Економічні науки 12.Економіка сільського господарства.

УДК 631.164.23

Пархуць М.Р., асистент

Львівський національний аграрний університет, Україна

Тенденції технічного забезпечення агропідприємств Львівщини

Технічна оснащеність сільськогосподарських підприємств є необхідною умовою здійснення виробничого процесу в АПК. Без оснащення агарних товаровиробників різноманітною сільськогосподарською технікою (машинами, агрегатами, обладнанням) неможливо отримати ту кількість сільськогосподарської продукції, яка необхідна для задоволення потреб населення країни.

Протягом останніх двадцяти років сільське господарство Львівщини втратило свій технічний потенціал. В першу чергу це сталось через розвал великотоварного виробництва, неефективне розпаювання майнових комплексів колгоспів спричинило безлад в сфері матеріально-технічного забезпечення. Сільськогосподарські будівлі в деяких селах були розібрані по цеглинах, а сільськогосподарська техніка від неналежного використання та зберігання швидко зносилась.

Можна з впевненістю вказати, що в даний час головною з причин незадовільної ситуації з відтворенням технічних засобів сільського господарських підприємств є низька купівельна спроможність селян. Причиною цього стану стали в першу чергу диспаритет цін між промисловою і сільськогосподарською продукцією. Так, до прикладу, в 1992 році ціни на матеріально-технічні ресурси для села, у тому числі й на техніку, підвищилися в 98 разів, а на сільськогосподарську продукцію – у 20 разів [1, с. 155].

Майже 80% техніки, що залишилося в підприємствах області, відпрацювали по одному і більше нормативних строків експлуатації. Зношеність машин та відсутність необхідних коштів у сільськогосподарських виробників на закупівлю запасних частин унеможливлюють виконання потрібних обсягів ремонту наявної техніки, а тому її готовність до сезонів польових робіт знизилась.

В своїй більшості наявна в сільськогосподарських підприємствах вітчизняна техніка не відповідає параметрам аналогічної техніки провідних світових виробників, тому що є ненадійною і малопродуктивною. Значною мірою це зумовлено стагнацією галузі українського машинобудування, що призвело до кризового стану підприємств даної галузі.

Через фінансову неспроможність сільськогосподарських товаровиробників купувати нову техніку заводи-виробники, втративши ринки збуту не розширюють виробництво, не модернізують виробничі потужності. Вони завантажені на 10-20%, знос технологічного обладнання досягає 70-80%, а його середній вік – 30-35 років. Відставання вітчизняного сільськогосподарського машинобудування від зарубіжних аналогів енергетичних засобів, збиральних машин, комбінованих агрегатів сягає майже двох поколінь.

На складах підприємств-виробників сільськогосподарської техніки накопичилась значна кількість вітчизняної продукції. Зокрема, нереалізованим залишився практично весь загальнодержавний випуск бурякозбиральних комбайнів і машин для обрізання гички, майже весь випуск сінокосарок, 23-32% – борін зубових, переносних обприскувачів, картоплекопачів і картоплезбиральних комбайнів, 6-13% – сівалок, борін дискових, розпушувачів і культиваторів, тракторів для сільського та лісового господарства, косарок, машин для садіння [2] .

Низький технічний стан машин негативно впливає на їх надійність. Для підтримання техніки в роботоздатному стані необхідно щорічно ремонтувати практично увесь машинно-тракторний парк. Ремонти машин, вузлів, агрегатів не проходять в необхідних обсягах; зношену техніку розбирають на запасні частини, використовують для ремонту і таким чином підтримують у роботоздатності інші машини.

Найбільше загострилася проблема забезпечення аграрного сектору енергетичними тракторами потужністю 250-300 к. с. і зернозбиральними комбайнами, парк яких практично не оновлюється. Потреба в цих засобах постійно зростає, а висока вартість ускладнює і стримує їх придбання. Поновлення машинно-тракторного парку збиральною технікою відстає від її списання, кількість комбайнів щорічно зменшується на 9-10%, вони фізично і морально старіють.

Як показує вітчизняний та зарубіжний досвід, основою у технічному оснащенні була і залишається тракторна енергетика з розрахунку щонайменше 1,2 к. с. на 1 га, а також структура і якість тракторів та шлейфів машин до них, які в змозі забезпечити докорінне ( в 1-2 рази) підвищення продуктивності праці та скорочення строків виконання робіт до агротехнічних оптимальних.

Стабілізація та зменшення кількісного спаду тракторів і комбайнів у господарствах області можлива за умови достатньої насиченості цією технікою та, зокрема, укрупненням фермерських господарств і підвищенням у результаті цього ефективності роботи машин. Їх універсальність, потужність, надійність, оснащення електронними системами витрат пального, контролю за роботою та керуванням вузлів і агрегатів тільки сприятимуть підвищенню ефективності аграрного виробництва.

Для вирішення даної проблеми слід зміцнити фінансовий стан аграрних підприємств, що дасть змогу їм задовольняти попит на сільськогосподарську техніку.

Література

1. Ринок сільськогосподарської техніки: проблеми становлення / [В. П. Яковенко, Я.К. Білоусько, Г.М. Підлісецький та ін.] ; за ред. Г.М. Підлісецького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 220 с.

2. Величко О.В. Ресурсно-технічне забезпечення ефективної виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств / Величко О.В. // Інноваційна економіка. – 2012. – № 4. – С. 66-69.