Экономические науки/2. Финансы и банковское дело

Назаренко М.В.

Магістрант, ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», Україна

Шляхи мінімізації індивідуального кредитного ризику

На сьогодні виділяють декілька основних шляхів мінімізації індивідуального кредитного ризику, основними з яких є забезпечення наданих позик заставою та оцінка кредитоспроможності позичальника.

Під час управління індивідуальним кредитним ризиком велике значення має робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником зобов’язань часто стає єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

Величина вартості забезпечення не повинна бути меншою від обсягу вимог банку, які виникають у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди. Використання ринкової вартості передбачає довгий період експозицій, в той час як банку не доцільно місяцями або роками чекати реалізації заставного майна та повернення коштів. Тому, більш прийнятним є використання ліквідаційної вартості, що дає можливість прискорити реалізацію і вивільнити грошові кошти, які можна буде використовувати для здійснення активних операцій. Принцип мінімізації індивідуального кредитного ризику виражає нерівність, запропонована В.В. Галасюком [1]:

ЛВ ≥ ПВ,			(1.1)
де	ЛВ	– ліквідаційна вартість об’єкта застави (у грошових одиницях);
	ПВ	– потенційні вимоги банку у випадку порушення позичальником
(заставодавцем) умов кредитного договору (у грошових одиницях).

На сьогодні більшість банків використовує коефіцієнт покриття, який розраховується шляхом ділення ринкової вартості об'єкта застави на величину наданого кредиту. Для більш ефективного визначення того, чи дотримується банк мінімального значення кредитного ризику вважаємо за доцільне запропонувати коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (КППВ). Головне його призначення полягає у виявленні, якою мірою величина ліквідаційної вартості об’єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Зазначений вище коефіцієнт обчислюється за наступною формулою:

КППВ=Лв/ПВ

(1.2)

Перевагою даного коефіцієнту є те, що він дає змогу адекватно оцінювати ступінь забезпеченості кредитних угод на будь-якому етапі їх здійснення. Тому КППВ є ефективним інструментом моніторингу покриття потенційних вимог банку протягом усього періоду кредитування, адже кожен із елементів формули (1.2) може бути визначений на будь-який момент часу [2].

Також, одним з інструментів мінімізації ризику в кредитній діяльності банку є оцінка кредитоспроможності позичальників. Під кредитоспроможністю позичальника банку прийнято розуміти наявність у позичальника (контрагента) передумов для отримання кредиту і його здатність повернути кредит та відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки[3].

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банку має ґрунтуватися на певних умовах, якими передбачається: забезпечення достовірності шляхом використання всіх необхідних інформаційних даних, визначення широкого кола показників, які всебічно характеризують діяльність позичальника, диференційований підхід до оцінки кредитоспроможності щодо кожної групи позичальників при наданні їм різних видів кредитів, використання сучасних наукових методів, моделей, зарубіжного досвіду і вітчизняної практики проведення такої оцінки, залучення у разі необхідності висококваліфікованих експертів, упровадження сучасних інноваційних технологій оцінювання тощо.

Оптимізація кредитної діяльності насамперед має передбачати підвищення ефективності заходів, метою яких є запобігання, уникнення несприятливих для банку ситуацій щодо повернення основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Якісна оцінка кредитоспроможності є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат щодо мінімізації кредитного ризику [4].

Отже, під час управління індивідуальним кредитним ризиком велике значення мають два методи: робота з заставним майном та оцінка кредитоспроможності позичальника. Перший шлях мінімізації дозволяє визначити якою мірою величина ліквідаційної вартості об’єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Другий дозволяє прийняти рішення щодо надання кредиту та уникнути невиправданих ризиків при проведенні кредитних операцій.

Література:

1. Галасюк В.В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу [Текст] // Вісник НБУ. – №1. – С. 45 – 46.

2. Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидационная стоимость [Текст] : Под ред. Губенко С.Н. – Днепропетровск: Новая ідеологія, 2001. – 89с. – ISBN 978-945-612-156-2

3. Остафіль О. Комплексна оцінка кредитоспроможності позичальника як інструмент управління кредитним ризиком банку / О.Остафіль, М. Рубаха // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип.19. – с. 387-396.

4. Цимбал М. А. Аналіз фінансового стану позичальника як необхідна умова організації банківського кредитування [Текст] / М. А. Цимбал // Вісник Української академії банківської справи. – 2009. – № 1. – с. 53-55.