Філософія/ 4.Філософія культури

Д.ф.н., професор Морозова Л.П.

Вінницький національний аграрний університет

Культура як механізм самоорганізації суспільства.

Культура більш чітко реагує на суспільні колізії, ніж економічні і соціальні структури. Культурна криза найчастіше проявляється в порушенні абсолютного панування єдиної інтегральної системи цінностей, зміні культурно-ціннісних установок, У періоди могутніх і глибинних соціальних потрясінь, таких, які переживає наша країна сьогодні, відбуваються значні зрушення, порушується традиційна культурна стратифікація, значно виростає культурна мобільність, що приводить до плюралізму ціннісних систем.

Разом із тим, у громадянському контексті культура по не як часткова сфера суспільного життя, а як суспіль загалом, з точки зору розвитку людини як суб'єкта діяльно розкриття властивостей та обдарувань людини. Культур уособлює загальну творчу діяльність у предметах для людини Вона є втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей, постає як опредметнена сутність людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку людини. Вона є вираженням досягнутого рівня громадянського суспільства.

Людинотворчу сутність культури підкреслювали І. Кант та Г. Гегель. В їхніх працях ідея взаємоєднання людини та культури отримала найбільш фундаментальне обґрунтування.

У західній філософії досить розповсюджені погляди, згідно з якими культура - це перш за все духовні прояви, певна ірраціональна сила, що панує над людьми, для якої характерні спонтанність, мутаційність, непередбачуваність змін. Як основа духовної культури розглядаються цінності (Г. Ріккерт, В. Віндельбандт, М. Вебер), стійкі структури мови та мислення (структуралізм), різного роду символічні форми (Е. Касірер, К. Юнг), первинні ідеї різного типу (О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін)'.

Значний вплив на розуміння культури як універсального механізму самоорганізації людського життя у свій час мали ідеї польського філософа та соціолога Я. Щепанського. Культуру він розглядав як матеріальні та духовні продукти людської діяльності, цінності та визначені форми поведінки, що об'єктивовані і визнані у всяких спільностях, передаються іншим спільностям і поколінням. Тобто, в культуру, на думку Я. Щепанського, входять не лише продукти діяльності, але и системи цінностей, на основі яких відбувається відбір того, що стає потім частиною досягнень людства. У культурі важливе не лише те, що вироблено, створено, але й те, що сприйняте іншими, що може бути передане іншим, нащадкам. Автор розрізняє культуру суспільства й особистості як Діалектично пов'язані між собою. Культурне життя особистості та суспільства динамічно функціонуюча система, що охоплює різні компоненти та пов'язана з суспільним життям конкретними механізмами зберігання, засвоєння та нарощення культурних цінностей.

Дійсно, творцем культури є людина. Поза суспільством і людиною культура (як і суспільство) не могла виникнути й існувати, розвиватися. Можна сказати, що культура охоплює поряд із іншими складовими і творчі сили суспільства. Це свідчить про те, наскільки людство опанувало стихійні сили природи та розвитку суспільства, наскільки дається простір для розвитку внутрішнього світу людини. При цьому кожне покоління, кожна окрема людина, щоб діяти активно й ефективно, мають вирішувати завдання щодо взаємодії з культурою. По-перше, необхідно оволодівати вже досягнутим рівнем культурного розвитку суспільства, об'єктивними умовами, в межах яких протікає життя та діяльність. При цьому необхідно перетворити культурні цінності суспільства на особисте надбання. Але людина повністю може реалізувати себе як культурна істота лише в разі, коли вона здатна зробити свій внесок у процес постійного безперервного розвитку культури.

Людина - не лише елемент природно-історичного процесу об'єкт впливу та сил, що становлять зміст цих процесів але й суб'єкт діяльності і творчості, зумовлених рівнем розвитку культури та, зокрема, наявними цінностями. У самих феноменах діяльності і творчості можна виділити їх «технологічний» бік пов'язаний із вибором цілей і засобів здійснення діяльності й аксіологічний аспект, пов'язаний із вибором і створенням життєвих смислів. Системотворчу основу культури становлять не засоби, що використовуються для досягнення мети, а життєвий смисл, який реалізується за допомогою певних засобів. У кожному акті та результаті людської діяльності і творчості поряд з іншими наявний і культурний аспект як специфічна сфера самоствердження людини у світі.

Культурне життя індивіда та суспільства - динамічна система, що розвивається. Динаміка культурних цінностей на рівні особи здійснюється у двох найважливіших напрямах - шляхом засвоєння та розповсюдження, використання наявних культурних досягнень і традицій, і шляхом створення на цій основі нових цінностей.

Суспільство відкриває простір для засвоєння культурного надбання та досягнень кожною людиною, стимулює створення культурних цінностей особистістю, надає можливість переводити їх у «власність» людських спільнот.

Культура як горизонт універсальних якостей є орієнтиром особистої та суспільної поведінки, ставленням до світу, до людей, до самого себе.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що рівень розвитку культури залежить від рівня знань і постає детермінантою інновацій та інноваційних стратегій у суспільстві.

Водночас іншою важливою проблемою духовно-культурного життя сучасної України є проникнення й адаптація на національному ґрунті системи цінностей західної цивілізації Ця проблема має два аспекти: створення умов для органічного засвоєння нових прогресивних ідей суспільною свідомістю та вироблення стійкого імунітету проти антикультури. Отже, для взаємодії культури та суспільства за умов перехідного періоду характерні різновекторність і багатоплановість, за яких виникає фрагментарність культурного простору, його нестійкість, неврівноваженість, що призводить до зменшення впливу культури на духовний, творчий розвиток особи в суспільстві.

Література:

1. Андрущенко В. Філософія освіти в сучасній Україні: стан та перспективи розвитку // Вища освіта України. – 2004. - №7. С64-81

2. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996. – 220с.

3. Губерський Л. В. Культура, ідеологія, особистість. – К.,2002. – 198с.

4. Ильенков Е. Ф.Философия и культура. - М.,1991 – 362с.