Економічні науки. Економіка підприємства

К.е.н., доцент Шимечко Г.І.

Львівський національний аграрний університет, Україна

Організаційні підсистеми стратегії розвитку підприємництва сільського туризму України

Українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-рекреаційні ресурси. Наші села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості України, на загальнодержавному рівні більше уваги варто приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок, морів та в гірській місцевості.

Водночас перспективи розвитку сільського відпочинку у Львівській області виглядають потенційно сприятливими з огляду на наявність значних рекреаційних ресурсів. Зокрема, розквіт сільського відпочинку має відбуватися при активній співпраці з рекреаційними природно-заповідними установами регіону. Адже одним з видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", за умови дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим Законом та іншими актами законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. У цьому плані Львівщина володіє потужними природно-рекреаційними можливостями. Можна також погодитися з рекомендаціями "World Trade Organization", що наполегливо рекомендує урядам розробляти загальні далекоглядні стратегії, законодавчі акти, постанови та інші урядові заходи для досягнення цілей сталого розвитку. На загальнодержавному, регіональному та місцевому адміністративних рівнях треба пам'ятати, що підтримка сільського зеленого туризму — це підтримка сільського населення і сільського господарства в цілому.

Також пропонується розробити стратегію розвитку сільського (зеленого) туризму в підприємницькому середовищі, сутність якої полягає у вивченні соціально-економічних процесів, що відбуваються при взаємодії окремих елементів. Пропонується розглядати стратегію розвитку сільського туризму як систему, що передбачає поєднання економічних, соціальних, організаційних, екологічних та ін. підсистем у єдине ціле задля реалізації поставленої мети.

Функціонування системи залежатиме від кожної з її підсистем, які, виконуючи своє цільове призначення, повинні вирішувати проблеми соціальної сфери, зокрема створювати відповідні умови для підвищення зайнятості сільських жителів, покращення їх матеріального забезпечення. Організаційна підсистема повинна забезпечувати здійснення послідовності соціально-економічних заходів, спрямованих на взаємоузгодження елементів усієї системи, зокрема соціальних, економічних, екологічних, у відповідності до правових норм. Найважливішими напрямами організаційної підсистеми стратегії визначено запровадження кластеризації та розвиток підприємництва у системі становлення сільського туризму. Реалізація стратегії розвитку сільського туризму в підприємницькому середовищі повинна здійснюватись поетапно, при цьому забезпечувати сталий розвиток галузі, її економічну стабільність та екологічну спрямованість.

Для підвищення ефективності становлення сільського туризму в підприємницькому середовищі пропонується запровадження кластеризації, сутність якої полягає в об’єднанні господарств населення та ринкових структур, зокрема торговельних, фінансових, інформаційно-консультативних, сервісних, з метою досягнення ними спільних підприємницьких інтересів. Кластеризація сільського туризму передбачає добровільне об’єднання окремих організаційно самостійних суб’єктів, взаємодія яких повинна забезпечувати синергічний ефект вивільнення їх внутрішнього потенціалу, що спрямований на досягнення спільної кінцевої мети. Учасниками об’єднання можуть бути державні та громадські організації, навчально-дослідні установи, допоміжні суб’єкти побутової сфери (таксі, перевізники, екскурсоводи), фінансові структури, органи безпосереднього впливу (Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму, інформаційно-консультативні центри), власники господарств як суб’єкти підприємницької діяльності та члени особистого селянського господарства, зокрема їх кількість є необмеженою. Кооперування ринкових інфраструктурних формувань у сфері сільського туризму дає його учасникам можливість спільно вирішувати питання соціального, фінансового, інвестиційного, інформаційного, екологічного та ін. спрямування. Запровадження кластеризації у сфері сільського туризму як підприємницької діяльності передбачає досягнення ним значно вищого рівня економічної результативності розвитку у порівнянні з індивідуальними результатами кожного з окремих ринкових інфраструктурних формувань.

Вважаю, що лише сільський туризм у сучасних економіко-демографічних умовах здатний реально допомогти малим поселенням України вижити, адже саме малі села своєю специфічністю притягують відвідувачів.

Література:

1. Шимечко Г.І. Агротуризм як напрям підприємництва: теорія і практика: монографія / Г.І. Шимечко, Г.В. Черевко. – Львів: Ліга-Прес, 2009. – 206 с.

2. Шимечко Г. І. Ефективність агротуристичної діяльності у сільській місцевості України / Г. І. Шимечко // Матеріали наук.-практ. конф. молодих вчених, аспірантів та докторантів. – Біла Церква, 2008. – С.117-118.