Экономические науки/2. Экономика предприятия

Козоріз Ю. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Моніторинг кредитоспроможності підприємства як умова залучення фінансових ресурсів

У системі ринкової економіки діяльність торговельних підприємств неможлива без періодичного використання різних форм залучення кредиту. Кредитування пов'язане з дією численних та різноманітних факторів ризику, які здатні спричинити за собою непогашення позики у визначений строк. В процесі кредитування торговельних підприємств спочатку враховуються індивідуальні характеристики кругообороту їхніх оборотних ресурсів. Властивості індивідуального обороту коштів підприємств виражаються у розбіжності в часі між вивільненням з кругообороту вартості в грошовій формі та авансуванням ресурсів у новий оборот. Такі відмінності відбуваються, перш за все, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва обумовлює в одні періоди опереджаючи зростання виробничих витрат в порівнянні з надходженням коштів і викликає додаткову потребу в грошових коштах понад ті, що є наявні в розпорядженні підприємства. У інші періоди виробничі затрати зменшуються або припиняються, зростає вихід готової продукції та надходження грошових коштів, частина з яких являється тимчасово вільними [1].

Процес кредитування пов'язаний із впливом численних та різних факторів ризику, які несуть за собою непогашення позики у визначений строк. Зміни у в технології виробництва або споживчому попиті можуть кардинально змінити справи фірми і перетворити успішного Позичальника на нерентабельне підприємство. Тривала страйк, значне зниження цін під впливом конкуренції або вихід з роботи провідних керівників – всі ці фактори здатні відобразитися на погашенні заборгованості позичальником. Надаючи позики, банківська установа повинна вивчати фактори, які можуть зумовити за собою їх непокриття. Таке вивчення називають аналізом кредитоспроможності (credit analysis).  Основна ціль такого аналізу передбачити здатність і можливість позичальника повернути дану позичку відповідно до укладеного кредитного договору. Банк зобов’язаний у кожному випадку сформулювати ступінь ризику, котрий він готовий утримати за собою, і розмір кредиту, що може бути виданий за певних обставин.

Надаючи позики, банківська установа повинна вивчати фактори, які можуть зумовити за собою їх непокриття. Таке вивчення називають аналізом кредитоспроможності (credit analysis) [3].  Основна ціль такого аналізу передбачити здатність і можливість позичальника повернути дану позичку відповідно до укладеного кредитного договору. Банк зобов’язаний у кожному випадку сформулювати ступінь ризику, котрий він готовий утримати за собою, і розмір кредиту, що може бути виданий за певних обставин. Саме тому оцінювання кредитоспроможності позичальника є важливим етапом управління кредитними ризиками банку. Важливість активізації процесу визначення кредитоспроможності позичальника передбачена швидкими темпами збільшення обсягів наданих кредитів, а в результаті і збільшення ризику банківської діяльності. Даному питанню присвячено багато наукових публікацій, у яких покладено вирішення цього питання. Визначне місце в розробці цієї проблеми належить таким відомим економістам, як Васюренко О., В.  Вітлинський, Мороз А., Мочерний С., Пернарівський О., Н. Тарасенко, Тиркало Р.

Проблему оцінювання кредитоспроможності позичальника та термін «кредитоспроможність» вивчали і досліджували в різні часи. Питання кредитоспроможності набули актуальності та трактувалися в працях економістів 20-х років XX століття і в економічній літературі дореволюційного періоду.

В 1986–1990 роках поняття кредитоспроможності знову з’явилося в економічній літературі, коли в періодичних наукових виданнях було опубліковано праці та наукові статті, присвячені цій темі. Поясненням цьому є те, що кредитний механізм держави був спрямований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність.

Кредитоспроможність [2] – це наявність умов для отримання кредиту і можливість повернути його. Кредитоспроможність позичальника характеризується показниками, які визначають його сумлінність при розрахунках по раніше отриманими позиками, його поточне фінансове положення, здатність забезпечити швидке перетворення активів на ліквідні кошти, здатність у разі необхідності мобілізувати додаткові грошові кошти. Існує багато методик щодо оцінки кредитоспроможності, і всі вони необхідні для оцінки ризику непогашення кредиту. Отже, оцінка кредитоспроможності обернено пропорційна відсотку за позику (ціна грошей) тому, що за рахунок підвищеного відсотка для сумнівних позичальників створюється страховий фонд для покриття збитків від непогашених кредитів.

Термін “rating” перекладається з англійської мови як “оцінка, визначення вартості, віднесення до класу, розряду, категорії”. В американському трактуванні – це “відмітка, оцінка; стан; клас, розряд”. Напевно, що воно походить від латинського “ratio”, що перекладається як “розум; розрахунок; міркування; відношення”. Отже, рейтинг припускає розуміння думки, можливість співвідношення і присвоєння того або іншого класу, розряду, категорії об’єкта рейтингу на основі попередніх розрахунків.

В сучасних умовах рейтинг широко використовується з метою оцінки популярності, авторитета будь-якої особи, групи, організації, їхньої діяльності, планів, програм, політики в певний проміжок часу і виводиться на базі підсумків голосування, анкет, соціологічного опитування. У фінансовій сфері термін “рейтинг” з’явився завдяки рейтинговому бізнесу, що починається у видавничій діяльності. Сучасний фінансовий світ не в змозі несьогоднішній день обійтися без категорії credit rating – “кредитний рейтинг”, дослівний переклад якого – «оцінка довіри» або в межах фінансової термінології – оцінка кредитоспроможності.

Вперше оцінки кредитоспроможності на фінансовому ринку з’явилися в США на початку XX століття, а саме у 1909 році на американському ринку боргових цінних паперів була запропонована рейтингова система та опубліковані перші кредитні рейтинги в “Руководстве по ценным бумагам железнодорожных компаний” Джона Муді.

Джон Муді для позначення рівнів рейтингу застосовував літерну систему: букви алфавіту від А до С, які були зручним і швидким способом для оцінювання якості облігацій, що випускаються. З того часу ця система стала міжнародним стандартом, а рейтингові агентства, котрі здійснюють оцінку фінансового стану емітентів і надійність цінних паперів – обов’язковою частиною фінансових ринків.

Внаслідок того, що кредитні рейтинги виникли та набули розвитку в США, сьогодні на світових фінансових ринках переважає роль саме американських рейтингових агентств та англомовної термінології, яка пов’язана з кредитними рейтингами. Тому необхідним є визначення поняття рейтингу в контексті положень провідних американських рейтингових агентств [3].

За трактуванням агентства Moody’s Investors Service “кредитний рейтинг є висновком про майбутню здатність і юридичні зобов’язання емітента здійснити виплати основного боргу і відсотків по цінних паперах, що приносять фіксований дохід, повністю і в строк”. Варте уваги й інше визначення рейтингу агентством Moody’s: “кредитний рейтинг – це експертна думка про здатність емітента в повному обсязі і в строк здійснювати платежі і погасити зобов’язання по борговому цінному паперу”. Отже, сутність початкового значення рейтингу полягає в оцінці кредитоспроможності клієнта, а предметом аналізу є вірогідність невиконання різноманітних зобов’язань по цінних паперах: довгострокових і короткострокових, виражених в національній та іноземних валютах. Також рейтинги відображають ймовірність неплатежу за борговим цінним папером на протязі всього терміну його обігу. Під неплатежем розуміється не тільки відмова від платежу, а й несвоєчасний платіж. Окрім того, довгострокові кредитні рейтинги Moody’s показують як вірогідність, так і розмір неплатежу, розрахований у відсотках залежно від номіналу.

Рейтингове агентство Standard & Poor’s також виокремлює декілька визначень рейтингу: 1. Кредитний рейтинг – виражає думку про ймовірність того, що виплати основної суми і відсотків по конкретних боргових інструментах будуть сплачені емітентом повністю і в обумовлений строк.

2. Кредитний рейтинг – думка про спроможність емітента погашати свої боргові зобов’язання, тобто це думка про загальну кредитоспроможність юридичної особи. В залежності від рейтингу окремої емісії, рейтинг емітента не зважає на характер і умови конкретного боргового зобов’язання, його статус у разі банкрутства, страховку, гарантії і інші атрибути, властиві такому інструменту.

Третє міжнародне провідне рейтингове агентство Fitch IBCA визначає, що “кредитний рейтинг – це думка щодо здатності юридичної особи або випуску цінних паперів мати такі фінансові зобов’язання, як відсотки, дивіденди по привілейованих акціях або виплати основної суми, на своєчасній основі”. Рейтинги агентства Fitch IBCA аналогічно агентствам Moody’s і Standard & Poor’s використовуються до широкого оточення різних економічних суб’єктів і випусків цінних паперів, приймаючи уряди різних країн, промислові підприємства, муніципалітети, страхові компанії, фінансові інститути, структуровані фінанси, привілейовані акції, боргові зобов’язання, банківські позики і партнерів за угодами, а також вимоги по оплаті до фінансових гарантів і страхових компаній. Європейське рейтингове агентство IBCA, яке спеціалізувалося на визначенні рейтингів фінансових інститутів і банків, стало частиною Fitch IBCA в результаті злиття, трактувало рейтинг таким чином:

· “кредитний рейтинг – це експертна оцінка джерел фінансової підтримки фінансового інституту або банку”. Цей рейтинг називають правовим або юридичним;

· “кредитний рейтинг – думка про теперішнє і майбутнє фінансове становище фінансового інституту або банку”. Цей рейтинг – індивідуальний.

Визначення рейтингу, які трапляються у вітчизняній та російській фінансовій літературі, фактично не відрізняються від своєрідних визначень Moody’s Investors Service і Standard & Poor’s. Таким чином, Я.М. Міркін вважає рейтингом порівняльну оцінку рівнів ризику за різними цінними паперами. Вчений також порівнює визначення рейтингу та кредитного рейтингу з оцінкою кредитного ризику. Б. Б. Рубцов у монографії “Зарубіжні фондові ринки” трактує рейтинг як показник надійності. За формулюванням Є.В. Семенкової: “рейтинг – це думка експерта про об’єктивні показники емітента; щодо ймовірності оплати основної суми боргу та відсотків; про якість тих або інших фондових цінностей”. Співробітники російського Центру банківських досліджень вважають рейтинг класом кредитоспроможності позичальника, а фахівці Центру економічного аналізу агентства “Інтерфакс” зазначають, що “у світовій практиці під рейтингами цінних паперів розуміють кредитний рейтинг емітентів” [3].

Перевагою рейтингових моделей є зручність їх застосування, яка проявляється в тому, що базуючись на розрахунку фінансових коефіцієнтів та використання вагомих показників у загальному інтегральному показнику швидко встановлюється клас позичальника. Але для визначення рейтингу беруть лише ті значення, які відповідають затвердженим нормативам.

Модифікацією рейтингової оцінки є кредитний скоринг (credit scoring) – технічний прийом, який досить широко використовується у банках Заходу. Скорингову модель можна застосовувати для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушення фірмою умов кредитного договору) і для відбору потенційних клієнтів. Скоринг може бути використаний як для ділових підприємств, так і для індивідуальних позичальників. Прийом кредитного скорингу вперше запропонував на початку 1940-х рр. американський економіст Д. Дюран для відбору позичальників за споживчим кредитом. Д. Дюран відкремив групу чинників, які, на його думку, дають можливість з достатньою достовірністю обчислити ступінь кредитного ризику при наданні споживчого кредиту тому чи іншому позичальнику. Метод кредитного скорингу дає можливість здійснити експрес-аналіз заявки на кредит у присутності позичальника.

Література:

1. Кручок Н. Стандартизація вимог до бізнес-плану та формалізація його оцінки в процесі визначення кредитоспроможності потенційного позичальника [Текст]// Вісник національного банку України (з додатком). – Київ. – 2010. – № 1 (167). – С. 14-17.

2. Кэйри Д. Скоринговые карты по кредитам для финансирования малых и средних предприятий. Процесс оптимизации измерения риска и управления риском [Текст]// Банковские технологии. – Москва. – 2009. – № 7-8. – С. 65-73.

3. Лаврушин О. И. Особенности использования кредита в рыночной экономике [Текст]// Банковское дело. – 2012. – №6. – С. 2-8.

4. Магомедов Ш. Метод оценки конкурентоспособности предприятия розничной торговли [Текст]// Маркетинг. – М. – 2007. – № 5. – С. 91-102.

5. Маранов, М. Управление торговыми операциями и рисками [Текст]// Банковские технологии. – 2008. – №10. – С.22-29.

6. Прийдун, Л. Стрес-тестування кредитного ризику банку: загальна характеристика та особливості практичного застосування [Текст]// Вісник Тернопільського національного економічного університету. – Тернопіль. – 2011. – № 2. – С. 67-74.