Мінаєва К.В.

(науковий керівник к.е.н., доц. Литовченко О.Ю.)

Харківський національний економічний університет, Україна

Порівняльний аналіз методів діагностики банкрутства підприємства

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів господарської діяльності.

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Прогнозування банкрутства надає можливість виявити основні проблеми і недоліки в роботі підприємства, а також врахувати вплив різноманітних зовнішніх чинників, і в результаті спрогнозувати ймовірність банкрутства і вжити заходів для його уникнення. Діагностика банкрутства є системою цільового фінансового аналізу, що спрямована на виявлення параметрів ризового розвитку, які можуть призвести до банкрутства підприємства у майбутньому.

Питанню діагностики банкрутства підприємств в економічній науці приділяється значна увага. Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: Андрущака Є. М., Бланка І. А., Пластун О. Л., Ситника Л. С., Терещенко О. О., Шеремет А. Д., Подольської В. О., Базілінської О. Я., Е. Альтмана, У. Бівера, Р. Ліса.

В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, не одержали належного розвитку питання визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. Тому, найбільш відомі у фінансовій науці та практиці є зарубіжні методичні підходи, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій, хоча деякі вже не є актуальними для сучасних українських підприємств.

Відомо багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб’єктів господарювання, які мають як переваги, так й недоліки (таблиця 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика популярних моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства

Модель	Переваги	Недоліки
Двофакторна модель Альтмана	простота розрахунку; наявність лише 2-х факторів	модель була створена для США; модель не забезпечує об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства, можливі значні відхилення прогнозу від реальності; її можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах та пройшли лістинг; модель не відображає таких сторін фінансового стану, як оборотність активів, рентабельність активів, темпи зміни виторгу від реалізації.
П’ятифакторна модель Альтмана	простота розрахунку; наявність послідовності дослідження	модель можна застосовувати лише відносно великих підприємств, що котирують свої акції на біржах; нерозвиненість фондового ринку України, зокрема, вторинного фондового ринку; відмінність українського бухгалтерського обліку від західних стандартів; необхідність адаптації вагових коефіцієнтів та прогнозних значень; не враховуються коливання курсів акцій
Модель Ліса	простота розрахунку	модель розроблена для Англії; створювалася з урахуванням західного розвитку
Модель Чессера	модель дозволяє оцінити факт непогашення займу та інші умови	кількість факторів у моделі обмежена
Модель Таффлера і Тісшоу	простота розрахунку	можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах
Модель Спрінгейта	точність ≥ 90%	модель була створена для підприємств США і Канади; коефіцієнти наведені в доларах; модель створена для оцінювання кредитоспроможності підприємств
Показник Конана і Гольдера	модель дозволяє виявити стратегічні проблеми підприємства	модель можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на біржах; не враховується багато факторів, що визначають фінансову стійкість
Універсальна дискримінантна функція	широка критеріальна шкала оцінювання; системний і комплексний підходи; інформативний характер розрахованих показників	високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальності завдання; у цілому модель можна застосовувати лише для підприємств США, Європи
Модель Флумера	широке охоплення показників; вірогідність – 1 рік – 98%, 2 роки– 81%	розроблена для застосування в банківській практиці; модель була створена з урахуванням специфіки західних країн;необхідна корекція на національну валюту
Модель Сайфуліна та Кадикова	простота розрахунку	модель не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства “в зону неплатоспроможності”; нормативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, не враховують галузевих особливостей підприємств; залежність результатів оцінювання від досвіду і кваліфікації аналітика; незбалансованість значень вагових коефіцієнтів; прихильність до одного джерела інформації
Модель Давидової-Бєлікова	простота розрахунку	відсутнє врахування особливостей галузевої специфіки

У зарубіжній практиці найбільшого поширення набули моделі Альтмана, Спрінгейта, Фулмера, Ж. Депаляна, Чессера, названі на честь їх авторів.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру. Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою:

Z= З,ЗК1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5 (1)

де: 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»; К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва; К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К3 — визначає структуру капіталу підприємства; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів підприємства; К5—характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи іншого суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися табл. 1.

Таблиця 1

Можливість банкрутства підприємства за Е. Альтманом

Значення індексу “Z”	1,8 і нижче	від 1,81 до 2,6	від 2,61 до 2,9	від 2,91 до 3,0 і вище
Можливість банкрутства	Дуже висока	Висока	Достатньо ймовірна	Дуже низька

У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами. По-перше, коефіцієнти регресії К—К5 розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі. По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання. По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу «Z» треба обов'язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).

Модель Спрінгейта – ще один метод прогнозування банкрутства підприємства. Вона передбачає обчислення коефіцієнта Z і має такий вигляд:

Z = 1,03A + 3,07B + 0,66C + 0,4D (2)

де: A — робочий капітал / загальна вартість активів; B — прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів; C — прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; D — обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Модель Фулмера прогнозує банкрутство у 98% випадків на рік вперед і у 81% випадків на два роки вперед. Має такий загальний вигляд:

Н = 5,528V₁ + 0,212V₂ + 0,073V₃ + 1,27V₄ – 0,12V₅ + 2,335V₆ + 0,575V7 +

+ 1,083V₈ + 0,894V₉ – 6,075 (3)

де: V1 – відношення нерозподілених прибутків минулих років до сукупних активів; V2 – відношення об'єму реалізації до сукупних активів; V3 – відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів; V4 – відношення грошових потоків до повної заборгованості; V5 – відношення суми боргу до сукупних активів; V6 – відношення поточних пасивів до сукупних активів; V7 – натуральним логарифм (ln) від суми матеріальних активів; V8 – відношення обігового капіталу до повної заборгованості; V9 – натуральний логарифм (ln) від величини відношення прибутку до сплати відсотків і податків до суми сплачених відсотків.

Модель Ж. Депаляна. Згідно цієї моделі ймовірність банкрутства визначається за формулою:

R = 25R₁ + 25R₂ + 20R₃ + 20R₄ + 10R₅ (4)

де: R₁ – коефіцієнт обороту запасів, R₂ – коефіцієнт поточної ліквідності, R₃ - коефіцієнт левериджу; R₄ - рентабельність активів; R₅ - ефективність виробництва.

Підприємство вважається фінансово стабільним при показнику R, що перевищує 100. В іншому випадку високою є ймовірність банкрутства.

Модель Чессера. Оціночні показники цієї моделі наступні:

Y = -2,0434 – 0,5324X₁ + 0,0053X₂ – 6,6507X₃ + 4,4009X₄ – 0,0791X₅ – 0,1020X₆ (5)

де Х1 – частка готівки та короткострокових фінансових вкладень у сукупних активах; Х2 – відношення нетто-продажів до найбільш ліквідних активів; Х3 – відношення брутто-доходів до сукупних активів; Х4 – відношення сукупної заборгованості до сукупних активів; Х5 – відношення основного капіталу до чистих активів; Х6 – відношення оборотного капіталу до нетто-продажів.

Змінна Y, яка являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних, використовується для оцінки ймовірності банкрутства у наступній формулі:

P = (6)

де: е = 2,71828. Порогові значення показника Р дорівнює 0,50. При показнику, вищому за порогові, ймовірність банкрутства є високою.

Більшість моделей є зарубіжними і їх використання на українських підприємствах може давати неточні результати. Тому результативним є використання вітчизняних моделей, що дасть змогу більш точно визначити ймовірність банкрутства та вчасно подолати симптоми кризи для збереження платоспроможності та ефективного функціонування підприємства. Але серед вітчизняних моделей небагато таких, які можна було б використовувати, оскільки вони не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу і в цілому особливостей вітчизняної економіки. Тому вони носять більш теоретичний характер.

Однією з найвідоміших є модель Сайфулліна - Кадикова. Оцінка рівня фінансового стану в цій моделі здійснюється за рейтинговим числом R. Дана модель враховує специфіку вітчизняної економіки та, разом з тим, є зручною для коригування відносно локалізації підприємства та часу розгляду. Однак інші з перерахованих недоліків залишаються.

Проблему неможливості використання зарубіжних методик, у практиці оцінювання фінансового стану українських підприємств, спробував вирішити вітчизняний економіст О. Терещенко. Він розробив дискримінантну функцію з 6 змінними:

Z = a1X1+ a2X2+ a3X3+ a4X4+ a5X5+ a6X6 (7)

де: а1,…а6 параметри дискримінантної функції, питома вага показників; Х1 – коефіцієнт покриття; Х2 – коефіцієнт фінансової автономії; Х3 – коефіцієнт оборотності капіталу (активів); Х4 – коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash – flow; Х5 – коефіцієнт рентабельності активів за Cash – flow; Х6 – коефіцієнт оборотності позикового капіталу.

Розроблена дискримінантна модель О.Терещенка має значні переваги над традиційними методиками: модель є зручною в застосуванні; розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних; враховується сучасна міжнародна практика; за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників; враховує галузеві особливості підприємства. Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише – задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від -0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану.

Отже, за результатами проведених досліджень можна зробити висновок, що серед існуючих модель прогнозування банкрутства, на сьогодні не має методики, що може надати стовідсотково достовірні результати про банкрутство вітчизняних підприємств. При використанні тих чи інших методів та методик прогнозування ймовірності банкрутства має місце отримання суперечливих висновків про рівень фінансового стану підприємства за загрозу банкрутства. Будь-яка модель даватиме надійні результати лише за умови врахування конкретних умов функціонування підприємств, котрі досліджуються.

Література:

1. Андрущак Є. М. Удосконалення інституту банкрутства / Є. М. Андрущак // Фінанси України. – 2005. - № 5. - С. 14-21.

2. Гетьман О. О. Економічна діагностика : навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – К. : ЦНЛ, 2007. – 307 с.

3. Мержа Н.В. Аналіз ймовірності банкрутства підприємств в економіці України//Актуальні проблеми економіки. – 2005. –№9(5).– C. 65-69.