Экономические науки/2. Экономика предприятия

Мазурченко А. І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Теоретичні аспекти оцінки ефективності управління оборотними активами підприємства

У загальному розумінні термін «управління» характеризується цілеспрямованим програмованим чи довільним впливом на об'єкти для досягнення кінцевої мети за допомогою явищ, процесів.

Управління об'єктом, його компонентами та процесами, з метою підвищення ефективності функціонування систем, бере початок ще на етапі системного проектування, створення, формування, розвитку, становлення, функціонування системи. Ефективність управління визначається адекватністю дій управління що до об'єкта управління.

В свою чергу відокремлено термін «активи» бає більш широкий спектр тлумачень, тому зупинимось на ньому більш детально.

В найбільш узагальненому варіанті активи підприємства можна визначити як «усе чим володіє підприємство (готівка, дебіторська заборгованість, обладнання та майно підприємства) [1]. З цієї позиції теорія виділяє три види активів: 1) оборотні фонди — готівка та кошти, які можуть бути досить швидко трансформовані в готівку (як правило, протягом року); 2) основні фонди з довгим терміном служби, що використовуються підприємством при виробництві товарів і послуг (наприклад, будівлі, споруди, земля, обладнання); 3) інші активи, які включають такі нематеріальні активи, як патенти і торгові знаки (що не мають натурально-речової форми, але цінні для підприємства), капіталовкладення в інші компанії або довготермінові цінні папери, «витрати майбутніх періодів» і різні інші активи (в залежності від профілю того чи іншого підприємства).

Дане питання особливо активно досліджено такими науковцями, як: Баканов М.И., Шеремет А.Д., Маргасова В. Г., Білуха П.М. Даниченко А.Е., Давидов Г.М., А.П. Градов, Ф. Котлер, М. Портер, А. Сміт, А.А. Томпсон, Й. Шумпетер, А.Ю. Юданов, а також українські науковці: В.Г. Андрійчук, В.М. Геєць, С.В. Мочерний, В.Д. Немцов, С.Ф Покропивний, З.Е. Шершньова, Івахненко В.М., Іващенко В.І., Балюх М.А., Кулаковська Л.П., Лахніонова Л.Н., Савицкая Г.В., Тарасенко Н.В., Шегда А.В.

Варто відзначити, що в літературі зустрічаються синоніми терміну «активи» - «майно», «капітал».

Тож, оборотні активи – це активи, які обслуговують господарський (операційний) процес і забезпечую ть його неперервність. В економіці до таких активів відносять активи, які споживаються або реалізуються протягом одного операційного циклу чи протягом року.

Активи підприємства можуть бути оборотними та необоротними. Оборотними активами підприємства є сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, ліквідні цінні папери, грошові кошти. Такі активи, як дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, є досить специфічними оборотними активами, які певною мірою відображують недосконалість, незавершеність та неперервність виробничого процесу.

Що стосується необоротних активів, то в українському законодавстві відсутнє поняття, що визначало б їх сутність. Згідно з П(с) БО 2 "Баланс", "необоротні активи – всі активи, що не є оборотними".

Таким чином, під необоротними активами слід розуміти активи, що використовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до форм фінансової звітності до необоротних активів належать:

- основні засоби;

- інші необоротні матеріальні активи;

- нематеріальні активи;

- довготермінові фінансові інвестиції;

- довготермінову дебіторську заборгованість;

- відстрочені податкові активи;

- гудвіл.

Характерною особливістю активів є їх здатність до перетворення. Швидкість такого перетворення всіх видів активів на гроші визначається поняттям «ліквідність».

Оборотні активи за своєю природою мають приносити прибуток в процесі їх використання у реалізаційній діяльності підприємства. Одночасно певні види оборотних активів здатні забезпечувати підприємство прямим прибутком у процесі фінансової діяльності у вигляді відсотків і дивідендів. Саме тому складовою частиною політики управління активами є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для утворення ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

Наступний етап, сьомий, - оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів. У процесі розробки системи управління оборотними активами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування, їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу та оцінки вартості залучення окремих видів капіталу.

Варто відзначити, що кожна група оборотних активів вимагає відокремленого підходу до управління.

Сьогодні розвиток ринкових відносин дає можливість формувати нові форми управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Серед основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна виділити облік векселів, виданих покупцями продукції, факторинг, форфейтинг [3].

Сутність факторингу полягає у передачі підприємством-продавцем права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або певної компанії ("фактор компанії"), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує із підприємства-продавця певну визначену комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати встановлюються відповідно до рівня платоспроможності покупця продукції та передбачених термінів її сплати. Крім того, в процесі здійснення факторингу банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів кредитує підприємство-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог за платіжними документами (зазвичай в розмірі 70 - 90 % суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 – 30 % - тимчасово депонуються банком у вигляді страхового резерву при його непогашенні покупцем (повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем) [2].

Наступна - облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх реалізації підприємству за дисконтною ціною, що утворюється залежно від номіналу, терміну погашення та облікового вексельного відсотку. Останній складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Форфейтинг, на відміну від попередніх форм, використовується в процесі здійснення довгострокових експортних постачань та дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Недоліком даної форми є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто порадитись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.

Процес управління грошовими активами складає невід’ємну частину загальної системи управління оборотними активами. Обсяг залишку грошових активів, якими оперує підприємство, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і на розмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а також характеризує його інвестиційні можливості.

Необхідність формування підприємством грошових коштів обґрунтовується рядом чинників, які закладено в основу відповідної класифікації залишків його коштів:

1) операційний або трансакційний залишок грошових активів є найвагомішим у складі сукупних грошових активів підприємства. Він утворюється для забезпечення поточних платежів, які пов’язані із закупівлею матеріалів, сировини і напівфабрикатів, сплати податків; оплати праці; оплати послуг сторонніх підприємств тощо.

2) страховий залишок грошових активів характеризується підтримкою постійної платоспроможності підприємства щодо невідкладних фінансових зобов’язань.

3) компенсаційний залишок грошових активів формується мінімальним обсягом грошових активів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування має завжди зберігати на своєму розрахунковому рахунку. Формування його є однією з умов надання банківських послуг.

Управління грошовими активами передбачає утримання постійної платоспроможності підприємства. Цим пояснюється функція грошових активів як платіжного інструменту, що сприяє формуванню їх операційного, страхового та компенсаційного залишків. Зрозуміло, що ні значний розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високий рівень прибутковості господарської діяльності не можуть застрахувати підприємство від порушення проти нього справи про банкрутство, якщо в передбачені терміни через недостачу грошових активів воно не може розрахується за своїми зобов’язаннями. Тому на практиці процес управління грошовими активами зазвичай ототожнюється з управлінням ліквідністю або управлінням платоспроможністю.

Досить важливим завданням системи управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних коштів, а також утвореного їх інвестиційного залишку.

За формами накопичення грошових авуарів та управління платоспроможністю підприємства його грошові активи поділяють на: грошові активи в іноземній валюті, грошові активи в національній валюті, резервні грошові активи у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

Управління грошовими активами характеризує короткострокові фінансові вкладення як форму резервного зберігання вільного залишку грошових активів, що у будь-який момент можуть бути використані для забезпечення необхідних невідкладних фінансових зобов’язань підприємства.

Отже, процес управління грошовими активами формується через відповідну політику. Крім того, вимоги до підтримання постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність формування великого обсягу грошових активів, тобто переслідують процес нарощення їх середнього залишку в межах фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, варто врахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при їх зберіганні не застраховані від втрати реальної вартості в наслідок інфляції; крім того, грошові кошти в процесі їх зберігання втрачають свою вартість у часі, для чого варто постійно відслідковувати їх розмір. Ці вимоги мають бути дотримані при розробці політики управління грошовими активами.

Література:

1. Мних, Є. Застосування рангових експертних оцінок при аналізі фінансового стану підприємства / Є. Мних // Вісник КНТЕУ. – 2005. – №3. – С.37-41.

2. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємств: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2009. – 132 с.

3. Партин Г.О. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2008. – 265 с.

4. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – 4-е изд., пер. и доп. – Минск: Новое знание, 2009. – 688 с.

5. Філіна, Г. І. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання : Навч. посібник / Г. І. Філіна. – К : Центр учбової літератури, 2007. – 320с.

6. Фінанасовий аналіз : Навч. посібник / М. Д. Білик, О. В. Павловська, Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невмержицька. – К : КНЕУ, 2005. – 592с.