В останні десятиріччя відмічають ріст дисбіотичних захворювань кишечника. Зміни екологічного стану довкілля, нераціональне харчування, перенесені гострі кишкові інфекції, хронічні захворювання та дисфункція шлунково-кишкового тракту, широке застосування антибіотиків, зниження імунологічної реактивності організму можуть бути причинами порушень рівноваги між представниками резидентної мікрофлори і виникнення дисбактеріозу кишечника. За останні 20-30 років зросла кількість різних патологічних станів, в основі яких є порушення нормального мікробіоценозу організму людини. За суттєвих відхилень складу нормофлори організму необхідним є її корекція за допомогою введення препаратів на основі мікробних культур - пробіотиків. Проте залишаються недостатньо вивченими механізми антагоністичних взаємовідносин між представниками умовно-патогенної та нормальної непатогенної мікрофлори різних екотопів макроорганізму. У той же час відомо, що розвиток різних форм інфекційних процесів, як гострого так і хронічного, залежить від прояву патогенності та персистенції потенційного збудника. У зв'язку з цим було проведено мікробіологічне дослідження клінічних матеріалів на виявлення кишкової мікрофлори, визначення чутливості виділених культур до антибіотиків та до дії пробіотиків та досліджено поширення збудників кишкових інфекцій серед населення Покровського району за період 2009 – 2012 роки.

Робота виконана на базі бактеріологічної лабораторії КЗ «Покровської ЦРЛ»ДОР» Дніпропетровської області. Об'єктом дослідження були 98 штамів родини Enterobacteriaceae, виділені з клінічного матеріалу від хворих, що зверталися за допомогою до хірургічного відділення Покровської лікарні.

Матеріалом для дослідження слугували випорожнення (кал) без консервантів. Для виділення мікроорганізмів з патологічного матеріалу використовували бактеріологічні методи, що зазвичай використовуються для виявлення дисбактеріозу. Проводили посів проб на ряд елективних і диференціальних середовищ: Ендо, Плоскірева, вісмут-сульфіт агар, рідкі середовища збагачення – селенітовий бульйон Мюлера, а також додатково на чашки з 5%- кров’яним агаром для виявлення гемолізуючої мікрофлори та ін. [1]. Ідентифікацію проводили за допомогою біохімічних тестів Для ідентифікації штамів, відібрані колонії для подальшого вивчення, пересівали на комбіноване середовище Олькеницького. Для виявлення ентеропатогенних ешеріхій, первинний відбір колоній проводили за допомогою полівалентної ОК-сироватки. Колонію, що дала аглютинацію з вказаною сироваткою, відсівали на середовище Олькеницького і скошений м'ясо-пептоний агар (МПА) для подальшого вивчення.

Визначення чутливості до антибіотиків ентеробактерій проводили диско-дифузійним методом за допомогою комерційних паперових дисків у відповідності до загальноприйнятої методики [2]. Використовували наступні антибіотики: цефалоспорини – цефотаксим, цефтазидим, цефтріаксон, цефуроксім, цефазолін, ципрофлоксацин; β-лактами - ампіцилін, бензилпеніцилін; тетрациклін, аміноглікозиди – гентаміцин; фторхінолони - норфлоксацин, офлоксацин ; ко-тримоксазол, амікацин. Зони затримки росту, які перевищували 25 мм свідчили про високу чутливість мікроорганізмів до даного антибіотика, зони 11-15 мм – як помірно-стійкі, при зоні діаметром 10 мм штам розцінювався, як стійкий .

Для визначення чутливості до дії пробіотиків використовували комерційні препарати лактобактерин, біфідобактерин, біоспорин, ацилакт та лінекс.

В результаті проведених досліджень було виявлено, що мікрофлора кишечнику обстежених хворих хірургічного відділення була представлена 5 культурами роду Salmonella(n=5), Proteus(n=5) та негемолізуючими культурами E. coli (n=10).

При вивченні антибіотикочутливості 20 виділених штамів бактерій, встановлено, що більшість з них чутлива до антибіотиків. Показано, що 80% бактерій E.coli були найбільш чутливі до офлоксацину та норфлоксацину, 60% штамів помірно- стійкими до цефотаксиму, 30-40% - стійкими до цефазоліну та бензил-пеніциліну та нечутливими до гентаміцину 20%. Серед бактерій роду Salmonella чутливість до цефтазидиму виявляли 50% штамів, помірну-стійкість до амікацину були 40% , стійкими до гентаміцину 20%, нечутливими до ко-тримоксазолу та бензил-пеніциліну 20%. 40% штамів роду Proteus були виявляли чутливість до цефтріаксону, норфлоксацину та ципрофлоксацину , 50% помірну чутливість до цефазоліну , 20% стійкість до амікацину, 30% нечутливість до бензилпеніциліну. Таким чином, вилучені штами проявили варіабельну чутливість, що є важливим при визначенні екстреної антибактеріальної терапії але найбільш ефективними для лікування при загостренні гастроентеритів є цефтріаксон, норфлоксацин,офлоксацин та цефтазидим, які пригнічують майже 70% ентеропатогенних штамів.

При гастроентеритах окрім антибіотиків хворим на гастроентерит призначають пробіотичні препарати. Представляло інтерес підбір та визначення ефективності дії деяких пробіотиків, які можуть бути використані одночасно з антибіотикотерапією.

Чутливість виділених ентеробактерій до дії пробіотиків

Позначення:п/р – помірно-резистентні; р – резистентні; ч – чутливі. 1 – лактобактерин; 2 – біфідобактерин; 3 – біоспорин; 4 – ацилакт; 5 – лінекс.

Встановлено, що серед 20 дослідних штамів ентеробактерій 65% штамів виявляли найбільшу чутливість до біоспоріну,50% до до ацилакту і 10-20% до лактобактерину та біфідобактерину про що свідчили зони затримки росту які перевищували 18мм. Таким чином, біоспорин та ацилакт може бути рекомендовано до одночасного використання з антибіотикотерапією, як спосіб нормалізації мікробіоценозу кишечнику.

Встановлено,що епідемічна ситуація, за період 2009-2012 р, серед населення Покровського району не перевищувала середні багаторічні показники. При цьому переважна більшість гострих кишкових захворювань мала інфекційне походження. У групу гострих шлунково-кишкових інфекцій, які виникали включені дизентерія, сальмонельози, колі-інфекції, ентерити. Вони з повною підставою можуть бути перелічені до «дитячих» інфекцій у зв’язку з переважним поширенням у патології дітей, але і дорослі не стають винятком. Цьому сприяє нехтування населенням елементарними правилами особистої гігієни. Санітарно – просвітницька робота, яка проводиться санітарно-епідеміологічною службою не завжди виявляється достатньою для попередження виникнення кишкових інфекцій. Динаміку захворюваності на гострі кишкові інфекції свідчить, що рівень спалахів хвороб на кишкову інфекції коливається. Так, на протязі 4-ох останніх років спалахи спостерігалися у 2010 році, що це спричинене тим, що в цьому районі погане водопостачання. У 2011 та у цьому році спостерігався ріст захворюваності на сальмонельоз в 1,4 рази, ніж у 2009 році, а в 2011 році ріст захворюваності на сальмонельозні інфекції не відмічався, а залишався на рівні 2010 року. Крім того в 2010 році спостерігався ріст в 1,2 раза на гострі кишкові інфекції, що на три випадки більше, ніж у 2009 році. А у 2011 році гострі кишкові інфекції невстановленого збудника зменшилися на три випадки, чим у 2010 році. Із всієї кількості людей, які захворіли на гострі кишкові інфекції (50%) складали діти, в тому числі діти до 1-го року життя. Аналіз захворюваності на ГКІ, свідчить, що найбільша кількість випадків припадає на ентерити (від 13 до 18), серед харчових токсикоінфекцій частіше зустрічається сальмонельоз (від 4 до 7 випадків). За останні 4 роки не було встановлено випадків захворюваності на шигельоз та ентерити викликані ієрсінія ентероколітіка. Можна узагальнити, що найбільша кількість хворих на кишкові інфекції була у 2010 році. Інтенсивний показник становив 61,4( 23 чоловіка). Дещо меншими показники захворюваності були в 2009 році – інтенсивний показник становив 47,75 (18 чоловік). Найменшу кількість хворих на сальмонельози та ешеріхіози було зафіксовано в 2011 році, при цьому інтенсивний показник складав 23,66 (6 чоловік)[3]. Ці показники можна розцінювати як невисокі, що свідчить проте, що ситуація захворюваності на кишкові інфекції контролюється. Але не дивлячись на це треба посилювати санітарно-просвітницьку роботу серед населення району по профілактиці кишкових захворювань, особливо серед матерів, які мають дітей до 2-ох років життя використовуючи всі засоби масової інформації. Із усієї кількості хворіючих ГКІ 50% становлять діти. Співвідношення різних етіологічних форм кишкових інфекцій у дітей мінливе, воно істотно міняється з часом, у різних географічних пунктах і залежить від багатьох факторів.

Література:

1. Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях, лечебно-профилактических учреждениях. Приказ № 535 22 апреля 1985./ Москва, 1985. – с.94.

2. Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів. Наказ Міністерства охорони здоров’я України №167, с. – 18-21.

3. Річні звіти СЕС по захворюваності, 2009 – 2012 р.