Лілія Сімків

к.е.н., доцент

Іванна Павлишин

студентка, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу м. Івано-Франківськ

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на соціально-економічний розвиток держави, але й має політичні, культурно-цивілізаційні наслідки, поглиблює, розширює і прискорює всесвітні взаємозв’язки і взаємозалежності у всіх сферах сучасного суспільного життя. Глобалізація охопила всі сфери життя людини – від фінансової до культурної і духовної.

Вона є певним етапом розвитку людської цивілізації, коли національні економіки вже не можуть нормально розвиватися в межах однієї держави, а міжнародні економічні зв’язки призвели до утворення транснаціональних корпорацій і глобальних (світових) ринків. Інакше кажучи, глобалізація являє собою комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке здійснює потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. [1].

Однак, в останні роки на тлі глобалізаційних процесів посилюється інтерес до регіональних досліджень. Регіоналізм, на думку І. Михасюка, є протидією глобалізації і в той же час фактором її прискорення через формування і об’єднання регіонів планети [2]. Фактор регіоналізації впливає на хід економічних процесів не тільки на світовому, але й на національному та корпоративному рівнях.

Комплекс наукових проблем, пов’язаних з глобалізацією та регіоналізацією є предметом досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених таких, як З. Варналія, В Геєць, А Гальчинський, М. Долішній, І. Лукінов, А. Філіпченко, Л. Клайн, М. Інтрилигейтор, Дж. Тобін, С. Хантінгтон та ін.

Однак, незважаючи на наукову базу, недостатньо вивченим залишається питання діалектичного поєднання глобалізації світового господарства і одночасного посилення впливу регіонального чинника на світову економіку і політику.

Глобалізація – це процес, що постійно розвивається і має довготерміновий характер. Сьогодні усі країни в тій чи іншій мірі потерпають від глобальних проблем розвитку людства: погіршення екологічної ситуації, глобальне потепління, нерівномірне і неконтрольоване зростання населення в одних країнах і його катастрофічне зменшення в інших, нелегальна міграція, торгівля людьми, наркоманія, контрабанда, нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, періодичні глобальні фінансово-економічні кризи, брак продовольства та питної води, гонка озброєнь і розповсюдження зброї масового ураження, зокрема ядерної, поширення релігійного екстремізму, тероризму та міжнародної злочинності.

Перед Україною, як частиною глобалізованого світу, постає майже увесь спектр зазначених глобальних проблем. І не тільки Україна, а навіть найрозвиненіші країни світу не в змозі самотужки їх розв’язати. Тому для подолання цих проблем і ризиків людство об’єднує свої зусилля і ресурси. При цьому вплив глобалізаційних процесів на розвиток України має свої плюси та мінуси. До позитивних моментів можна віднести наступні: поширення швидкими темпами інформаційних технологій; більші можливості пошуку партнерів в усьому світі, а не лише серед найближчих сусідів; вільне пересування українських громадян у світі; можливості отримання освіти і роботи за кордоном. Серед негативних наслідків, глобалізації потрібно назвати такі: посилення економічної, політичної і культурної залежності від наддержав, поступова втрата національно-культурної ідентичності та самобутності і навіть національного суверенітету за рахунок добровільного делегування деяких державних функцій таким міжнародним об’єднанням, як ООН, Євросоюз, ОБСЄ, СНД [1]. 

Процеси глобалізації посилили роль регіональних факторів в суспільному розвитку. В міжнародних відносинах переваги отримують ті держави, які здатні створити оптимальне співвідношення між глобалізацією та регіоналізацією. В процесі глобалізації відбувається трансформація інститутів державної влади. Це виявляється в передачі частини державних функцій на світовий, міжнародний або субнаціональний ієрархічний рівень до всесвітніх, міжнародно-регіональних організацій і транснаціональних корпорацій. Одночасно спостерігається тенденція розширення повноважень субнаціональних територіальних утворень ( регіональних, муніципальних). Регіони сприяють захисту суспільних відносин від негативних наслідків глобалізації і виступають в якості самостійного суб’єкту міжнародних відносин.

Регіон в умовах глобалізації економіки потрібно розглядати не як просторово обмежену форму територіального утворення, а як самостійну просторово локалізовану співдружність, засновану на єдності політичної і організаційної культури і бізнес-культури, яке має єдину економічну базу, здатну до самозабезпечення і саморозвитку [3].

При формуванні регіональної політики ряд країн - членів ЄС на основі децентралізації державної виконавчої влади запровадили політико-адміністративні структури інфранаціонального рівня , які стоять вище базових органів управління і є найпоширенішими проміжними ланками управління. Л.Шарпе визначає ці проміжні структури як такі, що необхідні для розробки і прийняття рішень більш прийнятних, ніж ті, що йдуть від центральної або місцевої влади.

Піднесення ролі проміжних (регіональних) органів управління пояснюється цілим рядом чинників. По-перше, проміжний рівень управління було зміцнено для вирішення проблем, пов’язаних із зростаючою глобалізацією і необхідністю надання нових видів послуг. Це дозволяє приймати рішення і здійснювати діяльність у масштабах, що перевищують розміри муніципалітетів.

По-друге, запровадження поділу на рівні або округи може задовольнити громадські потреби у віддалених приміських і сільських районах.

По-третє, це поширення в практику регіонального планування, зокрема, з таких питань, як транспорт, захист довкілля.

По-четверте, у ряді країн посилення прав регіонів пов’язувалося з децентралізацією влади (Іспанія, Данія, Норвегія, Німеччина, до деякої міри Франція ).

По-п’яте, проміжний (регіональний) рівень управління був також засобом задоволення групових політичних та економічних інтересів , які відповідають інтересам одного чи кількох регіонів у межах країни [4].

Поява на тлі глобалізації нових пріоритетів розвитку вимагає зміни регіональної політики. Якщо раніше основним завданням регіональної політики був захист слаборозвинених регіонів від міжнародної конкуренції шляхом фінансової допомоги, то в теперішній час завдання полягає в забезпеченні конкурентоспроможності депресивних, зокрема прикордонних регіонів на світових ринках товарів та послуг. Таким чином, заходи регіональної політики повинні сприяти стійкому розвитку всіх регіонів без винятку, становити фундамент високої конкурентоспроможності національної економіки і визначати її місце у глобальній господарській системі.

Крім того, необхідно зазначити, що в глобальному контексті перед регіональною політикою стоїть завдання не просто шукати і мобілізувати внутрішні ресурси окремих регіонів для підвищення конкурентоспроможності в масштабах ЄС, але й вирішувати проблеми конкурентоспроможності європейського регіону в світовому масштабі.

В нових умовах регіональна економіка в значній мірі потребує політики, спрямованої на формування ефективного економічного середовища і розвиток ринкової інфраструктури. В цьому контексті заходи по підтримці регіонів повинні орієнтуватися на розвиток інноваційних технологій і людського капіталу, стимулювання співробітництва між владними структурами і приватними підприємствами, формування корпоративних зв’язків між місцевими підприємствами, а також між ними і зовнішнім середовищем, створення розгалуженої системи підприємництва. Головне завдання регіональної політики – сприяти сталому розвитку всіх регіонів без винятку, що в кінцевому результаті, і закладає основи високої конкурентоспроможності національної економіки і визначає її місце в глобальній світовій системі господарювання.

Ця політика передбачає наступні напрямки діяльності

- підтримка розвитку високотехнологічних видів виробництва і інноваційної діяльності, створення наукових парків і технологічних центрів і т. п., розвиток регіональних інноваційних зв’язків;

- сприяння модернізації традиційних видів виробництва і фірм, зайнятих в цих галузях, шляхом їх фінансової реструктуризації, стимулювання запровадження нових виробничих технологій, стратегій розвитку товару і диверсифікації ринків збуту з метою підвищення ефективності і конкурентоспроможності [5];

- розвиток сфери послуг шляхом створення нових, модернізації та диверсифікації уже існуючих видів виробничих і споживчих послуг, що надаються підприємницькими структурами;

- модернізація і розширення транспортної інфраструктури, системи маркетингових і консалтингових послуг, соціальної інфраструктури, включаючи систему освіти і культури;

- створення регіональних і місцевих фінансових ринків, системи венчурного фінансування і інвестиційних фондів для нових фірм і тих що розширюють свою діяльність [5];

- підвищення гнучкості і диверсифікація ринку робочої сили, удосконалення системи професійної підготовки і підвищення технічної кваліфікації працівників;

- створення сприятливих умов для зростання добробуту населення кожного регіону, а також всебічний розвиток людини як особистості, підвищення якості її життя;

- забезпечення сталого еколого-орієнтованого економічного розвитку;

- збереження культурної спадщини та національної ідентичності з одночасною інтеграцією у світові спільноти.

Оскільки Україна не може уникнути втягнення у процес світової глобалізації, тому цілком очевидно, що регіональну політику держави потрібно формувати відповідно до факторів та умов розвитку глобалізації, з метою уникнення негативних наслідків та максимізації вигоди від цього процесу. Цілком очевидно, що можливості нашої держави впливати на глобальну ситуацію досить незначні, але відслідковувати неминучі в найближчому майбутньому позитивні зміни, обертати їх собі на користь, є важливим завданням на сучасному етапі.

Література:

1. Волович О. О. Глобалізація: переваги і загрози для нашої країни /О. О. Волович [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://od.niss.gov.ua

2. Михасюк І. Р. Глобалізація і регіоналізація: місце України /І.Р. Михасюк //Регіональна економіка. – 2011. - №4. – С.7 – 13.

3. Зубарев А. С. Приоритетные направления политики регионального развития в условиях глобализации экономики /А. С. Зубарев //Научные ведомости БелГУ,Серия: История, Политология, Экономика, Информатика, №3 (34), 2007 [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://cyberleninka/ ru /article/n/prioritetnye–napravlenya–politiki–regionalnogo–razvitiya–v–uslovitiyah–globalizatsii-ekonomik/

4. Sharpe L J. The Pise of Meso Goverment in Europe /L J Sharpe. – London: SAGE. 1993.- С. 23

5. Калимова З.Ф. Формирование регионального развития в условиях глобализации /З. Ф. Калимова [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://pandia. ru /text /77/202/63490.php