Ключевська М. В.

Буковинська державна фінансова академія

Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

На сьогоднішній день, для ефективної реалізації інноваційної політики, необхідно комплексно підходити до створення і функціонування організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності, в якому втілені всі види регулювання, які здійснює держава – організаційне, економічне, фінансове, нормативно-правове та ін.

Метою даної роботи є пошук шляхів удосконалення механізму державного регулювання інноваційної діяльності в Україні в сучасних умовах.

Актуальність проблеми державного регулювання інноваційного розвитку вимагає до себе підвищеної уваги вітчизняних вчених. Так, даній темі свої праці присвятили такі вчені: М. Гаман, С. Бандура, Т. Заяць, В. Куценко, В. Зінич, Л. Головко та багато інших.

Механізм державного регулювання інноваційної діяльності – система регулювання суспільного виробництва, що охоплює адміністративні структури, організаційно-економічні, соціальні форми, методи і засоби, а також правові норми впливу на інноваційну сферу [1, с. 30].

Даний механізм утворює блоки економічних відносин:

1. Організаційний – включає в себе розвиток інноваційної інфраструктури і інтеграційних процесів, моральне стимулювання авторів нововведень, сприяння модернізації, створення умов для забезпечення пріорітетності інноваційної діяльності і ін.

2. Нормативно-правовий – охорона прав суб’єктів інноваційної діяльності щодо володіння, користування і розпорядження інноваціями, захист їх прав та інтересів, захист промислової та інтелектуальної власності, розвиток договірних відносин.

3. Економічно-фінансовий – спрямований на врегулювання попиту на інновації і їх пропозиції, створення конкурентного середовища в інноваційній сфері і стимулювання підприємництва, стимулювання інвестицій в інноваційні процеси і підвищення їх ефективності, розвиток лізингу і створення сприятливого інноваційного клімату.

Всі, вище перелічені, блоки взаємодіють між собою, доповнюють один одного і нерозривно між собою пов’язані, а в сукупності утворюють єдиний механізм державного регулювання інноваційної діяльності.

Важливою домінантою розвитку інноваційного середовища в Україні є стан його фінансування, який, на жаль, знаходиться на досить низькому рівні. А оскільки саме фінанси супроводжують продукт на всіх стадіях його створення, то стає зрозумілим до чого призводить їх недостатність чи взагалі відсутність.

Фінансування повинно наповнити всі програми інноваційного розвитку грошовими і матеріальними ресурсами. Також у фінансовий обіг повинні залучатись і кредитні ресурси, майнові права і нематеріальні активи, позики, застави і інші види фінансових ресурсів, оскільки чим більше інноваційних капіталовкладень, тим ефективнішою буде інноваційна система.

Вагомим недоліком визначення обсягів і структури видатків на фінансування інноваційної сфери є те, що формування бюджетних видатків в цій галузі базується на пропозиціях міністерств і відомств, а не на незалежних оцінках їх реальних потреб, а це призводить до дисбалансу між потребою у фінансових ресурсах і їх наявністю.

В Україні нормативно-правова база для забезпечення ефективного функціонування економіки є достатньо розвинена. Вона формується, доповнюється, змінюється відповідно до потреб і стратегій розвитку держави в цілому і кожного громадянина зокрема. Тому, можна сказати, що в Україні в цілому сформовані правові засади розвитку інноваційних процесів. Це підтверджується в Постанові Верховної Ради України «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-тнхнічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні» [3, с. 120].

Проте вагомим недоліком українського законодавства є неузгодженість законодавчих актів між собою, їх невідповідність економічній ситуації в країні. Нормативних документів для ефективного функціонування інноваційної сфери в Україні вже достатньо, але слабо працює механізм їх реалізації. Тому для налагодження в нашій державі інноваційної діяльності не потрібно збільшувати кількість законодавчих і нормативно-правових документів при відсутності взаємозв’язку і збалансованості між ними, оскільки це може призвести до ще більшої їх невпорядкованості, а потрібно створювати ефективнеі механізми реалізації вже наявної законодавчої і нормативно-правової бази.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України і вперше вводить поняття ²інноваційна діяльність². Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» ставить питання основи науково-технічної діяльності і забезпечення потреб суспільтва в технологічному розвитку.

Правові, економічні і фінансові основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні регулюються Законами України: «Про інноваційну діяльність», «Про пріорітетні напрямки розвитку науки і техніки», «Про пріорітетні напрями інноваційної діяльності в Україні», також дані закони встановлюють форми стимулювання інноваційної активності державою [3].

В умовах вибору інноваційного шляху розвитку економіки необхідно звертатися до світової практики організації та активізації інноваційної діяльності. Для підвищення ефективності інноваційної діяльності створюються такі структури як технопарки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційні центри – вони регулюються Законами України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Дані структури мають на меті втілення, поширення нових видів продукції, ідей, технологій і методів роботи. Проте створення даних структур в Україні є досить проблематичним, оскільки дозвіл на їх відкриття може видати лише Верховна Рада України.

Інноваційна активність держави призводить до сталого розвитку економіки країни в цілому і покращення життя кожного громадянина зокрема. Спираючись на визначення Комісії ООН, Дейлі Герман дав визначення поняття ²сталий розвиток² - гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес всієї земної цмвілізації, груп держав (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн світу за науково обгрунтованими планами, коли в процесі інноваційного інтенсчивного поступу країн одночасно розв’язується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп наелення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками [2, с. 29].

Отже, інноваційний розвиток України багато в чому залежить від механізму державного регулювання інноваційної діяльності. На сьогоднішній день уже створені засади для успішної реалізації державної інвестиційної політики, проте удосконалення потребують всі три блоки методів державного регулювання інвестиційної діяльності і механізм реалізації нормативно-правової бази. Для цього потрібно адаптувати методи державного регулювання інвестиційної діяльності до сучасних реалій, зменшивши вплив міністерств і відомств. Це усуне зайві витрати, пов’язані із нескоординованістю процесів і прискорить процес впровадження інновацій у виробництво.

Література:

1. Алексеєва К. А. Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності// Економіка та держава – 2008 - № 9 – ст. 30-35.

2. Гусєв В. В. Інноваційна активність підприємств як об’єкт державного регулювання їх сталого розвитку// Інвестиції: практика та досвід – 2008 - № 20 – ст. 29-34.

3. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності: Зб. Законодавчих актів/ Верховна Рада України: Офіц. Вид. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 152 ст.