Баховська
Т.В.
Львівська
державна фінансова академія, Україна
Державне регулювання кредитування сільськогосподарських
підприємств
Аграрні підприємства, і в першу
чергу сільськогосподарські товаровиробники, відчувають всезростаючу потребу у
кредитуванні своєї діяльності. При цьому останнім часом обсяги кредитних
ресурсів, наданих сільськогосподарським підприємствам мають чітку тенденцію до
скорочення, що ставить їх у важке фінансове становище.
З одного боку забезпечити
ефективну фінансово-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств
без залучення додаткових фінансових ресурсів, зокрема кредитних, не можливо. Як
відомо, потреба сільськогосподарських товаровиробників у кредитних ресурсах,
зумовлена довготривалістю виробничого циклу, повільною оборотністю виробничих
запасів, строками проведення технологічних операцій та необхідністю
концентрації значних фінансових ресурсів у короткострокових періодах для
забезпечення безперервності виробництва та дотримання технологій.
З іншого боку недостатня прибутковість
та висока ризиковість сільськогосподарського виробництва, відсутність реальної
високоліквідної застави відштовхує потенційних кредиторів від галузі.
Обмеженість можливостей бюджету щодо повноцінного фінансування
потреб сільськогосподарських товаровиробників та низький рівень інвестиційної
привабливості галузі загалом змусили державу до пошуку дієвих механізмів
залучення кредитних ресурсів у галузь.
Починаючи з 2000 року держава відійшла від попередньої практики надання економічних преференцій (наприклад, пільгового оподаткування)
безпосередньо банківським установам, які надавали кредити аграрним
підприємствам. Хоча така практика і стимулювала банки кредитувати аграрні підприємства,
але ні як не вирішувала однієї з основних проблем з якими вони зустрічаються при залученні кредитних
ресурсів – високої їх вартості.
Завдання держави в даному випадку не «затягувати»
банківські установи до процесу кредитування аграрного сектору, а зробити цей
процес комерційно привабливим для обох сторін, як банківських установ так і
аграрних підприємств. Тобто аграрні підприємства повинні мати доступ до
відносно дешевих кредитних ресурсів, а банківські установи – додаткові гарантії
повернення кредитів та відповідний відсоток доходності комерційних операцій.
Саме забезпечення вирішення цих
завдань закладено у діючу систему пільгового кредитування аграрної сфери –
механізм часткової компенсації відсоткової ставки по кредитам наданим
фінансово-кредитними установами підприємствам агропромислового комплексу .
Урядовці постійно наголошують на тому, що щороку планується збільшувати видатки на
здешевлення вартості коротко- та
середньострокових кредитів. Як
зазначає Мінагрополітики, при спрямуванні на часткову компенсацію вартості
кредитів 653 млн. грн.можна
буде залучити кредитів в галузь в обсязі щонайменше 9 млрд. грн. [4]. Тобто на кожну гривню виділених державою на часткову
компенсацію відсотків по кредитам коштів сільськогосподарські товаровиробники
зможуть залучити для фінансування власної діяльності 13 грн. кредитних ресурсів.
Нажаль
економічна криза внесла свої корективи у процес пільгового кредитування
аграрних підприємств. Участь держави у програмі часткової компенсації кредитних
ставок обмежується реальними можливостями бюджету. Скорочення видатків
спрямованих на розвиток сільського господарства торкнулось і програми часткової
компенсації кредитних ставок, що миттєво відобразилось на обсягах залучених в
галузь кредитних ресурсах.
Як зазначає С.В. Скрипник на
1 червня 2005 р. в
Україні за компенсаційною схемою було видано пільгових кредитів на суму 1538,6 млн. грн., що
більше на 45 %, ніж за весь 2010 рік. На 1 січня 2012 р. банки надали кредитів
сільськогосподарським підприємствам на суму 7700 млн. грн., у т.ч. 2155 млн. грн. пільгових
кредитів. Кредити видавали в таких пропорціях: АППБ «Аваль» - 637 млн. грн. (30 %);
«Ощадбанк» - 217 (10 %); «Промінвестбанк» - 215 (10 %); «Приватбанк» - 160 (7
%); «Укрсоцбанк» - 122 (6 %); «Укрексімбанк» - 64 (3 %); інші банки - 740 (34
%) [2].
Значно зросла ризиковість
операцій пов’язаних з кредитуванням аграрного сектору економіки. Як справедливо
зазначає Скосирська С.В. преважною реакцією банківської системи на підвищений ризик
кредитування сільськогосподарських товаровиробників є зростання відсоткової
ставки. У кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників в 2001-2008 рр.
приймали участь більше 100 банків, у 2008-2011 рр. - лише 47. Субсидованими
кредитами у 2009-2011 рр. скористалось лише 3,4 % сільськогосподарських підприємств, хоча ще у 2004 році вони
склали 25,4 %, а у 2008 р. - 40,5 % [1].
Після вступу України до СОТ ще
більш гостро постало питання переформатування державної фінансової підтримки
сільського господарства з кількісного формату на якісний. Основою
функціонування будь якої програми державної підтримки є її ефективність.
Протягом періоду використання державних ресурсів на часткову компенсацію ставок
по кредитам відмічено високу ефективність такої форми підтримки. Це вказує на
те, що пільгове кредитування галузі дозволяє залучити значні кредитні ресурси
при незначних витратах з боку держави.
Потреба галузі у фінансових ресурсах в короткостроковій
перспективі є значною. На найближчі 4-5 років основні засоби виробництва
потребують капіталовкладень для оновлення на суму 250 млрд. грн. на такий же
період. Крім того, для забезпечення нормальної роботи галузі тваринництва
потрібно 43 млрд. грн. у рік, рослинництва – 57 млрд. грн. у рік [3]. Забезпечити надходження цих коштів у
галузь без залучення фінансово-кредитних установ неможливо.
Саме тому, при формуванні ефективного
механізм пільгового кредитування вітчизняних сільськогосподарських
товаровиробників для України корисним може виявитись світовий
досвід фінансової підтримки кредитування агропромислового комплексу.
Основою пільгового кредитування у
розвинутих країнах є не тільки можливість часткової компенсації ставок по
кредитам, а і:
-
наявність
спеціальної, зазвичай державної, кредитної установи;
-
надання
фінансово-кредитним установам гарантій своєчасного повернення позикових коштів;
-
диференційований
підхід до надання кредитних ресурсів, який ґрунтується на показниках
ефективності використання ресурсів, а не масштабах та обсягах виробництва;
-
використання
механізму іпотечного кредитування;
-
кредитна
кооперація, як спосіб залучення кредитних ресурсів.
Література
1.
Скосирська
С.В. Стан та передумови розвитку банківського кредитування
сільськогосподарських товаровиробників / С.В.
Скосирська Вісник Сумського
національного аграрного університету Серія «Фінанси і кредит». – Суми, 2012. №1.
2.
Скрипник
С.В. Системи пільгового кредитування та лізингу як складові ефективного
розвитку аграрних підприємств / С.В. Скрипник / Вісник СевНТУ: зб.
наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. - Севастополь, 2012,
С.220-234.