Івкова К. А.

Севастопольський міський гуманітарний університет

МОТИВИ ЛІРИКИ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА ТА ШАНДОРА ПЕТЕФІ

Василь Симоненко і Шандор Петефі мали трагічно схожі долі – обидва поети померли рано: Василь Симоненко – у 28 років, Шандор Петефі – у 26; обидва були селянського походження, дитинство обох митців було позначено бідністю й нестатками.

Василь Симоненко – знакова постать другої половини минулого століття – і то не тільки в розрізі мистецькому, літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія перейнята громадянським пафосом.

Життя і діяльність Шандора Петефі (1823—1848), великого угорського поета XIX століття, органічно пов'язані з визвольною боротьбою, яку вів угорський народ проти феодально-кріпосницького гніту та Австрійської імперії. Ім'я Шандора Петефі ввійшло не тільки в історію угорської класичної літератури, але й в історію національно-визвольної боротьби угорського народу. Поет був одним із керівників і активних учасників угорської революції 1848—1849 років.

Досліджували творчість Шандора Петефі та Василя Симоненка І.Дзюба І.Драч, Д.Ійєш, М.Ільницький, С.Крижанівський, Б. Кун, Б.Олійник, Є.Парнов, О.Пахльовська, О.Росіянов, М.Сом, Л.Тарнашинська А.Ткаченко. Об'єктом дослідження найчастіше ставали характерні риси поетики письменників. Водночас попри пильну увагу та постійний інтерес науковців до постатей цих митців засвідчуємо відсутність дослідження з теми, винесеної у назву кваліфікаційної роботи.

Мета даного дослідження – виявити й проаналізувати основні мотиви поетичної творчості В. Симоненка та Ш.Петефі.

Об’єктом дослідження стали поетичні збірки В.Симоненка "Вибрані твори" та Ш.Петефі "Вибране".

Предмет дослідження – система мотивів лірики Василя Симоненка та Шандора Петефі.

Мотивна організація лірики Василя Симоненка та Шандора Петефі зумовлена тогочасною епохою, патріотичним піднесенням митців, а також ідейно-естетичними пошуками письменника.

У поезіях Василя Симоненка переважають мотиви значення поета в житті суспільства, любові до рідної землі, кохання та світової гармонії, вітаїзму.

Одним з провідних мотивів лірики як Василя Симоненка, так і Шандора Петефі є мотив значення творчості поета. Митці дуже вимогливо ставилися до своєї творчості. Поети рано усвідомили власне призначення, осягнувши всю відповідальність за свою художню спадщину. Саме це і стало поштовхом для роздумів над проблемами існування митця і мистецтва в українській та угорській літературі та культурі, адже творчість є своєрідною передачею іскри душі своїм читачам.

Василь Симоненко прагнув збагнути процес становлення митця, роль художньо-поетичного слова в житті суспільства. Автор ніколи не жалкував за прожитим, не нарікав на долю: "Я хочу буть несамовитим, // Я хочу в полум'ї згоріть, // Щоб не жаліти за прожитим, // Димком на світі не чадіть" [14, с. 187].

Шандор Петефі вважав своїм основним призначенням розповідати співвітчизникам правду. Найбільше митець хотів бути для своєї нації "вогником", який побачать скрізь і зреагують: "Я – маленький вогник у ночі моєї батьківщини, але я – вогник, і хай при світлі його нація може прочитати в книзі долі тільки одне слово, проте слово це – Надія" [13, с. 373]. Автор мріяв бути "вогником" для своїх співгромадян, прагнув нести світло в серця нації, намагався силою свого слова спонукати до дії, саме ці пориви знайшли своє відображення в ліриці митця. Цим прагненням творчість Шандора Петефі суголосна творчості Василя Симоненка, адже український митець також ставив собі за мету поезією пробудити власний народ, вказати йому правильний шлях.

Шандора Петефі та Василя Симоненка можна вважати поетами-кордоцентристами. Поети сприймали оточуючий світ серцем. Шандор Петефі дивився у майбутнє з тривогою: "Душу вывороти, лира! // ...До последних замираний // Звуков сдерживай раскат – // И в горах времен, пожалуй, // Твой аккорд, как гул обвала ,//В будущности повторят" [13, с. 402].

Так пронизливо міг говорити лише поет, котрий сприймає світ серцем. Петефі був переконаний в тому, що "акорд" його "ліри" не зникне безслідно, а буде сприйнятий і продовжений нащадками.

Інтимний, душевний для будь-якого митця процес становлення Василь Симоненко змальовує через контраст з природою в поезії "Тиша і грім". Це захоплююче дійство бентежить, бо мистецтво – прекрасне. З перших рядків ми відчуваємо песимістичність буденності життя: "І здавалось – життя задрімало, завмерло, // Заблукало в безмежжі неміряних нив" [14, с. 137].

Але сталося прозріння: "Грім ударив мені в груди, Грім з ясного неба. // І убив у серці тишу, Розпанахав спокій — // Я стою і вітром дишу на землі широкій!" [14, с. 138].

Таке життя і стало поштовхом до творчого самоусвідомлення, адже грім – це Муза, яка допомагає зрозуміти всю радість і трагізм свого покликання: "Сам я сонний ходив землею, // Але ти, як весняний грім, // Стала совістю і душею, // І щасливим нещастям моїм". [14, с. 138].

Та передчуває поет і нелегку долю своєї музи, і посмертну славу. Ці думки знайшли відображення у сонеті "Поет", в якому автор проголошує безсмертя художньо-поетичного слова і митця, який його творить:"Я жив не раз, хоч не в одній оправі, // Вмирав не раз, і знову воскресав, // Серцями людськими, мов каменем кресав, // Втопивши біль у віковій заграві" [14, с. 18].

Одним з провідних мотивів поезії Василя Симоненка та Шандора Петефі є мотив кохання та світової гармонії.

Мотив кохання у творчості Василя Симоненка реалізується через образ коханої, в якому поєднуються риси жінки, музи та України. У ліричних віршах митця відчутний вплив російських символістів, зокрема, Олександра Блока, який так само ототожнював кохану з музою, а в деяких віршах поєднував образ коханої з образом Росії. Поезія Блока формувалася під впливом поета і філософа-містика В. Соловйова. Ідейним стрижнем його вчення була мрія про царство теократії, яке виникає з сучасного світу, що є уособленням зла, але врятованого в майбутньому музою, дружиною, коханою, в образі якої зосереджено добро, гармонія світу, краса. Ця соловйовська тема є центральною в ранній поезії Блока. Лірична героїня творів поета стала символом найвищого уособлення гармонії, краси, жіночності. Рання поезія Олександра Блока справила сильне враження на молодого Василя Симоненка, який прагнув бути послідовником російського поета, про що він сам сказав у одній з поетичних замальовок: "То для мене зовсім не морока, // Що цвіте у віршах синь та синь. // Я – гібрид Єсеніна і Блока, // І Сосюри незаконний син" [14, с. 10].

У творах Василя Симоненка так само, як і в творах Олександра Блока, кохання є ірреальним, і стрижнем його є честь, відданість, совість. Ліричний герой побоюється образити кохану, адже вона є чистою, непорочною: "Я і в думці обняти тебе не посмію, // А не те, щоб рукою торкнутися смів. // Я люблю тебе просто – отак, без надії, // Без тужливих зітхань і без клятвенних слів. // Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, // Захмеліть, одуріти від твого тепла. // Я кохаю тебе. Мені більше не треба, // Адже й так ти мені стільки щастя дала" [14, с. 34].

У вірші Василя Симоненка бачимо чіткий перегук з віршем Блока "Русь", але російський символіст ототожнює Вітчизну з коханою, до якої побоюється доторкнутися: "Ты и во сне необычайна. // Твоей одежды не коснусь. // Дремлю — и за дремотой тайна, // И в тайне — ты почиешь, Русь" [1, с. 122].

Натомість Василь Симоненко у вірші "Я і в думці обняти тебе не посмію" все ж таки говорить лише про кохану дівчину, але ці два вірші об'єднує мотив недоторканності, недосяжності та чистоти коханої.

Мотив кохання у творчості Шандора Петефі реалізується через образ коханої. Кохана для ліричного героя є "маяком", завдяки якому оточуючий світ стає кращим: "Удушлив зной, блуждают в небе тучи, // Растут заботы, жизнь мою тесня. // Как темен был бы мир, мой светлый ангел, // Когда б не полюбила ты меня" [13, с. 373].

Ліричний герой поезії Петефі – це людина палко закохана, й, водночас, поставлена в межову ситуацію, ситуацію вибору, тобто екзистенційну. Ліричний герой Шандора Петефі має вибирати між коханням і свободою для свого народу. Він обирає друге, хоча дуже тяжко переживає розлуку з коханою: "Рыдай, рыдай! О, если б ливень слез // Хоть каплю облегчения принес!

[13, с. 393].

Такі вірші мають автобіографічне підґрунтя і присвячені дружині митця – Юлії. Свого часу поету прийшлось робити вибір, і він обрав Батьківщину. Петефі став солдатом для того, щоб не лише словом, але й справою боронити власний народ. Однак, бажання бути щасливим, мати родину не залишали митця, і він на відстані від коханої створює щемливі вірші про вічну любов: "Люблю я, милая! // Как я люблю тебя! // Люблю твой тонкий стан. // Люблю твои глаза. // И голос твой люблю, // И волосы люблю, // И алость этих щек, // И мягкость этих рук" [14, с. 394].

Шандор Петефі і Василь Симоненко, незважаючи на важке й коротке життя, сповідували філософію вітаїзму, любили життя, любили свій народ і дивилися на навколишній світ оптимістично: з вірою у перемогу, з вірою у власну мрію – вільну країну.

Вітаїзм (віталізм) (від лат. vitalis – життєвий) – стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Головна ознака – відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму – вчення Ф.Ніцше про "діонісійське" (темне, інстинктивне) начало культури. Проте в українській літературі вітаїзм також стверджував життєвість, незнищенність нації.

Відкритість життю Василя Симоненка, по-юнацькому максималістська, романтична, визначила й наснаженість його поетичного вітаїстично піднесеного слова: "Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! // Здрастуй, свіжосте нив! // Я воскрес, щоб із вами жити // Під шаленством весняних злив" [14,с.190].

Поет нагадує про швидкоплинність життя: "Більше тебе не буде", і закликає спішити жити та кохати. Симоненко прагне довести своїм сучасникам, що на землі немає однакових людей, що людина є індивідуальністю. Вірш "Ти знаєш, що ти – людина" є своєрідним гімном цінності життя кожної людини. Людина для поета – це цілий світ: "На світі безліч таких, як я, // але я, їй-богу, один // ...Ми – це не безліч стандартних "я", // А безліч всесвітів різних" [14, с.233].

Тему цінності життя і неповторності кожної людини Василь Симоненко продовжує у вірші "Я". Митець сприймає світ гармонійно, позитивно: "Люди – прекрасні. Земля – мов казка" [14, с. 263].

Характерним для всієї творчості Шандора Петефі також є мотив вітаїзму. Це підтверджує вірш "Я говорю, что победит мадьяр", що був написаний автором за декілька днів до загибелі. Митець завжди вірив, що угорський народ переможе, зможе подолати всі негаразди й буде мати гідне життя. "Я говорю, что победит мадьяр" — у цих словах однойменного віршу виражена воля автора до перемоги і переконаність в її досягненні. Ця переконаність є яскравим прикладом філософії вітаїзму, тому що поет не збирається коритися долі, він постійно діє, постійно бореться за краще життя власного народу, Батьківщини, за своє право жити на вільній землі. У віршах автора не було настроїв смутку й розчарування, він мріяв дожити до того дня, коли Угорщина буде вільною: "Нет, должен я дожить до дня того, — // Мой меч и лира бились за него!"[13с. 389]. Шандор Петефі був убитий в 1848 році в битві під Шегешваром. Він загинув в липні — в останній місяць угорської революції.

Дослідивши поетичну творчість поетів, ми дійшли висновку, що в ліриці Василя Симоненка та Шандора Петефі можна виділити три групи мотивів: мотив кохання та світової гармонії, мотив любові до рідної землі, мотив вітаїзму, утвердження цінності кожного життя, мотив призначення поета та його місце в житті суспільства.

Мотив кохання та світової гармонії є одним із основних мотивів поетичної творчості обох митців. Ліричний герой поезій Василя Симоненка вважає любов найвищим дарунком долі, який потрібно берегти, сприймає свою кохану крізь призму чистоти, непорочності. Переважна більшість віршів Василя Симоненка та Шандора Петефі є автобіографічними, присвяченими дружинам.

Василя Симоненка та Шандора Петефі можна вважати поетами-вітаїстами. Василь Симоненко любив життя в усіх його проявах, був оптимістом, незважаючи на нелегку долю і страшну хворобу. Ліричний герой поетичної спадщини Василя Симоненка – це людина на складних перехрестях історії, поставлена у нелюдські умови буття, але яка бореться проти морального занепаду, бездуховності і деградації нації. Це людина, яка, перш за все, любить життя і за нього бореться – в цьому і полягає мотив вітаїзму.

Одержані результати дослідження відкривають нові перспективи для подальшого вивчення феномену Василя Симоненка та Шандора Петефі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Блок А. А. Стихотворения и поэмы / А. А. Блок. – М.: Эксмо, 2007. – 566с.

2. Бондаренко А. Витязь молодої української літератури / А. Бондаренко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №9. – С. 31.

3. Бурко О. Твори, що вчать оптимізму / О. Бурко // Дивослово. – 2003. – №2. – С. 67-70.

4. Віват Г. "Я ж не люблю її з надмірної любові" (мотиви любові до України та її народу в українській поезії) / Г. Віват // Дивослово. – 2003. – №12. – С. 20-22.

5. Гаспаров Б. М. Литературные лейтмотивы. Очерки русской литературы XХ века / Б. М. Гаспаров. – М.: Наука, 1994. – 304 с.

6. Гидаш А. Шандор Петефі / А. Гидаш. – М.: Художня література, 1949. – 218 с.

7. Гушкович А. А. Поэтический театр Петефи / А. А. Гушкович. – М.: Наука, 1970. – 298 с.

8. Дністровський А. "Шістдесятники" – дев'ятдесятники? Тяглість, розриви, конфронтація? / А. Дністровський // Українська мова та література. – 2005. – №15. – С. 24.

9.Жаботинський П. Василь Симоненко – з козацького роду / П.Жаботинський // Літературна Україна. – 2005. – №29 – С. 7.

10. Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. / В.М.Жирмунский. – Ленинград: Наука, 1977. – 405 с.

11. Жулинський М. Г. Із забуття в безсмертя / М. Г. Жулинський. – К.: Дніпро, 1990. – С. 397 – 401

12. Ійєш Д. Шандор Петефі / Д. Ійєш. – М.: Радуга, 1984. – 465 с.

13 . Петефи Ш. Избранное / Ш. Петефи. – М.: Художественная литература, 1958. – 560 с.

14. Симоненко В. А. Вибрані твори / В. А. Симоненко. – К.: Смолоскип, 2010. – 852 с.