Филологические науки/ Язык, речь, речевая коммуникация
Олексієвець
Л.С.
керівника з підлеглими
Поняття культура визначається
звичайно як сукупність досягнень суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва
і в інших галузях духовного життя; вміння використовувати ці досягнення для
підкорення сил природи, для зростання виробництва, для вирішення назрілих
завдань суспільного розвитку.
Культура управління – це сукупність вимог,
які ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, а також вимог до
особистих якостей людей, які здійснюють управління, - вимог, зумовлених нормами і принципами моралі, етики й
естетики, права, принципами організації й техніки управління[1, с.138].
Ці моральні принципи мають пряме відношення
до регулювання стосунків у сфері управління: між працівниками в колективі
(зокрема між керівниками і підлеглими), між працівниками установ, організацій,
підприємств і громадянами ( у тих випадках, коли правові норми не настільки
детальні, щоб служити мірилом поведінки).
Культура управління – це складний і
багатогранний комплекс проблем, що стоять перед адміністративно – управлінським
апаратом. Зокрема культура управління органічно включає в себе і уважне,
зацікавлене ставлення до потреб і турбот працівників, оперативний розгляд їх
звертань і прохань. Атмосфера
доброзичливості, поваги до людини повинна панувати у кожній нашій справі.
Етичні норми – це, образно кажучи,
своєрідні моральні амортизатори, які допомагають створювати як у суспільстві, так і в кожному трудовому колективі товариську атмосферу,
взаєморозуміння і взаємну повагу.
Першою етичною вимогою у стосунках
керівника і підлеглих є вимога поваги і доброзичливості: досвідчений керівник уміє створити в
колективі відповідний мікроклімат, потрібний тон спілкування. Проте створювати
спокійну, доброзичливу атмосферу має не лише керівник, а й увесь колектив, у
якому всі розмовляють спокійно, коректно, ввічливо, неголосно. У наш час дехто
з керівників вважає, що висока культура мови необхідна політикам і дипломатам,
а на виробництві потрібна швидше сила голосу, ніж сила слова. Це про таких горе
- керівників говорив В.Русанівський: ”Мова на всіх етапах виконання будь - якої
роботи відіграє роль регулятора. І якщо керівник не володіє досконало мовою, не
вміє переконати інших у тому, у що вірить сам, то вже це одне може позначитися
і на строках, і на якості виконання завдань…”
У спілкуванні керівника з підлеглими не
менш важливим є дотримання етичних вимог, які передбачають:
-
увічливість, привітність і доброзичливість,
шанобливе ставлення до співрозмовника, виявлення зацікавленості темою розмови;
-
уміння відчувати співрозмовника, ураховувати його
настрій, стежити за реакцією на висловлене, за потреби використовувати такі
мовні звороти: як Вам відомо, що…; зверніть, будь ласка, увагу, що… та
ін.;
-
делікатність, уникнення недоречних запитань;
-
вчасне реагування на запитання співрозмовника,
спонукання до спілкування за допомогою таких мовних виразів: я Вас уважно
слухаю; говоріть, будь ласка; мені приємно це чути;
-
делікатність, уникнення недоречних запитань;
-
правильне обирання теми, логічну побудову тексту,
дотримання мовних норм;
-
уникнення багатослівності, надуживання термінами,
професіоналізмами, цитуванням, іншомовними словами, абстрактними поняттями;
-
логічність, смислову точність;
-
укладання природних, узвичаєних словосполучень;
вдалий порядок слів у реченнях;
-
різноманітність мовних засобів, багатство лексики
в активному словнику людини ( за підрахунками науковців, у повсякденному
спілкуванні людина послуговується 2 - 3 –ма тисячами найуживаніших слів;
активний словник освіченої людини ( слова, які людина використовує, а не просто
знає) – це 10 – 12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української
мови” в 11 –ти томах містить понад 136 тисяч слів);
-
самобутність, нешаблонність в оцінках,
порівняннях, у побудові висловлювань[ 6, с.29].
Краще для колективу, коли в ньому панує
атмосфера взаємоповаги, доброзичливості і довіри, бо, як свідчать соціологи, в
ображеного працівника, члена колективу, продуктивність праці знижується на 50
%. Як бачимо, грубощі надто “дорого
коштують” як окремій людині, так і державі.
Цілком слушною є думка про те, що
критикувати когось публічно не варто, краще вказати на помилки підлеглого
наодинці, догана перед усім колективом виноситься у крайніх випадках (підставою
є значні порушення дисципліни) і повинна бути мотивована надзвичайно ґрунтовно
і переконливо. Розумний керівник краще
похвалить привселюдно когось за добре виконану роботу, але при цьому слід
зважати і на таку людську ваду як заздрість. Тому керівник будь – якого
структурного підрозділу повинен бути ще й психологом.
Керівника відзначають такі риси, як принциповість,
діловитість, оперативність. Бути принциповим – значить уміти активно
відстоювати свою точку зору, базуючись на твердій переконаності. Бути діловим –
значить більше уваги приділяти простим, але живим, з життя взятим і життям
перевіреним фактам; поменше пишних фраз – побільше простої, буденної справи;
поменше політичної тріскотні, загальних розмов і абстрактних лозунгів, побільше
ділового, вмілого практичного досвіду ( тобто уміння приймати рішення і
домагатися виконання їх). Бути оперативним – значить своєчасно, швидко реагувати
на події, правильно поводитись у колективі при розв’язанні найскладніших
завдань, бути обізнаним з життям і справами колективу[4,с.198].
Досвідчений керівник уміє створити у
колективі потрібний тон спілкування – як у прямому, так і в переносному
значенні цього слова. У прямому – це значить, що в колективі звикають
розмовляти спокійно, коректно, ввічливо ( на жаль, у деяких колективах
настільки звикають до крику, лайок, грубих зауважень, що ця образлива манера
спілкуватися уже не викликає протесту). У переносному – це значить, що в
колективі панує атмосфера
доброзичливості і взаємоповаги.
Спілкування між членами колективу установи
чи організації повинна будуватися на принципах лаконізму. А лаконічність
повинна бути пов’язана з конкретністю, тому що конкретність є своєрідною
сконцентрованістю інформації. Усе це слід враховувати як у спілкуванні між
працівниками, так і в розмовах з відвідувачами.
Окремо слід наголосити про форми звертання
в колективі. Існує єдиний ввічливий
офіційний спосіб звертання – на ім’я та по батькові у кличному відмінку: Іване
Миколайовичу, Маріє Петрівно. В офіційних ситуаціях найчастіше
звертаються на прізвище з додаванням
слів: пан, пані, добродій, громадянин, колега, товариш: пані Мельник, пане Вокальчук, товаришу
Антончук. Прізвище без цих слів звучить фамільярно або нешанобливо.
Зайва фамільярність, як і перебільшена
казенна офіційність – однаково погане свідчення про характер стосунків у
колективі. Ділова культура складається
з дуже багатьох компонентів: тут і професійна майстерність, і широка ерудиція,
і вміння працювати з людьми, швидко приймати обґрунтоване рішення, оформити
документ, і вміння поводитися, і знання традицій і т.ін.
“Бізнес – це уміння спілкуватися з
людьми”, “єдиний спосіб налаштувати людей на енергійну діяльність – це
спілкування з ними”- ось думка справжніх керівників та підприємців. З цього
погляду сучасна людина має володіти наукою ділових стосунків, уміти їх
встановлювати і цивілізовано підтримувати, долаючи протиріччя, вирішуючи
конфлікти, беручи на себе в разі потреби роль посередника, повинна вміти
скерувати власну діяльність на користь інших людей , а так само своєї справи
[ 2,
с.188].
Уміння успішно проводити ділові
переговори, грамотно і правильно складати діловий документ сьогодні стало
невід’ємною частиною професійної культури, професійної компетенції сучасного
керівника всіх рівнів.
Не секрет, що не завжди на належному рівні
ведуться ділові переговори, виступи перед співробітниками. І, на жаль, частково
огріхи припадають на невдало підібрані й сказані слова. Наприклад, доповідачі у
своїх виступах часто вживають російські
слова в українському варіанті або ж навпаки, тобто калькують їх. Насичують свою
мову просторіччям, територіальними діалектами, нехтують вимовою, а іноді й роблять це навмисне, мовляв, для
“кращого ефекту”, але досягається зворотній.[ 5,с.142].
Відомий польський спеціаліст у галузі організації управління С.Ковалевський
писав: ”Попередньою умовою доручення завдання і взагалі будь –яких контактів керівників
і підлеглих є точна мова”. Він мав на увазі такі конкретні правила: кожне
доручення, завдання, справа тим краще зрозумілі, чим коротше вони викладені;
слід завжди, де лише можливо, без втрат для змісту користуватися
загальноприйнятими і зрозумілими
словами.
У діловій комунікації при використанні
вербальних і невербальних засобів максимального успіху досягає той, хто
користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні
важливо пам’ятати про енергетику, що її створює людське мовлення, його
експресивність, тональна варіативність.
Література:
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики /Ф.С.Бацевич. –К.: ВЦ
“Академія”, 2004.
2. ЗагніткоА.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і
непрофесійне спілкування /А.П.Загнітко, І.Г. Данилюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”,
2004.
3. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова / М.Г.Зубков. – Х.: Торсінг,
2004.
4. Коваль А.П. культура ділового мовлення / А.П.Коваль. – К.: Вища школа,
1977.
5. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення / Л.М.Паламар,
Г.М.Кацавець.- К.: Либідь, 1997.
6. Пивоваров В.М., Савченко Л.Г., Калачник Ю.І. Ділова українська мова/
В.М. Пивоваров, Л.Г.Савченко,
Ю.І.Калачник. – Х.: “Право”,2008.