Экономические науки/2. Экономика предприятия

Голуб І. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Теоретичні аспекти оцінки можливостей залучення позикових коштів підприємством

Головною економічною основою створення і розвитку суб’єктів господарювання є капітал. Він характеризує фінансові ресурси підприємства,а також є основним фактором виробництва, головним джерелом фінансування одержання доходів. Структура капіталу, його динаміка є важливими показниками рівня ефективності господарської діяльності підприємств. За джерелами формування капітал розподіляється на власний і позиковий. Підприємства, які в своїй діяльності використовують лише власний капітал, є абсолютно фінансово стійкими і по мірі залучення запозичень фінансова стійкість знижується, а надмірне залучення позикових коштів може призвести до кризового стану. А підприємство, яке використовує у своїй діяльності лише власний капітал, не завжди має можливість за сприятливої кон’юнктури ринку швидкими темпами оновлювати виробничі фонди, впроваджувати нові технології, що дає можливість збільшувати масштаби виробництва, прибутковості господарської діяльності тощо.

Розвиток ринкової економіки зумовлений вивченням проблем управління фінансовою діяльністю суб’єктами господарювання, а саме: формування і використання капіталу (позикового). В умовах розвитку вітчизняного фінансового ринку, його сегментів та інфраструктурних елементів порушені питання набувають все більшого значення, що обумовлює актуальність дослідження. Цій проблемі присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних науковців: Є. Балабанова, І. Бланка, Е. Брігхема, В. Бочарова, О. Мозгового, А. Пересади, А. Поддєрьогіна, О. Терещенка та інших. Разом з тим на даний час потребують вивчення також питання формування і використання позикових коштів.

Метою даної статті є обґрунтування методів удосконалення процесу залучення запозичень, що дає можливість оптимізувати структуру капіталу для забезпечення фінансової стійкості підприємств.

Призначенням запозичень суб’єктів господарювання є підвищення ефективності діяльності та інвестування розвитку.

До основних факторів, які спонукають підприємства використовувати позикові кошти відносять:

- розбіжності за термінами виготовлення продукції, надходження її до споживачів і отримання оплати обумовлює несвоєчасне надходження коштів на підприємство, що призводить до нестачі оборотних активів. Така нестача, як правило, покривається короткостроковими позиками.

- оновлення виробничої бази, її розширення, модернізація за рахунок тезаврації прибутку та використання інших власних фінансових ресурсів не може бути повністю забезпеченим, оскільки реалізація інвестиційних програм, спрямованих на економічне зростання, передбачає залучення довгострокового позикового капіталу.

Реальний доступ до запозичень всім формам підприємства забезпечує розвинутий фінансовий ринок.

Запозичення характеризуються такими ознаками [3]:

- джерела запозичень (залучені із зовнішніх джерел на кредитному та фондовому ринках; залучені із внутрішніх джерел підприємства у формі поточних зобов’язань за розрахунками);

- мета залучення (забезпечення відтворення необоротних активів, поповнення оборотних активів, для інших господарських або соціальних потреб);

- форма залучення (у грошовій формі, у товарній формі, у формі нематеріальних активів);

- методи залучення (позики на кредитному ринку, на ринку цінних паперів, на товарному ринку);

- терміни залучення (короткостроковий та довгостроковий періоди);

- форма забезпечення (забезпечені заставою, гарантією, поручительством,

незабезпечені);

- методи погашення (одноразові платежі, періодичні рівномірні виплати, регресія платежів);

- методи оплати позики (ставка процента, дисконтна ставка процента, товарна форма оплати).

Управління залученням запозичень − це процес їх формування з різних джерел і в різних формах у відповідності з потребами підприємства в позикових коштах на кожному етапі його розвитку [1].

Залучення позикових коштів є основною складовою частиною фінансової стратегії підприємства, яка передбачає забезпечення найбільш ефективних форм і умов використання запозичень.

Процес залучення запозичень складається з таких етапів:

а) аналіз залучення і використання позикових коштів в попередньому періоді (виявлення обсягів, складу, форм запозичень, а також оцінка ефективності їх використання);

б) визначення мети залучення позикових коштів в майбутньому періоді (поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів забезпечення формування змінної частини оборотних активів, формування належного обсягу інвестиційних ресурсів; забезпечення соціально-побутових потреб працівників підприємства; інші тимчасові потреби);

в) визначення допустимого обсягу залучення позикових коштів (максимальний обсяг запозичень зумовлений забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється з позиції як позичальника, так і кредитора, що може призвести до зниження вартості майбутніх залучень);

г) оцінка вартості залучення позикових коштів (результати такої оцінки лежать в основі розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел залучення запозичень, які забезпечують потреби підприємства у фінансових ресурсах);

д) визначення співвідношення обсягів короткострокових і довгострокових запозичень (розрахунок необхідного обсягу позикових коштів в межах кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових спрямувань їх майбутнього використання.

Мета таких розрахунків полягає у встановленні термінів використання запозичень для оптимізації співвідношення довгострокових та короткострокових їх видів. В процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання запозичень:

е) визначення форм залучення позикових коштів. Ці форми змінюються у розрізі фінансового кредиту, комерційного кредиту, інших форм. Вибір форм залежить від мети та специфіки господарської діяльності підприємства;

є) визначення складу основних кредиторів (склад кредиторів визначається формами залучення запозичень. Основними кредиторами підприємства є комерційні банки, постійні постачальники з якими встановлені тривалі комерційні зв’язки );

ж) формування ефективних умов залучення кредитів ( до найважливіших з них належать: термін надання кредиту; процентна ставка за кредит; виплата суми процента; виплата основної суми боргу; інші умови пов’язані з отриманням позики);

з) забезпечення ефективного використання кредиту (критеріями такої ефективності є показники оборотності та рентабельності позикового капіталу);

і) забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими позиками (платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності).

Управління залученням запозичень передбачає:

- формування інформаційної бази для управління позиковим капіталом;

- розрахунок потреби у капіталі на основі прогнозу операційної та інвестиційної діяльності;

- визначення можливостей залучення власного капіталу;

- визначення потреби у позиковому капіталі;

- вибір оптимальних джерел та умов залучення запозичень;

- оцінювання ефективності формування позикового капіталу;

- забезпечення реалізації політики залучення підприємствами запозичень;

- аналіз ефективності використання запозичень.

Внаслідок незадовільного управління залученням запозичень виникає невиконання елементарних вимог, щодо формування окремих позицій активів і пасивів. З метою дотримання фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі слід дотримуватися правил фінансування, до яких належить:

- золоте правило фінансування;

- золоте правило балансу;

- правила ліквідності;

- провило вертикальної структури капіталу [3].

Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або узгодженості строків. Згідно цього правила фінансовий капітал повинен бути мобілізований на строк не менший від того, на який даний капітал заморожується в необоротних та оборотних активах суб’єктів господарювання. Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує підприємству стабільну ліквідність та платоспроможність.

Таким чином, джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Література:

1. Іващенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. –К.: ЗАТ “Нічлава”, 2007.- 204 с.

2. Ілляшенко, С. М. Товарна інноваційна політика : Підручник / С. М. Ілляшенко, Ю. С. Шипуліна. – Суми : Університетська книга, 2007. – 281с.

3. Обущак, Т. Методологічні принципи управління фінансовим станом торговельного підприємства / Т. Обущак // Вісник КНТЕУ. – 2008. – №1. – С.41-49.

4. Крамеранко Г.О. Фінансовий менеджмент: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 500 с.