ для населення [8], ігноруючи при цьому Закон України «Про ціни і ціноу-творення» [9]. Потрібно створити національну комісію регулювання залізничного транспорту з метою розподілу функції регулювання та управління. У сфері житлово-комунального господарства доцільно здійснити перерозподіл функцій між місцевими та центральними органами влади.

3. Запровадити прозоре регулювання (ухвалити відповідні законодавчі та нормативні акти) цін на продукцію природних монополій. Необхідно розробити та прийняти окремий Закон «Про ціни і тарифи на продукцію природних монополій», враховуючи при цьому інтереси підприємств приватної та державної форм власності; внести зміни до статті 9 Закону України «Про природні монополії».

Отже, на сьогодні ключовим елементом реформування і сталого розвитку ринків природних монополій, а також підвищення ефективності їх діяльності в інтересах суспільства є механізм цінового регулювання. Для досягнення цього у процесі цінового регулювання необхідно дотримуватися міжнародно визнаних принципів, які, у свою чергу, забезпечують досягнення таких цілей: економічної ефективності, окупності затрат, фінансової стабільності підприємств, справедливості, універсальності послуг, простоти і зрозумілості.

Список використаної літератури:

1. «Про природні монополії» Закон України від 20 квітня 2000 №1682-ІІІ // Відомості Верховної Ради. — 2000. — №30. — С. 238.

2. «Про ціни і ціноутворення» Закон України від 3 грудня 1990 №507-ХІІ // Відомості Верховної Ради. — 1990. — №52. — С.652.

3. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України: Моногр. — К: Таксон, 2004. — 344 с.

4. Ю. Кравченко. Ринкам природних монополій – ефективне регулювання//Економіка України -2006.-№6.-с 12-19.

5. Н.Б. Малахова. Методи оцінки ефективності суб’єктів природних монополій//Економічна теорія. — 2005. — №2. — С. 96-106.

6. В. Точилін. Напрямки удосконалення державного регулювання цін (тарифів) на продукцію суб’єктів природних монополій//Економіст – 2006.-№9.-с33-35.

7. Посібник з економічного регулювання природних монополї.. — К.: Міжнародний центр перспективних досліджень. — 2005. — 67 с. // www.icps.сот.иа

8. НКРЭ решила покончить со школой коммунизма // www.соттеrsant.иа.