Экономічні науки /13. Регіональна економіка

 

Асп. Гунько Д.В.

Харківський національний університет будівництва та архітектури, Україна

 СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІНДЕКСУ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ

 

На сьогоднішній день формування критеріїв сучасної ефективної оцінки регіону як розгалуженої економічної системи є актуальним питанням в контексті пошуку нових шляхів розвитку економіки України. З метою формування певного рівня регіональної конкурентоспроможності важливим завданням є розробка та впровадження комплексної системи щодо оцінки наявних та потенційних конкурентних переваг на регіональному рівні.

Пропонується розглянути сукупність індикаторів конкурентоспроможності, які застосовується у світовій практиці. Найпоширенішими індексами регіональної конкурентоспроможності виступають методики, що розроблені американськими та європейськими науковцями.

World Knowledge Competitiveness Index базується на аналізі компоненти інтелектуальної спрямованості конкурентоспроможності регіонів з найвищим рівнем ВВП на душу населення в світі. Структурними елементами даного індексу є компоненти людського капіталу, інтелектуального капіталу, результати діяльності регіональної економіки, фінансового капіталу, а також інтелектуальної стійкості.

Аналогічним індексом у регіональному вимірі є The European Regional Innovation Scoreboard, користувачі якого вважають що оцінка інноваційного потенціалу регіонів є рушійною силою зростання конкурентоспроможності. Індекс складається із трьох основних компонент, а саме: можливості, діяльність фірм, результати. Можливості можуть бути охарактеризовані рівнем розвитку та продуктивного використання людських ресурсів, фінансового сектору та підтримкою з боку держави; діяльність фірм може бути відображена рівнем інвестиційної привабливості, зв`язками на регіональному та міжнародному рівні, а також продуктивністю використання різного роду ресурсів. Така компонента як «Результати» можуть бути охарактеризовані якістю впровадження так званих інноваторів,  також рівнем досягнутих економічних ефектів.

  Науковці із Фінляндії пропонують застосовувати Regional Competitiveness Index, за допомогою якого вони проводять комплексну оцінку конкурентоспроможності 85 регіонів Фінляндії. За цією методикою використовується чотири групи компонентів, а саме: людський капітал, інноваційність, агломерація та доступність.

Також у Європі використовується EU Regional Competitiveness Index, за допомогою якого проводиться оцінка рівня конкурентоспроможності європейських регіонів з використанням інтегрального індексу. До складу цього інтегрального індексу входять три групи факторів – «основні фактори», «фактори ефективності», «інновації».

Основні фактори представляють собою якісний аналіз функціонування інститутів, рівень стабільності ведення бізнесу у регіоні, якість інфраструктури, рівень розвитку охорони здоров`я, а також рівень початкової та середньої освіти. Фактори ефективності можна охарактеризувати рівнем надання вищої освіти, а також освіти протягом життя, рівнем ефективності ринку праці та розміром ринку. Щодо інновацій, то необхідно проаналізувати рівень технологічної готовності, рівень розвитку бізнесу та інноваційної активності.

На європейському просторі також існує методика оцінки конкурентоспроможності, яка має назву The Atlas of Regional Competitiveness (Eurochambers), використання якої передбачає аналіз конкурентних позицій регіонів за кожним із обраних індикаторів. До складу даного індексу входить аналіз за наступними напрямами – економічна діяльність, рівень зайнятості та якість ринку праці, освіта та навчання впродовж життя, якість НДДКР та інновацій, якість телекомунікаційних мереж, рівень розвитку транспортної системи, рівень інтернаціоналізації.

Науковці з Британії пропонують використовувати UK Regional Competitiveness Index, що передбачає оцінку відносної економічної конкурентоспроможності регіонів. У рамках даного індексу застосовується три групи факторів, а саме: вхідні фактори, фактори результатів, фактори наслідків.

До вхідних факторів спеціалісти відносять витрати на НДДКР, рівень економічної активності, рівень   створення нових фірм на 1 тис. жителів, кількість фірм на 1 тис. жителів, рівень середньої освіти, кількість інтелектуально орієнтованих фірм. До факторів результатів науковці відносять ВДВ на душу населення, рівень експорту та імпорту на душу населення, кількість експортоорієнтованих підприємств, рівень продуктивності та рівень зайнятості. До факторів наслідків необхідно віднести рівень доходів та рівень безробіття.

Науковцями із Хорватії пропонується використовувати методику, за якою 135 індикаторів згруповані у 8 підгруп та формують два блоки. Перший блок – «Бізнес-середовище», який складається з показників, що характеризують стан бізнес-інфраструктури, демографічну ситуацію, рівень освіти, інфраструктурне наповнення та функціонування державного сектору. Другий блок – «Бізнес-сектор», що складається з показників, що характеризують активність інвестиційної політики, тенденції розвитку підприємництва, а також економічні результати.

Також можна проаналізувати індекс, який використовується у Сполучених Штатах Америки, а саме: State Competitiveness Index. Метою застосування даного індексу є оцінка довгострокових конкурентних переваг та недоліків американських штатів. Структурними компонентами індексу є якість діяльності уряду та фіскальної політики, якість інфраструктури та технологічного розвитку, рівень використання ринків, рівень безпеки, розвиток людських ресурсів, інкубація бізнесу та якість екологічної політики.

Необхідно сказати, що в рамках американської моделі оцінки конкурентоспроможності регіонів основна увага приділяється інноваційному сектору та крім загального індексу проводиться розрахунок ще й деталізованих показників сектору high-tech. Американські експерти приділяють дві основні мети під час розрахунку індексу конкурентоспроможності – визначення конкурентних переваг окремих регіонів та розрахунок загального показника реальних доходів населення. А рівень доходів, у свою чергу, знаходиться у прямій кореляційній залежності від рівня конкурентоспроможності.

Проаналізувавши цільове спрямування та структурне наповнення індексів оцінки конкурентоспроможності, які застосовуються на європейському просторі та у різних країнах світу, можна зробити висновок, що індекс має складатися з декількох груп факторів за різною цільовою спрямованістю, тобто необхідно аналізувати  всі галузі діяльності, а також якомога повніше враховувати всі фактори впливу.

Необхідно також приймати до уваги той факт, що отриманні результати аналізу не дають можливості прямого зіставлення регіонів різних економічних систем, але можуть стати цінною методичною базою та вказати напрямки формування та структурного наповнення національного індексу оцінки конкурентоспроможності на регіональному рівні.    

 

Література:

1.                 Arthur B. Laffer, Stephen Moore, Jonathan Williams. Rich States, Poor States: ALEC-Laffer State Economic Competitiveness Index. 2 Edition. American Legislative Exchange Council, Washington, D. C., 2009. -164 p.

2.                          Paola Annoni, Kornelia Kozovska. EU Regional Competitiveness

Index RCI 2010 / European Commission, Joint Research Centre, 2010. – 289 p.

3.                          Regional Competitiveness Atlas: economic analysis. Edition 2007,

Brussels. – 52 p.

4.                          Tenth Annual BHI State Competitiveness Report / The Beacon Hill

Institute for Public Policy Research, 2010. – 68 p.