К. Приходченко¹, В. Приходченко², О. Приходченко²

1 – Донецькій національний технічний університет

2 – Донецький медичний університет

Концепція виховуючого середовища в працях В. О. Сухомлинського

Провідна роль у вихованні моральних якостей всебічно розвиненої особистості вбачається потужним прогресом сучасного та майбутнього суспільства. Моральне виховання тісно пов'язане з естетичним. Люди, особливо молодь, яка виховується у відповідності з внутрішніми їх потребами, непомітно, природно й просто, засвоює практику чесних вчинків раніше, аніж починає розуміти зміст поняття «чесність». В такій системі будь-яка моральна настанова позбувається навмисності, а тому починає виступати в формі усвідомлення особистої практики моральної поведінки. При цьому, в даному процесі одночасно діють дві підсистеми свідомості: моральна та естетична. Особливою мірою це стосується молоді, вік якої є однаково сенситивним для засвоєння моральних і естетичних надбань народу. В. Сухомлинський трактував виховну діяльність як творчий процес, що має на меті розвиток форм та методів для вільної експресії навчаючих. Він мав своє бачення ролі середовища, у якому формується особистість зростаючої людини. Проблема виховання розглядається В. О. Сухомлинським у навчально-виховній роботі, яка націлена на формування високих моральних та етичних якостей. Центральний стрижень, без якого немислима гармонійна, всебічно розвинена особистість - це людяність. Саме до цього стрижня прив'язуємо все, що отримується молодою людиною в житті взагалі, в школі, в позакласній роботі. «Без етичної чистоти втрачає сенс все – освіта, духовне багатство, трудова майстерність, фізична досконалість» [1, С. 39]. В. О. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що домінантою моральності є ідея етичного боргу: людини перед людиною, суспільством, Вітчизною, батьком і матір'ю, перед своїми дітьми і дітей перед батьками; окремої особи перед колективом і перед вищими етичними принципами.

Виходячи з концепції вирішальної ролі виховуючого середовища в моральному розвитку молоді, В. Сухомлинський зазначав: «Моральна свобода – велике людське багатство, але це багатство стає благом, якщо людина усвідомить себе як частинку колективу, суспільства, народу» [2, С. 44]. Пріоритет в своїй педагогічній системі Сухомлинський приділяв моральному та етичному вихованню, яке базується на відчутті справедливості: «Справедливість – це основа довіри дитини до вихователя» [2, С. 52]. При цьому основним методом вважав слово, але не повчальне або пригнічуюче, а доброзичливе. Він створив цілу теорію слова і його дії на свідомість та поведінку дитини. Слово, на думку Василя Олександровича, має бути змістовним, мати глибокий сенс, емоційне насичення, повинно бути звернено до конкретного навчаючого правдивістю, воно здатне зробити людину щасливою і нещасною.

Таким чином, виховуюче середовище, яке оточує зростаючу людину, допоможе: визначити мотиви морального вчинку; виробити вміння співпереживати, співчувати іншій людині; сформувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій; діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням. Усе це сприяє поступовому формуванню у молоді уміння до самостійного позитивного вибору. Педагог наполягав на необхідності виховувати у молоді моральних якостей через прищеплення працелюбності, почуття обов'язку, відповідальності, порядності, поваги до інших, гідності як довіри до зростаючої людини, визнання її унікальності та права на власний вибір стратегій поведінки. Вивчаючи спадщину В. О. Сухомлинського, замислюючись над витоками його педагогічної творчості, визначаємо, що рушійною силою його діяльності була любов до зростаючої людини.

Література

1. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1978. – 263 с.

2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К., 1976. – Т. 2. – 655 с.