Экономические науки/15. Государственное регулирование экономики

Костьєв О.І.

науковий керівник к.т.н., доцент Рябенко Л.І.

Донбаський державний технічний університет, Україна

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

В статті розглянуто сучасний стан енергетичної безпеки України, а також приведено напрями удосконалення системи її забезпечення.

Вступ. Енергетична безпека є однією з найбільш обговорюваних у наукових і громадських колах проблем України. Причини цього криються в історичному розвитку, технологічних особливостях, геополітичному положенні, зовнішньоекономічних зв'язках держави. Енергетична безпека і енергетична політика безпосередньо впливають на внутрішню економічну ситуацію, зачіпають інтереси не тільки вищого політикуму чи бізнесових кіл, а й кожного жителя України. Прагнення досягти максимально можливого ступеня енергетичної безпеки визначає великою мірою і зовнішньоекономічну політику України.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Методологічні, теоретико-методичні й науково-практичні аспекти енергетичної безпеки України на сьогодні є досить ґрунтовно дослідженими та розробленими, зокрема, такими вченими і фахівцями, як Білорус О.Г., Геєць В.М., Пахомов Ю.М., Пірожков С.І., Недін І.В., Мунтіян В.І., Прейгер Д.К., Сухоруков А.І., Жаліло Я.А., Саприкін В.Л., Степанов В.М., Бараннік В.О. та ін.

Останнім часом здебільшого досліджуються такі аспекти енергетичної безпеки, як різні підходи до проблем паливно-енергетичного комплексу, а також економіко-правові та інституціональні питання. Але, чимало питань забезпечення енергетичної безпеки держави в сучасних умовах як теоретичного, так і прикладного характеру лишаються нерозробленими.

Формулювання цілей. Метою статті є дослідження сучасного стану і напрямів удосконалення системи забезпечення енергетичної безпеки України.

Виклад основного матеріалу. Енергетична безпека України є важливим компонентом національної безпеки, правові основи якої сформульовані у двох основних документах: Концепції національної безпеки України і Законі України «Про основи національної безпеки України». Енергетична безпека – це здатність держави протистояти зовнішнім і внутрішнім шокам, які можуть порушити безперебійність постачання і використання всіх видів енергоносіїв, електричної і теплової енергії [1].

Українська енергетична політика регулюється прагненням держави до зміцнення внутрішньої енергетичної безпеки та скорочення імпорту природного газу. Сьогодні найбільший обсяг енергоресурсів надходить до України з Росії або через територію Росії. З часу здобуття політичної незалежності у 1991 р. Україна досягла певних результатів в напрямі послаблення своєї залежності від імпорту енергоносіїв, в основному завдяки підвищенню енергоефективності. Нині українська енергетична політика в основному сконцентрована на енергетичному виробництві, внаслідок чого саме підвищення енергоефективності набуває пріоритетного значення. Однак внутрішні ціни на енергоносії були зазвичай нижчими за міжнародні, що обмежує інвестиції в інфраструктуру і можливості зростання її ефективності. Крім того, уряд відіграє провідну роль у володінні та регулюванні енергетичними активами, це зумовлює низьку конкуренцію і, отже, знижує ефективність виробництва.

Рівень енергетичної безпеки України в останні роки суттєво знизився, про що свідчить, зокрема оцінка рівня енергетичної безпеки, проведена РНБО України [2]. На початок 2004 року рівень енергетичної безпеки України характеризувався, як прийнятний. На кінець 2009 року рівень енергетичної безпеки було оцінено, як загрозливий. Незважаючи на це, Україна, проводить достатньо активну політику у сфері енергетичної безпеки. Серед основних складових активної політики України у сфері енергетичної безпеки є: прийняття закону про енергетичну стратегію України; проведення реформи внутрішнього енергетичного ринку країни; захист об'єктів та інфраструктури української енергетики від можливого втручання ззовні; активізація співпраці з пріоритетними партнерами-постачальниками енергетичних ресурсів для України (Туркменістан, Іран, Азербайджан, Туреччина, Грузія); перехід в українській політиці від реакції на загрози до вироблення конструктивних проектів щодо їх запобігання [3].

Енергетична безпека України служить важливим чинником її зовнішньоекономічної політики, адже історично склалося так, що на території України розміщено велику кількість енергогенеруючих потужностей і енергомістких підприємств. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України є основою розвитку її економіки, постачаючи всі види палива, електричної і теплової енергії споживачам не тільки в Україні, а й за кордон.

За роки незалежного розвитку відбулися зміни в ПЕК, які стосувалися реформування власності й реструктуризації підприємств, переходу на світові ціни, зміни обсягів виробництва продукції.

Так у вугільній промисловості відбулася переорієнтація виробників і переробників вугілля на внутрішній ринок [1]. Вугілля – єдиний викопний енергетичний ресурс, яким Україна забезпечена з надлишком. За річними оцінками, вугілля Україні вистачить на 100-200 років. Але основна маса запасів вугілля в Донбасі залягає глибше 600 м. Це вимагає великих додаткових затрат на обладнання шахт, а також енергії на роботу підйомних установок. Неконкурентоспроможність вітчизняного вугілля на зовнішньому ринку пояснюється його високою собівартістю, а також і не високою якістю.

Нафтова промисловість України (включає видобуток, транспортування і переробку нафти), на відміну від вугільної, дуже мало забезпечена ресурсами. Ресурси нафти в Україні оцінюються у 850 млн. т. [4]. Сучасна економіка України забезпечує свої потреби у нафті за рахунок власного видобутку лише на 10-12 % [1].

Найбільшим нафтовидобувним підприємством України є ВАТ «Укрнафта», створене у 1994 р. Воно забезпечує більше 90 % загального видобутку нафти і 40 % газового конденсату [1].

Найбільш загострена ситуація з енергетичною безпекою в газовій сфері України. До газової промисловості України належать видобуток і переробка газу, його транспортування і зберігання.

Суттєво поліпшити стан енергетичної безпеки держави здатне збільшення видобутку власного газу. В цьому плані перспективним вважається Чорноморській шельф України, прогнозовані ресурси якого складають 1,5–2,3 млрд. тонн. На сьогодні ступінь його освоєння близько 3 %, а добовий видобуток не перевищує 2 млн. куб. м. Для збільшення видобутку газу до 20 млрд. куб. м. у найближчі 10 років потрібно не менше 25 млрд. дол. [5].

Енергетичною стратегію України на період до 2030 р. передбачено забезпечення населення газом власного видобутку. Це завдання покладено на НАК «Нафтогаз України». Підприємства НАК «Нафтогаз України» експлуатують 233 газових, нафтових, газоконденсатних і нафтогазоконденсатних родовищ. Значна їх частка перебуває в завершальній стадії розроблення і характеризується складними геологічними і технологічними умовами експлуатації. Тому газодобувальники змушені здійснювати пошук і розвідування нових покладів на більш глибоких горизонтах як старих, так і нових родовищ, а це в свою чергу, потребує залучення значних фінансових та матеріальних ресурсів [6].

Для України, окрім суто економічних, ресурсних і організаційно-економічних чинників енергетичної безпеки, завжди важливим був і залишається геополітичний – енергетичний ринок країни, який перебуває під значним впливом активних його учасників, які й формують його стан, конфігурацію й напрями розвитку.

Два основних учасники українського енергетичного ринку це: РАТ «Газпром», бо Україна є одним із найбільших споживачів енергоресурсів Росії та державою-транзитером російських енергоносіїв, та Європейський Союз, який досі не став ключовим гравцем на українському енергетичному ринку, хоча Україна є учасником низки ініціатив ЄС у сфері енергетики [7].

Одним з основних напрямів політики Росії на ринку енергоресурсів України є злиття (поглинання) «Газпромом» НАК «Нафтогаз» (відповідно з Енергетичною стратегією Росії до 2030 року). Ситуація з НАК «Нафтогаз» вже довгий час залишається невизначеною. Останнім часом, у рамках перегляду контрактної ціни на російський газ для України, питання злиття (поглинання) є вельми актуальним саме для російської сторони. Зниження ціни на газ для України російське керівництво ставить у пряму залежність від вирішення питання про контроль над українською ГТС «Газпромом», хоча за українськими законами така процедура заборонена і українська влада постійно спростовує й заперечує можливість поглинання російським «Газпромом» українського «Нафтогазу».

Висновки. Враховуючи складне соціально-економічне й геополітичне становище, до першочергових і невідкладних завдань забезпечення енергобезпеки України слід віднести такі:

1. вирішення нагальної проблеми ціноутворення на імпортований газ та транспортний тариф;

2. нарощування темпів власного виробництва паливно-енергетичних ресурсів;

3. вирішення у стратегічній перспективі складної проблеми диверсифікації джерел зовнішнього постачання паливно-енергетичних ресурсів (перш за все нафти та природного газу);

4. зменшення споживання газу до 45-48 млрд м куб. до 2020-2030 рр. за рахунок використання альтернативних ресурсів та модернізації галузей, що споживають природний газ.

5. суттєве підвищення ефективності управління в електроенергетичному секторі, ключовим аспектом якого має стати створення нетарифних стимулів для підвищення енергоефективності;

6. скорочення частки енергоємних технологічних процесів і виробництв, широке залучення потенціалу альтернативних/відновлювальних джерел енергії;

7. поетапне залучення у національну економіку високоефективних технологій (обладнання) для виробництва, транспортування, розподілення і споживання енергоресурсів.

Цілеспрямована і послідовна робота України в вищеназваних напрямках забезпечить її нове позиціонування у світі, дозволить реально посісти помітне місце у світовому та європейському контексті, а також дасть можливість активно впливати на процеси пов'язані не тільки зі своєю, а й зі світовою енергетичною безпекою.

Література:

1. Корчун В.С. Енергетична безпека України як складник зовнішньоекономічної політики держави // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2010. – №3. – С.58-63.

2. Оцінка рівня енергетичної безпеки [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.rainbow.gov.ua/files/2009/energy_4.pdf

3. Тодоров І.Я., Комлякова Ю.Ю. Енергетична безпека України // Історичні і політологічні дослідження. – 2011. – №1-2 (47-48). – С. 316-320.

4. Сабадаш В.В. Енергетична безпека України: конфліктність геополітичного вибору // Механізм регулювання економіки. – 2011. – №2. – С.52-59.

5. За даними офіційного сайту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/uk/index/

6. Дарнопих Г.Ю. Сучасні проблеми енергетичної безпеки України // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. – 2011. – №4. – С.46-55.

7. За даними офіційного сайту Державного комітету статистики України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/