Педагогічні науки /6 Соціальна педагогіка

К.п.н., доцент Харченко Л.П.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Культура ділового спілкування

Ділове спілкування в наші дні проникає в усі сфери суспільного життя. Компетентність у галузі ділового спілкування безпосередньо пов'язана з успіхом або невдачею в кожній галузі науки, мистецтва, виробництва, освіти. Ділове спілкування включено в будь-яку спільну продуктивну діяльність людей і служить засобом підвищення якості цієї діяльності. Від рівня володіння партнерами ділового спілкування етичними нормами залежить вміння безконфліктно і продуктивно вирішувати будь-які проблеми, що виникають у всіх організаціях.

Проблеми сутності та змісту ролі етики ділового спілкування в життя людського суспільства знайшли своє відображення у працях сучасних вчених: Р. Ботавіної, К. Браіма, В. Здоровенко, Е. Каменської, В. Лавриненко, З. Смелкової, Е. Соловйова, В. Шейнова та ін.

Культура ділового спілкування – це система норм, принципів і правил спілкування, а також технологія їх виконання, вироблені людським співтовариством з метою оптимізації ефективності комунікативної взаємодії. Культура ділового спілкування припускає знання, розуміння і дотримання таких норм міжособистісного спілкування, які:

· відповідають гуманістичному підходу до інтересів, прав і свобод особистості;

· прийняті в цьому співтоваристві як „керівництво до дії”;

· не суперечать поглядам і переконанням самої особистості;

· припускають її готовність і уміння дотримуватися цих норм.

Культура ділового спілкування забезпечується сукупною дією багатьох чинників: моральних, психологічних, соціокультурних, „технологічних”. Найбільш тісним чином рівень культури ділового спілкування пов’язаний з моральними установками, цінностями, комунікативними ідеалами і стереотипами – з тим, що складає поняття моральної культури. Моральна культура того або іншого суспільства в цілому або окремих осіб проявляється в певному рівні їх моральної свідомості; специфіці моральних стосунків з оточенням; особливостях поведінки і спілкування.

Основні ознаки моральної культури особи в діловому спілкуванні – це: шанобливе ставлення до партнера, стриманість, ввічливість, дбайливе поводження із словом, яке може глибоко ранити людину; ясність цілей спілкування, готовність зрозуміти, оцінити і прийняти судження співрозмовника; постійне самовдосконалення, підготовка себе до спілкування; дотримання принципу толерантності, що породжує взаємну довіру і допомагає попереджати і долати конфліктні ситуації.

Очевидно, що ці ознаки не виникають самі по собі. З одного боку, вони вимагають наполегливої роботи над собою, з іншого боку, це те, в чому людина може надати допомогу іншому.

Чим вище рівень моральної культури особистості, тим вище культура ділового спілкування, і навпаки: низький рівень моральної культури – моральна „протокультура” породжує дефекти спілкування, що хворобливо позначаються на самопочутті особистості і атмосфері в колективі. Для їх попередження або подолання потрібне знання основних „дефектних” рівнів ділового спілкування.

1. Моральний вакуум – людина або не знає необхідних норм ділового спілкування і принципів поведінки (етична і психологічна „докультура”), або потрапляє в ситуацію, коли її знання втрачають сенс і не „працюють” в нових умовах.

Перший варіант – явище украй рідкісне, людей на рівні повного морального вакууму практично не буває: адже навіть дитина в принципі знає, „що таке добре і що таке погано”. Моральний вакуум другого типу виникає при зіткненні людини з ситуацією, практично їй незнайомою – з „іншими” моральними нормами і принципами. Це – ситуація майже фантастична, але вона може бути і реальною (синдром маргінальної). Основний шлях подолання морального вакууму – етична просвіта – навчання і виховання.

2. Відсутність моральної ініціативи – людина займає очікувальну позицію, чекає від іншого турботи і уваги і тільки потім відповідає на них. Цей стан настороженого очікування і морального торгу за принципом „ти – мені, я – тобі”. Так, багато молодих людей, що вважають наше суспільство аморальним і бездуховним, стверджують, що в таких умовах самому бути моральним неможливо, та і не треба („собі дорожче”). Це типовий приклад відсутності моральної ініціативи: нехай спочатку інші стануть моральними, а вже потім і я.

3. Моральний камуфляж – прагнення справити гарне враження, замаскувати відсутність справжньої моральної культури. Форми прояву морального камуфляжу можуть бути різними, але, як правило, вони завжди супроводжуються моральною демагогією, просторікуваннями з приводу падіння устоїв, закликами до дотримання норм культури.

На жаль, моральний камуфляж особливо характерний для старшого покоління. При цьому на тлі прагнення читати мораль і бурчати з приводу моральності молоді робиться виключення для себе: власні вади або не бачаться, або виправдовуються.

4. Моральний анахронізм – людина керується віджилими нормами спілкування, що не відповідають очікуванням оточення і вимогам сучасної моралі.

Анахронізмом виглядає сьогодні, наприклад, авторитарний стиль керівництва, нав’язування власної точки зору, нетерпимість до думки іншого. Анахронізм в спілкуванні вимагає одноманітності думок і поведінки, накладає заборону на ті або інші – особливо незвичні – форми поведінки і спілкування, прийняті, наприклад, в молодіжному середовищі.

5. Моральна регресія – спрощення і опрощення устоїв, втрата досягнутого рівня в спілкуванні, що супроводжуються неповагою до традицій, зневагою до досвіду і заслужених авторитетів.

Цей дефектний рівень часто зустрічається серед молодих людей. Моральна регресія виражається в небажанні давати оцінку власним вчинкам, підмічати, що вони зачіпають інтереси інших людей. В той же час для моральної регресії характерні раціоналізм і прагматизм, жорсткість, іноді – „випереджаюча агресивність”.

6. Моральна глухота – відсутність орієнтації на іншого, невміння і небажання чути його. Це своєрідна форма прояву „глухоти до оклику” (К. Ясперс), але не первинної, егоїстичної, а виниклої як результат втрати (через життєві обставини) раніше властивих особі моральних якостей.

Моральна глухота може бути супутником спілкування як в інтимному житті, так і в соціумі. Молода людина, обдурена і віддана улюбленою дівчиною, починає цинічно мстити усій жіночій статі, насолоджуючись переживаннями своїх „жертв” і не випробовуючи до них ніякої жалості. Лікар, який звик до страждань хворих, втрачає здатність до співчуття, стає байдужим. Чиновник-бюрократ сприймає скарги літньої людини як каприз маразматика, не бажаючи вникнути в суть справи тощо.

7. Моральний примітивізм – неприкрита угода з власною совістю в ім’я особистого інтересу, прояв егоїзму в діловому спілкуванні.

Моральний примітивізм в чомусь сполучається з моральним камуфляжем. Тут також є присутніми виправдання власних недоліків, чванливість, чванливість минулими заслугами, відстоювання прав на власну винятковість і привілеї.

8. Моральна нетерпимість характерна для авторитарного одновимірного мислення, що визнає єдину („свою”) істину і правоту. Супроводжується підозрілістю, ворожим відношенням до інакомислення: політичного, ідеологічного, культурного, релігійного. Нетерпимість украй непродуктивна: ворожість заважає почути іншого, навіть коли він пропонує щось раціональне і корисне.

Розглянуті вище дефектні рівні є прояв антикультури в діловому спілкуванні. Більше того, вони виступають основою антиспілкування, оскільки перешкоджають комунікації, роблять її неможливою.

9. Бар’єр мови – подвійний бар’єр: це одночасно бар’єр „розповіді” і бар’єр „слухання”. Перший проявляється в мовній безкультурності: недостатній запас слів; невиразна, монотонна мова; дефекти дикції; відразливий (зрозумілий, амбітний) тон; відсутність почуття гумору; незнання мовного етикету. Другий бар’єр вірно було б назвати „бар’єром неслухання”, тому що перешкодою до спілкування тут виступає саме невміння слухати і чути іншого.

Невміння слухати проявляється в тому, що, слухаючи співрозмовника, людина: поспішає спростувати його, не вникаючи в зміст його промови і мотивів; не уміє стримати бажання висловити власну думку; перебиває співрозмовника, не чекаючи закінчення аргументації; відволікається на несуттєве, зовнішнє, упускаючи суть мови; вважає, що його знань вистачає, щоб відстоювати свою позицію; заздалегідь налаштовується на незгоду з опонентом.

Морально-психологічні бар’єри ділового спілкування не є даністю, яку не можна змінити або знищити. Співробітники організації, що мають недостатній рівень культури спілкування, що стикаються з бар’єрами шляхом самоосвіти і самовиховання можуть усунути ці бар’єри в діловому і міжособистісному спілкуванні.

Цілі, яких хочуть досягти з ділового спілкування, не суперечать цінностям спілкування, моральні цілі супроводжують гуманістичні цінності, аморальні цілі пов'язані із запереченням цих цінностей. Моральний вибір цінностей ділового спілкування передбачає наявність у партнерів ділового спілкування відповідних моральних цінностей та володіння такими моральні нормами, які не суперечать цьому вибору.

Література

1. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування : навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. / В. Я. Зусін. – К. : Центр навч. літ-ри, 2005. – 224 с.

2. Персикова Т. Н. Межкультурная коммуникация и корпоративная культура / Т. Н. Персикова. – М. : Академия, 2002. – 371 с.