Экономические науки/14.Экономическая теория.

Демінський С.А.

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Україна

Вплив інститутів на економіку перехідного періоду

Виникненню перехідного періоду передує неузгодженість неформальних і формальних інститутів. В подальшому протиріччя між ними наростає, виливаючись у різноманітні соціальні та економічні наслідки. Проявом такого протиріччя між ними виявляється зростання бюрократизму. Для приведення у відповідність протиріч неформальних і формальних інститутів треба змінити зміст норм та інших неформальних інститутів, що пов’язано з великими витратами ресурсів і часу. При цьому освітня система і пропаганда тут виступають формами зміни змісту неформальних норм і регламентуючих правил.

Сам перехідний період можна розділити на кілька етапів. Перший етап супроводжується руйнуванням старих формальних норм, правил, законів. У результаті цього відбувається порушення механізму соціально-економічної координації, знижується захист прав власності і різко зростають індивідуальні транзакційні витрати. При цьому знижується і «щільність економічного поля», в результаті чого падає як індивідуальна, так і суспільна продуктивність праці. Поряд зі зниженням рівня добробуту порушується підсистема розподільних відносин, наростає соціальна напруженість і зростає недовіра до існуючих політичних інститутів.

Наступний період супроводжується стрімким і стихійним створенням нових формальних законів, норм, правил. Посилюється конфлікт різних способів координації, в результаті чого з їх безлічі викристалізовується один або декілька інституціональних механізмів регулювання та обмежень. На цій стадії можливі «трансформаційні пастки», виникнення квазіінститутів і встановлення інституціональних «порожнеч». Це підтверджує двадцятирічний досвід трансформацій постсоціалістичних країн. Наприклад, проведена формально і в спішному порядку масова приватизація зрештою не забезпечила більш раціонального використання ресурсів і підвищення ефективності. Швидше, навпаки. Оскільки спрацював «ефект Веблена», що відображає всього лише марнотратне споживання нової еліти [1, с.56]. Сотні виниклих і зниклих бірж, інвесторів, страхових компаній, на які були витрачені великі кошти, демонструють спекуляцію на невдалих або фальшивих інститутах. В свою ж чергу, досі гостро відчувається дефіцит інститутів нових та високоефективних.

Кризу державності у поєднанні з криміногенними формами реалізації підприємницьких якостей обумовлює посилення хаотичної ситуації в економіці. Відбувається злиття державних структур і тіньового капіталу, що ставить завдання зміцнення економічної безпеки як внутрішньою, так і зовнішньою. Ці процеси обумовлені тим, що в переломні для суспільства моменти традиційні зв’язки виявляються розірваними, а система цінностей зазнає деформації. Посилюється небезпечна тенденція розпаду суспільства на атомарні одиниці і групи, що ведуть боротьбу «усіх проти усіх» в своїх вузькоегоїстичних інтересах. Починають діяти правила ігри, що визначаються не стільки правовими нормами, скільки реальним співвідношенням сил і впливу корпоративних угрупувань, які захопили контроль над колишньою державною власністю. Домінування сили над правом затрудняє появу ефективного власника. Основні сегменти економіки, що залишились у спадок від напрацювань минулих поколінь дістаються авантюристам і шахраям, які прагнуть до швидкого особистого збагачення і переводять свої капітали за кордон. Звідси витоки криміналізації економічних стосунків і громадського життя в цілому. В цій ситуації вихід з економічної кризи не може бути здійснений тільки за допомогою державних структур, шляхом реформ згори. Сам бюрократичний апарат значною мірою схильний до корупції. Необхідно стимулювати процеси самоорганізації і саморозвитку суспільства, те, що визначає енергію розвитку системи.

Третій етап перехідного періоду характеризується створенням у вкрай суперечливих умовах метаінститута, який в подальшому приймає на себе функцію координатора та регулятора інституційних норм. Як правило, таким інститутом виступає держава. Не можна не відзначити дуже важливі і значимі особливості діяльності цього метаінститута. Ці особливості є наслідком дуже багатьох складових: сформованими історичними традиціями політико-правової культури, конституційними умовами, рівнем підготовки так званої політичної еліти, наукової підготовленості, ступенем завершеності соціальної стратифікації суспільства та ін.

Четвертий етап фіксує завершення перехідного періоду. Вважається, що таке завершення супроводжується формуванням нового інституційного фундаменту [2]. Основою цього фундаменту виступає сформований блок системоутворюючих інститутів формальних і неформальних. Іноді в суспільних змінах таке завершення перехідного періоду збігається з підвищенням рівня техніко-економічного циклу, в якому виразно виявляється новий технологічний спосіб виробництва. Таке поєднання забезпечує сильний імпульс макрогенерації, а, отже, економічний розвиток і зростання.

Слід зазначити, що неузгодженість, яка виникає внаслідок радикального і швидкого зламу попередньої інституційної системи, може призвести до катастрофічних наслідків, як було, наприклад, в революційні часи 1917 р., а також в ряді країн при проведенні поточних радикальних реформ. Щоб ця криза не перетворилася на катастрофу, в перехідний період необхідно або не руйнувати існуючі устої, або створити новий громадський стабілізатор, свого роду стрижень.

Специфічні умови кожної країни визначають вибір конкретного стабілізуючого інституту. Особлива роль тут відводиться перехідним інститутам.^. Їх, як правило, відрізняє консервативність. На Заході, як відомо, консервативно-релігійні традиції і цінності виконують роль більш менш стійкого стабілізатора. Наукою ці цінності і норми підтримуються, зберігаються, розвиваються і пропагуються. Тому в сучасних умовах економічна наука набуває особливого значення для виконання своєї стабілізуючої функції. Знання майбутнього, можливість його передбачення стабілізує звичайних споживачів, виробників, керівників, а передбачуваність поведінки (і цін у тому числі) є - найважливішим елементом стабілізації, яка для перехідного періоду важлива як на макро- так і на мікрорівні. В цьому сенсі стає зрозумілим значення і роль інформаційного ресурсу, що є важливим для встановлення інституційної рівноваги.

Своєрідною формою впливу на політико-економічні відносини, виступає інституційне планування. Цей інструмент включає дослідження і прогноз діяльності і контролю, визначення параметрів поведінки та корекцію змін. Принципова відмінність інституційного планування від директивного полягає в забезпеченні децентралізованих рішень при встановленні загальних інституційних рамок. Плануються не дії економічних агентів, а відповідні структури, що забезпечують цим агентам і суспільству в цілому покращення економічних умов.

Інституційне планування має стати прерогативою не тільки держави, але і відповідних громадських органів, щоб виключити незаконне привласнення інституційної ренти. Справа йде про авторське право, ліцензування та інші засоби захисту винаходів. Урядовці своєю поведінкою мало відрізняються від звичайних громадян з їх егоїстичним мисленням. Але якщо останні можуть збільшити свій прибуток за рахунок надання додаткових послуг, то державні чиновники збільшують доходи за рахунок створення нових організаційних структур, інструкцій, форм, правил та інших способів розвитку бюрократії. Ці нововведення фінансуються з держбюджету, позабюджетних фондів і ліцензійно-зборових платежів. Для перехідного періоду характерне різке збільшення витрат формальних інститутів і виникнення людей, які присвоюють трансформаційну ренту.

Типовою помилкою імпорту інститутів є їх неадекватність умовам країни. Це проявляється у зростанні соціальних і транзакційних витрат, що створює додаткові труднощі для здійснення реформ. В Україні та інших подібного роду транзитивних економіках витрати на створення нових інститутів поки що перевищують їх корисний ефект.

Теорія перехідного періоду на сьогодні знаходиться в стані критичного накопичення інформації. При цьому вона набуває загального характеру через стан невизначеності і перехідності, в якій перебувають практично всі країни світу. Навіть сама економічна теорія відчуває серйозні випробування на наукову зрілість. Їй не вдалося передбачити ні економічних криз, ні приголомшливих змін чергового перехідного періоду. Сама теорія перехідного періоду виступає окремим випадком теорії розвитку, динаміки і, можливо, реформ, щоб виключити чергову кризу і черговий перехідний період з багатьма невідомими.

Під впливом наукового освоєння проблем, властивих перехідним економікам, де інституціональні зміни визначають радикальність і масштабність перетворень, в останніх почалася коригування проведеної економічної політики. Її, на наш погляд, можна охарактеризувати як перехід від «шоку» до раціональності, тобто, до розумної виваженості у формуванні національної економічної політики.

Спробуємо визначити деякі закономірності в заміні одних інститутів на інші, більш прогресивні. Як свідчить історія, недостатньо, щоб разом з капіталом імпортувати і відповідні інститути. Досвід транзитивних економік підтверджує неефективність багатьох створених в Україні, Росії та інших молодих демократичних державах формальних інститутів, запозичених з інших країн. Їх функціонування не забезпечило ефективного розвитку. Звернувшись до багатьох економічних показників, ми бачимо зростання транзакційних витрат і загальне зниження ефективності економіки.

Щоб помітити необхідність інституційних змін, спрогнозувати їх динаміку, спланувати етапність і всі необхідні заходи для практичного здійснення цих змін (реформ), необхідно як до кожного інституту окремо, так і до їх цілісної системи підходити з чотиривимірних позицій.

В результаті встановлення нових правил і обмежень, крім усього іншого, повинна знижуватися невизначеність і ризик здійснюваних операцій і дій для всіх учасників суспільства. Реальна практика формування нових інститутів полягає в тому, що далеко не завжди ці нові правила поширюються на осіб, які їх планують і вводять. Не збігаються також джерела покриття витрат на інституційні нововведення з ініціаторами останніх. Інакше кажучи, нові правила і закони вводять одні, наприклад, законодавці, які отримують за це гроші та інші пільги, а витрати з їх впровадження і функціонування несуть зовсім інші особи. При цьому відбувається нестикування нових формальних інститутів з існуючими традиціями, культурним середовищем тієї чи іншої країни. Таким чином, інституціональна інновація, крім того, що вимагає чималих витрат на її введення, може створювати умови для зростання виробничих, транзакційних і соціальних витрат при проведенні різного роду операцій [3, с.54]. Видається, що стійка і глибока депресія у більшості реформ новоутворених держав є саме наслідком вищевказаного протиріччя. Введена інституціональна ринкова інфраструктура в цих країнах «не вписується» в соціокультурний контекст історично сформованих традицій, норм і правил поведінки. Швидкість проведення реформ («політика шокової терапії») замінює елементарну раціональність і доцільну ефективність в інституційних перетвореннях. Створена таким чином квазіринкова інституційна інфраструктура створює умови лише для невеликої кількості осіб, що отримують інституційну ренту, тому що ці нововведення абсолютно не відповідають інтересам і мотивам всього населення країни.

Очевидним є і теоретичний парадокс, який не помічається ортодоксальною неокласикою. Його суть полягає в тому, що економічну рівновагу, що є відправною точкою економічного аналізу, створюють політичні, економічні, соціальні та інші види витрат. За порушеною рівновагою приховуються неефективні операції, що мають різні вигоди для сторін контрактних відносин. Також необхідно враховувати витрати і вигоди в самому процесі досягнення рівноважного стану ринку, що не враховуються наукою.

Важливо бачити те, що проблеми інституціональної динаміки відносяться буквально до всіх країн. «Жодна країна до цих пір, - пише Дж. Гелбрейт, - не мала досвіду навігації в такому марші, який проходять нині країни недавнього соціалістичного табору... Навіть якщо міряти масштабом майбутніх ста років, цей великий період ще довго буде в центрі економічної уваги » [4, с.46].

Інституційне середовище також конкурентне, хоча прояв її механізмів є дуже специфічним і, природно, більш складним для вивчення. Ортодоксальна економічна теорія поки що не створила відповідного методологічного та технічного інструментарію дослідження цієї складної сфери людської діяльності і відносин. Навіть на цій стадії такі процедури, як прийняття якогось окремого закону, не дають можливості розпізнати дійсне прагнення до реалізації державного інтересу від елементарного егоїстичного групового інтересу вузького кола осіб, що лобіюють нормативний документ. Але рано чи пізно протиріччя, опосередковане створенням неефективного інституту, набуває особливої гостроти і вимагатиме свого правильного рішення. Тому прогнозування, планування та проектування змін інститутів є важливою теоретичною і практичною проблемою. «Несумісність формальних правил і неформальних обмежень, - пише Д. Норт, - що може бути результатом глибини культурної спадщини, в рамках якого булі вироблені традиційні способи вирішення основних проблем обміну, породжує тертя, яке може бути ослаблене шляхом перебудови всіх обмежень в обох напрямках, і тоді буде досягнута нова рівновага, значно менш революційна, ніж риторика змін [5, с.110]. Пропонуючи якийсь орієнтир для економічної науки, цей же автор в іншому місці пише, що розробка проблем взаємозв’язку транзакційних витрат і ролі держави у специфікації та охороні прав власності знаходиться в початковій стадії, але, безсумнівно, є тим фокусом, на якому мають бути зосереджені зусилля економістів.

Для сучасного етапу системної реформи сама практика виділила необхідність розгляду трансформаційних пасток, які стали несподіванкою і серйозною проблемою для політиків, керівників фірм, населення. Що стосується трансформаційних пасток, ми лише перерахуємо основні з них, які стали дійсно несподіваними проблемами, створивши умови невизначеності (через асиметричність інформації при проведенні політики реформ), що, з одного боку, зумовило загальне зростання транзакційних витрат і лягло важким тягарем на плечі абсолютної більшості населення. Вигоди від реформ у вигляді трансформаційної ренти використала лише незначна частка населення, яка була тим чи іншим чином близька до здійснення системних перетворень [6, С.67]. Для того, щоб переконатися в цьому, треба лише звернути свій погляд на новостворені відносно великі приватні банки, компанії та інші нові приватні інститути і організації. Особливо це стосується сировинних і напівсировиних підприємств, підакцизних і продовольчих фірм.

Отже, різного роду «шоки» негативно впливають на результативність реформ і пов’язані, в першу чергу, з такими трансформаційними пастками, як несподіване виникнення інституційних порожнеч і відсутність метаінстітута для координації інституційних змін і неузгодженість політичної, економічної, соціальної, культурної, техніко-технологічної підсистем між собою, які руйнували тенденцію не тільки до розвитку, але і до функціонування цілісної суспільної системи. Наслідком цього виявилась не криза, а системний гістерезис, що означає зниження загального економіко-технічного потенціалу, як прояв ефекту неузгодженості норм поведінки і вектору інтересів господарюючих суб’єктів, політиків, менеджерів. Приватизаційна пастка характеризується безмежною вірою в мимовільне перетворення державної власності в приватну, в капітал з неодмінним підвищенням ефективності використання ресурсів. Валютно-грошова пастка прив’язала практично всі країни до доларизації своїх національних економік з усіма витікаючими наслідками, а пастка неадекватних психологічних очікувань перетворила романтико-демократичні ініціативи в глибоку депресію абсолютної більшості населення постсоціалістичних республік.

На закінчення можна навести вислів Ф. Найта, який говорив: «Найшкідливіше - це зовсім не невігластво, а знання безлічі речей, які насправді невірні» (цитовано за [7, с.70]). Серед всіх цих розмов, які найбільше шкодять економіці, найпочесніше місце займають такі міфи, як «вчення» про ідеальну централізовану економіку, віра в ефективний і спонтанний розвиток ринку і в непорушність постулатів економічної науки. Сьогодні, вмонтована в господарську систему, економічна наука виступає, крім усього іншого, ще і джерелом можливих «запланованих» помилок. Але цей феномен в економічній теорії поки ще не аналізувався.

Література:

1. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.

2. Капелюшников Р. Новая институциональная теория. / Р. Капелюшников. – 1998. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.kapelushnikov

3. Трансакционные издержки, связанные с созданием и использованием прав на товарные знаки в России / Под ред. А. Е. Шаститко; Бюро эконом. анализа. – М.: ТЕИС, 2000. – 160 с.

4. Гэлбрейт Дж.К. Экономические теории и цели общества / Дж.К. Гэлбрейт; Пер. с англ.; Под общ. ред. Н.Н. Иноземцева, А.Г. Милейковского. – М.: Прогресс, 1979. – 406 с.

5. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт; Пер. с англ. А.Н. Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б.З. Мильнера. – М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 190 с.

6. Шаститко А. Е. Трансакционные издержки (содержание, оценка и взаимосвязь с проблемами трансформации) / А. Е. Шаститко // Вопр. экономики. – 1997. – № 7. – С. 65– 76.

7. Автономов В.С. Модель человека в экономической науке / В.С. Автономов. – СПб.: Экон. шк., 1998. – 230 с.